ПЛЕТУ ДІДУХ, ПРОГРАМУЮЧИ РІДНИМ ЩАСЛИВУ ДОЛЮ

Без верби на покуті та хрещеної ікони, без пучечка зілля, старої підкови та вишитого рушника наші пращури не уявляли свого життя. Ці речі супроводжували їх від першого крику до останнього подиху, уособлювали добро й силу, захищали від всіляких негараздів. Вони були не лише корисними, їх наділяли магічними властивостями і свято вірили в їхню надприродну таємничу силу. Такі магічні речі існували і існують у культурній традиції кожного народу і називаються оберегами.

Здавна нашим пращурам оберегами слугували трави та дерева, птахи та звірі, пізніше – спеціально виготовлені «магічні» предмети. Обереги були хатніми та такими, що брали в дорогу. Існували обереги від чорних сил та хвороб, обереги шлюбу та щасливого життя, родинного захисту. Спільним у всіх цих речах було те, що вони трималися на сильній людській вірі, заряджалися нею, вони були в душах людей, котрі щиро вірили в їхню надприродну силу. Сьогодні про магічну силу дідуха та секрети його виготовлення розповідає завідуюча Орв’яницьким сільським будинком культури Олена Чернецька:

Дідухом в більшості українських регіонів називають простий сніп жита, який традиційно ставлять в хатах на покуті на різдвяний вечір, і який завжди вважався символом врожаю. Його наші предки здавна також вважають родинним оберегом – символом достатку.

Як правило, плетені, скульптурні дідухи виготовляли під час різдвяного посту. В основному таке мистецтво поширене в західних регіонах .

У нас, на Поліссі, за дідуха слугував звичайний сніп жита, пшениці, вівса, перев’язаний червоними стрічками.

Для виготовлення плетеного різдвяного дідуха застосовували різні види злакових. Однак найбільше підходять для цього жито та овес. Ці зернові найменш ламкі. Заготовляли матеріали для дідуха наші предки, як правило, ще перед початком жнив, поки рослина ще не втратила вологи. Якщо ж дідух виготовляли пізніше – в піст, зимою, стебла та колосочки треба було замочити в окропі і витримати певний час, щоб вони менш ламалися.

Традиційно виготовляли дідухи старші люди, але обмежень особливих щодо статті та віку, наскільки мені відомо, не існувало. Головне, як при виготовленні будь-яких родинних оберегів, чисті помисли і позитивний настрій.

Нині в наших домівках рідко можна побачити справжній дідух. Хоча нічого складного у його виготовленні немає. На літніх канікулах, під час проведення дитячого табору, ми такі обереги майстрували з нашими школяриками. Для виготовлення скульптурного дідуха необхідне колосся жита та вівса, а також лляний шнур. В деяких регіонах, знаю, дідухи обмотували кольоровими нитками – залежно від пори року (зимові місяці – сині нитки, літні – жовті, в наш час для більшої колоритності оберегу застосовують кольорові стрічки). Починали плести з маленького снопика, який налічував шість вівсяних колосочків і один – житній. Цей снопик символізував тиждень. Їх число мало бути за кількістю тижнів в році. Потім ці  снопики сплітали в один місяць за кількістю місяців в році.

Дванадцять місяців відповідно сплітали в такий собі стержень – один рік, який до кінця ділили на три ніжки, котрі теж окремо обплітали. Три ніжки дідуха символізують три небесних світила: сонце, місяць, зорі. Існує, щоправда, й інше трактування триначала. Дехто вважає, що ці три ніжки дідуха символізують час: теперішнє, минуле і майбутнє.

За народним повір’ям, дідух має стояти в господі на чільному місці всі різдвяні свята. Потім солому додавали до курячих кубел, аби несучки завжди господарів радували, а зерно змішували з посівним матеріалом на хороший урожай.

У деяких регіонах, читала, якщо дідух був з колосків пшениці, вимолочене з нього зерно мололи, а одержане борошно додавали в тісто, коли пекли паски.

Майже щороку колядую з церковним хором, і такий оберіг, як дідух за цей час зустрічала дуже рідко. Моя донька навчалася свого часу у Львові і привезла звідти дідух, виготовлений як сувенір (куплений там на базарі). У цьому снопику були використані колосочки проса, а також льон та ячмінь.

Великий плетений дідух бачила якось у нашого колишнього секретаря сільської ради Валентини Правник, їй такий оберіг теж хтось привіз зі Львова. В цьому регіоні традиції виготовлення родинних оберегів передавалися з покоління в покоління і як ремесло.

Однак вважаю, що тільки дідух, змайстрований власноруч, є справжнім родинним оберегом, адже ти робиш його з позитивною енергетикою, подумки програмуючи своїм рідним щасливу долю. А от придбаний в сувенірному магазині дідух – це лише елемент домашнього декору, який не наділений жодною магією. Свій перший дідух я сплела зовсім недавно. Думаю, створити такий захисний родинний оберіг під силу кожному.

Спілкувалася Людмила РОДІНА.