І НАВІТЬ КРІЗЬ СЛЬОЗИ ЗАВЖДИ ПОСМІХАЛАСЬ

Народна мудрість гласить: дерево славиться плодами, а людина – своїми трудами. Лідія Миколаївна Скибан, яка днями відзначає свій славний ювілей, має довгу і достойну професійну біографію.

Народилася Ліда Миколаївна перед самим яблучним Спасом у великий селянській родині Томиловичів на хуторі Хилін. Про щасливе, але далеко небезтурботне своє дитинство (бо діти в ті часи змалку знали ціну карбованцю, ще школярами заробляли свої перші гроші на току, заготовляючи лікарську сировину, аби здобути ні не самостійність від батьків, як то можна на батьківське слово не зважити(!), а їхню схвальну оцінку) ювілярка й сама не раз розповідала на сторінках газети, віншуючи з нагоди знаменних дат свою родину чи друзів. Від природи творча, кмітлива та допитлива, Ліда змалку бачила світ набагато яскравіше, аніж інші однолітки. Таку здатність – дивитися на світ і людей по-особливому вона пронесла через усе життя.

Багато гарних рис успадкувала від батьків своїх, одвічних сільських трударів, старшої сестри та братів. Наслідуючи їхній приклад, й собі ніколи не шукала легкого шляху в житті, обрала родинний – господарювати на рідній землі. Привчена змалку до такої праці, напевно, іншого й не уявляла для себе. Бо хіба є щось на землі святіше та благородніше, аніж ростити хліб, дбати про достаток на столі? Тож здобула сільськогосподарський фах. Після закінчення вузу одержала скерування на роботу в потужний колгосп «Ленінець» (нині ПСП «Промінь»). Прийняла в якості головного зоотехніка стадо в 3500 голів. Без батьківської поради не завжди було просто приймати дорослі рішення, але розуміла, що з роками збільшуються й відповідальність, вимогливість. Працювала не на показ, а по совісті, свято вірила у світлі перспективи й колгоспу, що став для неї рідним, й села Орв’яниця, де зустріла свою долю.

Новообраний голова правління колгоспу Андрій Кулик формував свою команду. Тож завзятість та енергійність Лідії Миколаївни йому припали до душі. Він саме робив ставку на молодих та здібних. Рекомендував молодого спеціаліста для обрання звільненим головою профкому господарства.

У планах тодішнього колгоспного активу – грандіозні перетворення. По суті в ті роки «Промінь» нагадував суцільний будівельний майданчик. Перебудовувалися та зводилися нові господарські будівлі, докорінно змінювався побут селян. На противагу тяжкій праці приходила механізація, асфальтувалися вулиці, будувалося житло та водогони. Скільки позитивних змін  було впроваджено – все так одразу й не злічити.

«Ми тоді були молодими, беручкими, дурними, в хорошому розумінні цього слова, до роботи. Коли й спали, оце зараз думаю. А Ліда Миколаївна – душа колективу, вродлива, співоча, невтомна, делікатна, принципова. Ми поміж собою її називали «солодка жінка». Така принадна вона була зовні та душевно. Є в ній вроджена тактовність, особлива людяність, було, поговориш з нею, немов на сповіді побував», - каже тодішній головний агроном господарства Юрій Степанович Лукашевич.

Новий голова правління запроваджує цехову систему, двозмінну роботу доярок на молочно-товарних фермах, будує сучасні будинки тваринника, оснащені душовими, стоматологічними, кабінетами психологічного розвантаження. Це були справжні профілакторії для доярок та відгодівельників. Ліда Миколаївна особливо вболіває про колег, бо ж впевнена – на Поліссі сільське господарства тримається саме на тваринництві. Нові умови праці приходять й на машинно-тракторний парк. Всюди підведено воду, облаштовано санвузли, організовано гаряче харчування. Тоді колгоспна їдальня забезпечувала у період жнив триразовим харчуванням 50-60 чоловік. Працівники отримують спецодяг. Скільки за всім цим недоспаних ночей та енергії голови профкому – знають тільки окремі з її колег. Скільки за кожним колгоспним новосіллям - її відряджень та сум’ять, чи вдасться втілити задумане у відведений строк. Скільки чергувань біля комбайнерів в полі. Скільки росяних світанків та літніх громових зірниць…

