і стали ангелами в небі

У середу, 20 лютого, дубровичани зібралися біля пам’ятного знака «Героям Небесної сотні», аби вшанувати мужність, стійкість, патріотизм, силу духу тих співвітчизників, які під час Революції Гідності пожертвували власним життям в ім’я щасливого майбутнього незалежної України.

Про ті трагічні траурні дні в історії України говорили представники влади, місцеві поети. «Сьогодні ми вшановуємо подвиг тих людей, які віддали своє життя під час Революції Гідності. Вийшовши на Майдан, вони прагнули справедливості, чесності та гідного життя.

Всіх їх об’єднала українська земля та бажання жити у вільній, незалежній країні. Вони гинули, та не здавались.

Ця дата назавжди закарбується у серцях українців нестерпним болем», - звернувся до учасників заходу голова Дубровицької райдержадміністрації Микола Петрушко. Проникливо й щиро говорили про своїх побратимів безпосередні учасники Революції Гідності заступник голови районної ради Олександр Задорожний та міський голова Богдан Микульський.

Тонко й тужливо-лірично описали буремні події 2014-го  в своїх віршах Тетяна Галушко, Наталія Ярмошевич, Анатолій Щур, Петро Паливода.

Як символ немеркнучого подвигу майданівців й в Дубровиці на деревах біля пам’ятного знака замайоріла паперова сотня ангелів. Їх виготовили дубровицькі школярі. А до підніжжя пам’ятника лягли живі квіти.

Нагадаємо, у Небесній сотні є також наші земляки з Рівненщини. Снайперська куля наздогнала Георгія Арутюняна на Інститутській біля верхньої барикади. Виносячи з передової поранених, від пострілу в серце загинув Валерій Опанасюк. На першій барикаді на Інститутській пішов у вічність Олександр Храпаченко. Від переохолодження на Майдані помер Іван Городнюк з Березного.

Війна: стежками спогадів і сьогодення

Пам’ятні світлини з афганської війни поставив на своїй сторінці у фейсбук міський голова Богдан Микульський. Полковник за званням, нині шанований мер, був одним з офіцерів, які виводили війська з Афганістану. Добірку фото, на яких Богдан Михайлович зі своїми бойовими побратимами, він підписав коротко і чітко «Афганістан. 15.02.1989 року о 10:02 рота перетнула кордон». Дуже багато коментарів отримали ці світлини, побратими з усіх куточків України дякували Богдану Михайловичу за проявлену людяність і чоловічий характер. Приємно, що сьогодні ці позитивні риси нашого мера бачимо у Дубровиці, керує нашим містом така шанована людина.

Хвилюючим був виступ Богдана Михайловича і на ювілейному заході, приуроченому тридцятиріччю закінчення афганської війни. Хвилюючі спогади переплелися зі словами братерського звертання до присутніх у залі. Зворушливо зверталися до воїнів-афганців у залі і депутат обласної ради Микола Лобчук, голова РДА Микола Петрушко, голова районної ради Микола Кухарець, помічник-консультант народного депутата України Василя Яніцького Оксана Слободзян, керівник районної спілки ветеранів Афганістану Микола Дашук.

До речі, всі ветерани афганської війни 155-го виборчого округу отримали пам’ятні ювілейні медалі, придбані за фінансової підтримки БФ «Наш край» народного депутата України Василя Яніцького. Отож, ми мали нагоду почути прізвища всіх присутніх у залі земляків, хто пройшов дорогами війни гірської країни. Оксана Семенівна передала і матеріальну допомогу родинам загиблих воїнів-афганців. Цього дня також було вручено грамоти райдержадміністрації та районної ради з грошовою винагородою, грамоти міської ради та подарунки воїнам-афганцям за активну громадську позицію та особистий внесок у патріотичне виховання молоді.

Особливими оплесками у залі зустрічали Миколу Миська – жителя Людині, ветерана трьох воєн: афганської, югославської та війни з Росією. Пан Микола чотири рази був на сході України, він дуже скромна, толерантна і глибоковіруюча людина. Розчулений пан Микола, зі сльозами на очах вимовив слова «Служу народу України».

Зараз захищає нашу Батьківщину ще один колишній афганець Олександр Прощалигін. Небайдужі, сильні характером люди наші земляки – воїни-афганці.

Швидко плине час, три десятиліття тому сини української землі повернулися додому. Повернулися ті, хто, дякувати Господу, пройшов горнило війни і вижив. Нагадаю, що дев’ятеро молодих жителів нашого району додому прибули у цинкових трунах. Досі старше покоління наших земляків пам’ятає жахіття тих похорон. Одягнули їх матері чорні хустки, назавжди серця рідних обпалилися цим горем.

Люди, які пройшли через війну в Афганістані, маючи психологічну підготовленість, військові навички, проявили себе спершу на Майдані, а потім стали одними з перших, хто пішов захищати Україну. Очевидно, що за це вони заслуговують пошанування. Теперішня ситуація така, що нинішня війна відсуває увагу суспільства від збройних конфліктів, які мали місце перед тим. Однак, це не значить, що ми забули і не шануємо воїнів-афганців. Хто йшов на війну 40 років тому? Як і тепер, це діти простих трударів, за якими не стояли впливові батьки…

Війна – це біль, жахіття і рани. Доки живе пам’ять, кожна війна, як набат, озивається в людських серцях. Дивилася у залі на присутніх захисників сучасної України. Розумію, що через тридцять і через сорок років війна так само озиватиметься у їх душах – спогадами, снами, фотокартками. Дай Боже, нам миру!

Люба КЛІМЧУК.