пʼятниця, 31 серпня 2018 р.


ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ: ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ 
На початку вересня головному корпусу центральної районної лікарні виповнюється п’ятдесят років з часу введення в експлуатацію. Однак, зважаючи на не зовсім святкові реалії закладу, бо ж в серпні відбулося масштабне скорочення штату, загалом галузь переживає гостре недофінансування, про цю дату мало хто воліє згадувати. Персонал закладу відзначить її скромно, в своєму лікарняному «родинному колі». Медицина у нас взагалі, порівняно з іншими бюджетними галузями, живе дуже скромно.
Ми ж обминути увагою цього ювілею не могли. Надто багатьма подіями, інколи навіть знаковими, було наповнене це півстоліття не лише для наших працівників охорони здоров’я. Тисячі маленьких див і десятки трагедій відбулися за цей період у стінах головного лікувального закладу району. Виросла не одна когорта прекрасних спеціалістів, декілька разів докорінно ламалася система організації лікувального процесу. От і недавно на початку 2013 року утворилася нова лікувальна структура – районний центр первинної медико-санітарної допомоги. Змінилися самі пацієнти…
Але давайте сьогодні просто згадаємо, як все починалося.

Перші згадки  про  зародження професійної медицини на  території нинішнього Дубровицького району, які підтверджені документально, датуються кінцем 30-х років 19 століття.
В 30-40-их роках в Дубровиці працювала акушерка Афендикова-Теодоровська Анастасія Власівна, яка закінчила Полтавську школу акушерок. Пропрацювавши кілька років в самій Полтаві, вона переїхала до Дубровиці за станом здоров’я. Тоді лікарі рекомендували вологий клімат Полісся в окремих випадках як помічний. Анастасія Власівна заслужила великий авторитет серед населення, вміла розродити породіллю з патологічною вагітністю, володіла методикою повороту плоду за Брекстон-Гіксом. Упродовж восьми днів після пологів акушерка здійснювала щоденний патронат своєї недавньої пацієнтки.
Все ж малюкова смертність та інфекційні ускладнення після пологів зашкалювали. Але й медична наука не стояла на місці. Вже в ті часи вдавалися за гострої необхідності медики й до кесерових розтинів, проте на оперативне втручання під час пологів вагітні направлялися за 150 км до м. Пінськ (Білорусія).
Зрештою до 1939 року наш район взагалі входив до складу Столінського району Пінської області. На його території було лише дві невеликі приватні лікарні – у Висоцьку та Дубровиці, де працювали по два лікарі, фельдшери і акушерки. По селах акушерська допомога в основному надавалася бабами-повитухами.
Під час Другої світової війни, у 1944-45 рр., медичну допомогу населенню Дубровиччини надавав військовий госпіталь. Одразу після звільнення від німецької  окупації запрацювало дві  лікарні – Дубровицька і Висоцька. Були також утворені  фельдшерсько-акушерські пункти по селах. Вони розміщувалися в основному в приватних сільських хатах, однак через важкопрохідні дороги дістатися до цих первинних осередків медицини було зовсім непросто.
Першим повоєнним головним лікарем Дубровицької центральної районної лікарні була Фаїна Мойсеївна Моргуліс. На жаль, мало відомо, звідки родом й яким лікарем за медичною спеціалізацією була ця жінка. Однак прізвище Моргуліс досить поширене серед представників єврейської національності. Навіть в сотню світових діячів єврейського руху входить Маргуліс. А якщо перелистати сумнозвісну «Чорну книгу. Голокост», можна десятки разів зустріти це прізвище. Тільки серед жертв «Бабиного яру» також багато було Маргулісів та Моргулісів.
Після Фаїни Мойсеївни якийсь період центральну районну  лікарню очолював Михайло Степанович Поляков. У 1946 р. із   Середньої Азії у тодішній Висоцький район переїжджає Марія Григорівна Нєдова. А в 1954 р. прибула на роботу до Дубровиці санітарний лікар, учасниця війни, випускниця Київського медичного інституту Клара Михайлівна Борисова. У монографії «60 років акушерсько-гінекологічній службі Рівненщини» про цю легендарну жінку написано: «Борисова Клара Михайлівна, не зважаючи на те, що вона за фахом санітарний лікар, брала активну участь в наданні  медичної допомоги вагітним жінкам. На той час здійснила, можна сказати героїчний вчинок – стала працювати акушером-гінекологом, із 1960 р. з дозволу Міністерства охорони здоров’я вона обійняла цю посаду офіційно, тоді ж за наказом  головного лікаря району призначена районним акушером-гінекологом».
