пʼятниця, 3 серпня 2018 р.

Герої не вмирають:
«Мамочко, вибач
за чорну хустину»


Війна чорним страшним птахом знову залетіла на Дубровиччину. Знову, як і минулого року (ховали Федора Пляшка), вона стукнула у шибку посеред літа, коли природа співає оду життю.
8 липня у Харківському військовому госпіталі від отриманих поранень у районі Попасної помер наш земляк, боєць 14 окремої механізованої бригади Іван Іванович Борсук. Страшна звістка облетіла район і чорні стрічки, як змії, переплелися з блакиттю державних прапорів. Ще одна мати одягла чорну хустку і як крилами-руками обіймала останню домівку сина – кричала, плакала, молилася.
Хто він, Іван Борсук? Син батьків-трударів, представник шанованого працьовитого роду. Звичайний сільський хлопець, якому судилося стати Героєм. Ні, не звичайний. Бо хіба ж вдруге пішов би воювати кожен пересічний, який живе поряд з нами? А ще назву Івана Борсука багатою людиною – багатою на патріотизм у душі, на почуття обов’язку, на силу духу! Господь біля себе таких хоче бачити особливих. Тому, думаю, і забирає.
Народився солдат 9 липня 1986 року у Лютинську, закінчив місцеву школу, навчався в Західноукраїнському коледжі. Відслужив в армії. Під час мобілізації в третій хвилі Іван Борсук, в особливий період, був призваний до лав ЗСУ. Військову службу проходив в період з 2 серпня 2014 по 25 січня 2016 року у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. При виконанні бойових завдань проявив мужність та героїзм під час операцій в Дебальцевому, Указом Президента України  був нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ст. Солдат був відзначений і медаллю «Захисник Вітчизни», пам’ятною медаллю «128 ОГПБ військова розвідка», нагрудним знаком «Ветеран війни-УБД».
Повернувся додому з АТО. Здається, тут, на мирній території, вже міг значно спокійніше будувати своє майбутнє. Але хіба ж заспокоїться серце, коли там ще залишилися побратими, коли земля українська ще у вогні?
31 травня цього року Іван Борсук підписав контракт для проходження військової служби в 14 ОМБР.
29 червня під час обстрілу позицій у районі Попасна Луганської області наш земляк отримав вогневе кульове поранення у голову. Лікарі намагалися зробити все можливе, щоб врятувати бійця. На жаль, витягти захисника з кліщат цієї трагедії лікарям не вдалося. Родина почула страшну звістку про втрату дорогої людини.
У загиблого залишилися батьки Іван Кирилович та Раїса Василівна, сестра Вікторія Іванівна, дружина Яна Петрівна та дев’ятирічна донечка Христинка.
10 липня «Вантаж-200» прибув на рідну землю. Сотні людей з квітами зустрічали Героя по дорозі у Дубровицю. На майдані Злагоди зібралося дуже багато жителів району, які вважали за свій обов’язок прийти і помолитися за упокій Іванової душі. Це люди різного віку, які не стримували сліз. Відспівали біля пам’ятника Шевченка Героя священики церков УПЦ Київського патріархату та УПЦ, на чолі з благочинними отцем Данилом та отцем Миколаєм. Слово про Івана Борсука, про єдність українського народу сказали голова РДА Микола Петрушко, міський голова Богдан Микульський, бойові побратими Івана – народний депутат Тарас Пастух, наш земляк Павло Радько, представники бригади, у якій служив Герой. Взагалі з усіх куточків України приїхали воїни, щоб пошанувати свого побратима. Ці мужні чоловіки не стримували сліз. Багато добрих і особливих слів казали вони про сміливість і героїзм Івана Борсука.
Ще один Син поліської землі віддав життя за Україну. Плачемо, але Богу видніше, душі яких солдат забрати, щоб інші повернулися живими. Ще раз скажу, що Господу треба світлі і добрі душі.
Іване, Героє, Воїне - стань у небі захисником наших хлопців, які служать. Ти ж їх всіх так любив, Ти життя за них поклав!
У кожної війни є останній постріл і останній день. Ми чекаємо цієї дати, всі чекаємо, але багато Героїв побачать її вже з неба!
Люба КЛІМЧУК.









Немає коментарів:

Опублікувати коментар