«З часом нам забракло площ. Худоба не мала випасів, луки влітку вигоряли, навесні прирічкові будинки плавали у воді. Прийняли рішення виправити русло Горині, аби врятувати сільські вулиці від підтоплень, а випаси зробити заплавними. Береги річки дамбували. За всім цим – колосальна робота всього активу «Променя». Я не вибував зі столиці, бо такі роботи вимагали узгодження багатьох міністерств, Юрій Степанович та дівчата (Ліда Миколаївна, Федора Микитівна Корінь, Євгенія Леонідівна Ютовець, Ніна Іванівна Кузьмич, всі мої спеціалісти) порядкували на місці. Я був впевнений в цих людях, як в собі», – ділиться Андрій Кулик. До чого вони тільки не вдавалися тоді. Навіть оформляли договори оренди землі в господарствах під Рівним. Це було надлюдське навантаження – організувати там посів та збір урожаю. Але такої пшениці добірної навезли з Грушвиці – весь тік засипали, людям насіння поміняли, худобі кормів наробили вдосталь.

У Андрія Кулика було безліч прекрасних ідей, а у Ліди Скибан – невтомного бажання бути корисною в їх реалізації. До цього тандему гармонійно додалася тодішній сільський голова Раїса Андріївна Федорчук. Цим людям є чим пишатися. Інфраструктура трьох сіл господарства була максимально наближена до міської. Тротуари, готель, лазні, будинок побуту, сучасна АТС з просторим поштовим залом, вуличне освітлення, дитячий садок на три вікові групи, нові приміщення медпунктів, будівництво церкви – їм є про що згадувати й розповідати.

А сад – більше двох десятків гектарів плодових дерев сучасних продуктивних сортів. І сотні людей, що були задіяні у сільськогосподарському виробництві. Тоді «Промінь» - був новатором та піонером в багатьох напрямках. Ковбасний цех, масляна для віджиму олії, крупорушка, пекарня, цех з виготовлення металічної сітки. Це все не просто виробництво. Це – постійний пошук, додаткові робочі місця, невтомна робота думки і повне неспокою життя. Все це і про Ліду Миколаївну в тому числі, бо саме вона відповідала за підсобні цехи господарства.

Врахуйте до всього й іншу рису її характеру, котра також дуже ємко характеризує жінку. «Сімнадцять років я прожила в невістках при свекрусі, і навіть коли вже звели з чоловіком власний будинок на батьківському подвір’ї, ніколи не варили ми два борщі чи дві каші. Свекра та свекруху завжди мала за рідних людей, старалася коритися та прислухатися в усьому. Бувало, часом, прикрість така на душі заляже, що ось-ось сльоза проступить, а я все одно посміхаюся», – каже Ліда Миколаївна.

Продукція «Променя» гриміла тоді на всіх сільськогосподарських виставках та ярмарках. Але якщо турботою Андрія Кулика – були високі врожаї, надої та привіси, то як це все гідно представити споживачу вже дбала Лідія Скибан. Не раз вони приймали делегації з усієї області, були в «Промені» й іноземці. Завжди такі гостини були організовані на висоті.

Давно вже відгріміла аграрна слава Дубровиччини. Але в «Промені» традиціям не зраджують досі, так як ще завела Ліда Скибан. До Дня працівників сільського господарства не забувають про наших славних ветеранів в господарстві. Продуктові набори задля шанування за їхню працю та подарунки отримують колишні звитяжці полів та ферм до своїх ювілеїв і посьогодні. Тільки за перше півріччя поточного року виділено допомог майже на 100 тис. грн.

Вже на заслуженому відпочинку й Лідія Миколаївна Скибан. Тепер нарешті більше уваги може приділити родині та власному дому, бо за суспільними громадськими клопотами не завжди й бачила, як повиростали доньки, як вже вони утверджують й примножують їхнє головне сімейне багатство – добру славу про свій рід.

Тож вітаємо, дорога і завжди молода Лідіє Миколаївно, з ювілеєм! Бажаємо Вам здоров’я, щастя, миру, удачі і всіх сімейно-виробничих благ. Сила зерна в його врожайності, сила людини – в її умінні працювати з людьми, виходити переможцем із непростих умов. Нехай Ваше життєво поле і надалі буде врожайним – добротою, простотою, людяністю. Хай перевесло Вашої долі обгортає Вас шаною та любов’ю, а жайворонкова пісня ще довго супроводжує Ваші світанки.

За дорученням керівника та всього колективу

ПСП «Промінь», Людмила РОДІНА.