У післявоєнний період з кожним роком розширювалась мережа медичних закладів району, покращувалося їх забезпечення медичними кадрами, сучасним медичним обладнанням та апаратурою, більше  уваги приділялося профілактичній роботі серед населення щодо запобігання розповсюдженню епідемічних хвороб.
Нове типове приміщення Дубровицької центральної районної лікарні введене в дію 1 вересня 1968 року. Колектив лікарів та середнього медичного персоналу очолив до­свідчений лікар Леонід Йосипович Бугай (кандидат медичних наук, заслужений лікар УРСР).  У 1970-1974 роках під його орудою - вже центральна міська лікарня м. Рівне. Вдруге йому довелося по суті будувати очолюваний медичний заклад. Досвід, набутий у Дубровиці, дуже швидко дозволив вивести й цю лікувальну установу на рівень кращих в області. Організаторські здібності Л.Й. Бугая помітили у верхніх ешелонах влади, і у 1974 році він був переведений на роботу у Київ. До речі, нещодавно він побував на Рівненщині, не обминув й нашу Дубровицю.
Нинішній головний лікар ЦРЛ, заслужений лікар України Олександр Костянтинтинович Поліщук із задоволенням поспілкувався з колегою, особисто провів екскурсію відділеннями лікарні, показав новітнє обладнання, з гордістю розповів про колег-спеціалістів, які тут працюють, поділився перспективами, планами на майбутнє (на фото внизу).
А пишатися нашій ЦРЛ таки є ким. Заклад виплекав трьох докторів та п’ятьох кандидатів медичних наук, серед яких професори В.П. Волошин, П.Т. Петрюк, провідний хірург Рівненської області Є.М. Боровий.  
У нашій лікарні працювало й багато інших прекрасних вірнопідданих Гіппократа, які були фахівцями високої проби, з глибокими вимогами до себе і свох підлеглих, по-справжньому віддані обраній справі. Наприклад, з середини 70-х років і майже до кінця 1992 року, головним лікарем ЦРЛ був відмінник охорони  здоров’я Юрій Дмитрович Рожко, під орудою якого нове покоління медиків стверджувало себе професійно і заживало гарної слави не тільки в районі та області. За період його керівництва  Дубровицька центральна районна лікарня стала базою підвищення  кваліфікації медичних кадрів за програмою ВООЗ.
З невеличкою перервою двічі лікарську установу очолював заслужений лікар України Олександр Костянтинович Поліщук - з 1998  по 2005 роки та з квітня 2010 року і по даний час. У період  з 2005 р. по 2010 р. головним лікарем ЦРЛ працював прекрасний педіатр Григорій Іванович Карпенюк.
На жаль, мало збереглося даних про першопрохідців в нашій районній медицині. З книги наказів минулих років по краплині черпаємо інформацію про перших завідуючих віділеннями ЦРЛ. Так, акушерсько-гінекологічне очолювала М.В. Лоніч, фізіотерапевтичне – В.І. Полонський, І.І. Костюк, поліклінічне – М.П. Рожко, В.Г. Устіма, рентгенологічне – К.Д. Яшан, терапевтичне – Л.В. Гаврилова, інфекційне – Д.Н. Пінчук, дитяче – Ю.Л. Бойко, ЛОР – В.С. Фадєєв, офтальмологічне – М.А. Михайловська, тубкабінет – І.І. Костюк. Начмедом в той період працював В.І. Чумакевич, райпедіатром з серпня 1968 року – В.Н. Шехонін, райтравматологом – Л.І. Телегін.
У поліклініці прийом пацієнтів здійснювали: хірурги А.В. Хаміцький, В.І. Попов, М.П. Клімчик, О.Ф. Велігурський, акушер-гінеколог М.Б. Балаушко, терапевт А.А. Гасан, ЛОРи В.С. Чумак, Ф.І. Петрушко, фтизіатри В.Г. Устіма, І.М. Фадєєва, М.Й. Красівський, дерматовенерологи Смотрицька, В.С. Чебанюк.
Великою шаною серед земляків користувалися представниці середнього медичного персоналу, які в той час працювали старшими  медсестрами відділень. Адже недаремно в народі кажуть, що медична сестра – це ноги безногого, очі сліпого, підтримка дитині, джерело знань і впевненості для молодої матері, уста тих, хто надто безсильний і заглиблений у себе. Головною медичною сестрою ЦРЛ довгий час працювала М.А. Шостак (нинішня її наступниця Н.Д. Годунко згадує попередницю як вимогливого та дуже принципового фахівця), в хірургічному відділенні – Т.Г. Кідун, терапевтичному – Н.С. Мороз, пологовому та гінекологічному – О.М. Царик, травматологічному – О.С. Мунько, інфекційному – О.В. Момонт, ЛОР-очному – Н.Д. Конончук, дитячому – Г.Л. Ревуцька, поліклінічному – О.П. Чернюк, фізіотерапевтичному – В.М. Дубар. На подячні слова заслуговують всі їхні колеги по медсестринському цеху. За браком газетної площі сьогодні просто не можемо згадати усіх цих прекрасних жінок, котрі повсякденно та повсякчасно, рятуючи інших – згоряли самі.
Щоб наші читачі більш яскраво уявляли, в яких умовах доводилося працювати в той період нашим медикам, наведемо лише деякі цифри та факти, взяті зі статистичних звітів ЦРЛ за 1969 рік.
На той час в Дубровицькому районі мешкало 62250 чоловік, при чому тільки 6700 – в райцентрі. Пріоритетними галузями є тваринництво та льонарство сільського господарства, лісівництво. В районі функціонує декілька підприємств, орієнтованих в основному на обслуговування та переробку сільськогосподарської та вторинної продукції лісової галузі: комбінат харчової промисловості, відділення «Сільгосптехніки», ЛМС, міжколгоспбуд, два лісгоспи з численними допоміжними цехами, 16 колгоспів та два радгоспи тощо.
На цьому тлі у звіті відмічається зростання рівня травматизму. Тож до послуг населення функціонує 75 ліжок хірургічного спрямування, сюди входять також по 25 ортопедо-травматологічних та урологічних. У планах тодішнього керівництва ЦРЛ збільшити кількість ліжок в самому хірургічному відділенні до 35-ти за рахунок додаткових площ, що звільняться з введенням в експлуатацію корпусу, де нині розміщено дитяче та неврологічне відділення.  А загалом на той час у лікарні налічувалося більше 350 ліжок. На фоні нинішнього скорочення ліжко-місць та масового вивільнення медпрацівників, читати про тодішні перспективи трохи ностальгічно. Адже нині ліжкофонд ЦРЛ скорочено до 180 місць, і хтозна, чи в наступному ця цифра не буде ще скромнішою. Бо ж і населення району з того часу скоротилося майже на чверть. Нині на Дубровиччині мешкає трохи більше 48 тис. чоловік, і основні зусилля медицини спрямовані передусім на профілактику захворювань.
Гортаємо старі звіти далі. Вражає навантаження на одного медпрацівника. Читаю про педіатричну службу: «На спостереженні Дубровицької дитячої консультації перебуває 10366 дітей до 14 років… По Висоцькій консультації прийнято 6452 дітей. Всього в районі працює п’ять педіатрів: при ЦРЛ – чотири та один – у Висоцькій дільничній лікарні за сумісництвом». Ще й досі багато старших дубровичанок з вдячністю згадують чудову жінку, лікаря-педіатра О.І. Чернюк.
Або про терапевтів: «З 1961 по 1965 рік в ЦРЛ працювало 2 терапевта і один – у Висоцькій дільничній лікарні. З 1963 року в лікарні додатково з’явився ендокринолог на 0.5 ставки. А в 1967 році працює вже шість терапевтів, в т.ч. кардіолог, ендокринолог, з 1969-го – гастроентеролог».
Вражаюча акушерська статистика. У лікарських звітах відмічено: «44,7 відсотка вагітностей завершується абортами (маються на увазі і викидні). 18,1 відсотка всіх абортів розпочалися в позалікарняних умовах. Особливо багато таких абортів припадає на травень та серпень-вересень – період посадки, обробітку та збирання картоплі. Очевидно причина цих абортів - незадовільні умови праці (тяжке фізичне навантаження). Декілька жінок поступило в гінекологічне відділення  у стані крайнього знекровлення і лише завдяки масовному переливанню крові вдалося врятувати їхнє життя». Що ж побудова комунізму, про яку ратували з усіх трибун, вимагала певних жертв. Жінки і діти в цьому ланцюгу виявилися найслабшою ланкою… Про маленьку трагедію не однієї родини воліли мовчати. Інформація просочувалася хіба що такими скупими статистичними медичними звітами.
Водночас за рік по району у 1968 році зареєстровано загалом 1303 народжень, більше 500 – малят з’явилося на світ в ЦРЛ,  колгоспні родильні кімнати працювали також при кожному  ФАПі.
Можна наводити чимало переконливих аргументів, як багато зроблено було на витоках становлення нашої центральної районної лікарні, скільки людських життів збережено її працівниками. За кожним з них – праця згуртованого колективу людей у білих халатах.  Нині ця галузь переживає не найкращі часи, однак це не означає, що медики опустили руки. Не зважаючи ні на що, лікарня зберігає традиції, започатковані її фундаторами. Все частіше наші юні земляки обирають своєю життєвою стежкою медичний фах. Бо ж в усі часи саме він є найбільш шанованим та актуальним в суспільстві. Адже що може бути важливішим від людського життя та збереження здоров’я.
У непростих умовах все ж медики працюють на перспективу – продовжують зміцнювати матеріально-технічну базу закладу. Проведені поточні ремонти харчоблоку, лабораторії, рентгенологічного відділення, ліфта з заміною тросів, водо-каналізаційних систем окремих відділень, замінено чимало дверей та вікон. У недалекому майбутньому передбачено ще провести енергоаудит чотирьох корпусів, масштабну реконструкцію приймального під відділення невідкладної допомоги.
В умовах жорсткого недофінансування Дубровицька ЦРЛ залишається багатопрофільним лікувальним закладом, що надає спеціалізовану планову та невідкладну допомогу. Але її якість залежить не тільки від кадрового потенціалу закладу, а і від стану матеріально-технічного забезпечення лікувальних підрозділів.
Завдяки сприянню народного депутата України Василя Яніцького за кошти державного бюджету тільки в цьому році поновлено важливе медичне обладнання, передбачене для оцінки та діагностики важкохворих, на загальну суму понад 100 тис. грн.
Розуміючи всю важливість завдань працівників охорони здоров’я, передбачали додаткові кошти на фінансування пріоритетних медичних програм в районному бюджеті й депутати районної ради. Велика вдячність за розуміння проблем та потреб нашої ЦРЛ знаному в нашому краї благодійнику Віктору М’ялику, завдяки якому в приміщенні лікарні проведено заміну вікон та дверей, придбано обладнання, оновлено меблі (повний перелік гуманітарних вантажів, які передав для лікарні Віктор Ничипорович, наша газета не раз озвучувала).
Більше 470 тис. грн. надійшло до лікарняної каси від самих хворих. «Хоча за Конституцією в Україні задекларовано безкоштовну медицину, без такої благодійної допомоги пацієнтів, жоден лікувальний заклад не спроможний забезпечити проведення діагностичних процедур, аналізів, дотримання санітарно-епідеміологічного режиму, транспортування важкохворих в спеціалізовані медзаклади тощо. Сьогодні ми вдячні кожному небайдужому, хто сприяє в нашій роботі. Така благодійна допомога потрібна не нам, медикам, – вона вкрай необхідна тим з наших земляків, хто опинився сам на сам у двобої з хворобою», – каже головний лікар ЦРЛ Олександр Поліщук.
Кілька десятків років ЦРЛ стоїть на сторожі нашого з вами здоров’я. Скільки хворих пройшло через її двері за цей час, просто не злічити. Її персонал пережив багато, але завжди залишався вірним своїй професії і своїй долі: рятувати життя людей. Особисто я хочу побажати  всім медпрацівникам здоров’я, терпіння, процвітання, вдячних пацієнтів і високих зарплат. Нехай в історії лікарні минають чорні полоси, а попереду бачиться тільки світле майбутнє.
Людмила РОДІНА.

Немає коментарів:

Дописати коментар