основне:  керуватися  принципами  законності

1 липня своє професійне свято відзначили усі слідчі України. Це – особлива когорта правоохоронців, робота яких не на виду, але саме від того, наскільки успішно слідчі спрацюють, залежить розкриття злочину і те, чи буде покараний винний. Величезний тягар відповідальності лежить на людях, які обрали цю професію.

Сьогодні до вашої уваги розмова із заступником начальника Дубровицького ВП Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області – начальником СВ (слідчого відділення) Іваном Васильовичем Отупором.

Іване Васильовичу, щирі вітання Вам і всім Вашим колегам з нагоди професійного свята. Як би Ви охарактеризували роботу Вашого підрозділу і фах слідчого зокрема?

Передусім хочу назвати імена тих людей, поряд з ким сьогодні працюю. Це мій заступник, капітан поліції Олександр Коваль, в.о. слідчого підполковник поліції Ростислав Супрунюк старші слідчі капітан Василь Салівонов та старший лейтенант Вадим Пінчук, слідчі лейтенанти поліції Анрій Кузін, Олексанр Покидько, В’ячеслав Гурик, старший інспектор-криміналіст лейтенант поліції Ольга Павловець, старший лейтенант Катерина Перепилиця. Це люди, з якими працюємо і намагаємося максимально виконувати покладені на нас обов’язки.

Відповідаючи на Ваше запитання, зазначу, що бути слідчим – означає бути готовим до майже цілодобової роботи, вміти ризикувати, бути психологом, знавцем людських душ, і, перш за все, попри суперечливі дані й різні свідчення, вміти «докопатися» до правди. Ми безпосередньо відповідаємо за швидкість і якість розкриття злочинів та передачу справ для визначення справедливого вироку.

Вважаю, що невід’ємними рисами у нашій професії мають бути активність, аналітичність мислення, дисциплінованість, дипломатичність, здатність реалізувати поставлені цілі, почуття власної гідності, відповідальність, незаангажованість. Ми команда молодих людей, у яких середній вік служби в поліції близько 3 років. Велике коло вимог я окреслив, але так має бути, адже недарма слідчих вважають елітою поліції.

Навантаження у роботі велике. Лише у цьому році 87 кримінальних впроваджень скеровано до суду, по інших триває досудове розслідування. Робимо все належне, щоб своєчасно виконувати об’єм слідчо-розшукових дій, щоб провести повноцінне розслідування. Приємно відзначити, що у слідчих є хороша взаємодія з прокуратурою та районним судом при розгляді матеріалів.

Часто слідчим доводиться працювати в екстремальних ситуаціях: на місці пригоди під час ДТП з важкими наслідками, проводити слідчі дії у вихідні й святкові дні, за найнесприятливіших погодних умов, спілкуватися з різною категорією осіб. Слідчий часто стикається з болем та людським горем. Психологічно робота не для слабких.

Які вимоги Ви як керівник ставите перед своїми колегами у повсякденній службі?

Основне, це керуватися в роботі принципами законності. Лише законності. Це фундамент нашої служби. По-друге, вимагаю від колег, як і від себе, особисто, дисциплінованості. Ми своїм щоденним прикладом показуємо, як розбудовується правова держава – та держава, яку ми хочемо бачити. У правовій державі саме поліція має забезпечувати захист її громадян. Знаєте, у нас не втримається на роботі випадкова людина. Коли ти приходиш сюди на службу, то, великою мірою, відмовляєшся від особистого часу, бо нема чітких рамок у роботі поліцейського, слідчого зокрема. Слід бути готовим до виконання різних завдань. Колектив, звісно, згуртовується. У вільний час також часто спілкуємося, любимо туризм, навіть у межах району, велику увагу приділяємо спорту, беремо участь у змаганнях різного рівня. Колектив – як команда однодумців.

Яким був Ваш особистий шлях на службу в поліції?

У 2012 році я закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ. Почав працювати у Зарічному, потім був переведений у Дубровицький райвідділ на посаду слідчого, згодом працював старшим слідчим, після того, якраз в період початку реформи правоохоронної системи, виконував обов’язки начальника слідчого відділу. Це був дуже непростий час змін і становлення поліції. Хтось пішов з роботи, хтось поновився за рішенням суду, всі зрозуміли, що час вимагає змін у нашій роботі. Цей переломний етап мав свої нюанси звісно. Незабаром я був призначений керівником слідчого відділення.

А якщо черпнути глибше, то змалку бачив і знав, що професія правоохоронця потрібна державі і людям. У мене був і є прекрасний життєвий приклад батька Василя Івановича - людини, яка має велику життєву школу, досвід і почуття обов’язку. Батько – професійний військовий, який ніс службу за межами України. Разом з мамою він повернувся на батьківщину після розвалу Союзу. Спочатку батько працював тут на митниці, в дорожній поліції, згодом - в Дубровицькому райвідділі внутрішніх справ. У нашій сім’ї завжди поважали роботу голови родини, ми з мамою бачили, як батько віддається службі, гордимося, що у нього такий насичений і водночас непростий життєвий шлях. Отож, не фільми і не книжки були моєю мотивацією йти вчитися в обраний вуз. Звичайно, я з дитинства мріяв про міліцію, бо ж поняття «поліція» в нашій державі тоді не було. Але головне я уявляв, що значить служити в правоохоронних органах.

Знаю, що Ви двічі несли службу в зоні АТО. Патріотизм – це риса вашого характеру?

Для мене дуже дорога Україна, але голослівно називати себе патріотом не буду. Я вважаю, на патріотизм людини вказують безпосередньо її вчинки, а не голослівні заяви чи виступи. Лише збоку ми можемо судити, наскільки своїми діями і способом життя людина демонструє любов до України. А щодо АТО, то, як на мене, там просто зобов’язані служити підготовлені люди – військовослужбовці, працівники силових структур. Мій батько також міг не йти служити на Схід, адже він вже на заслуженому відпочинку, але його позиція була однозначною: є уміння і навики, то треба прислужитися Батьківщині, зараз, коли Україна цього потребує. Хоча знаю, що для моєї найкращої мами Катерини Миколаївни і батькова служба на Сході, і моє перебування там пройшлися по серцю багатьма переживаннями. Я вдячний їй за любов і безмежну підтримку.

Ви побачили війну зблизька. Чи змінився офіцер Іван Отупор після повернення додому?

Робота на мирній території і служба у зоні АТО – це багато у чому відмінні речі. Передусім кажу про ті цінності, які сповідують люди. Якщо тут, вдома, багатьом бракує для щастя матеріальних цінностей, які ставлять понад усе, то на Сході наразі мир і спокій – це ознака щасливого життя, до якого люди дуже прагнуть. Напевно, змінився, у певній мірі, і я, бо коли бачиш інші цінності, ти починаєш аналізувати себе і змінюєшся внутрішньо. Інші пріоритети виходять на передній план. Багато поліцейських в Україні пройшли через АТО. Час вибрав нас – ми виконували свій обов’язок.

Як би Ви охарактеризували ставлення населення до поліції?

Люди є різні, однозначно сказати важко. Працюємо над тим, щоб імідж поліції був позитивним, і люди нам довіряли. Я помітив, як правило, наскільки ми відповідально, виважено, людяно спілкуємося з населенням, настільки отримуємо і психологічну віддачу. Але, звичайно, бувають винятки. От на Сході доводилося всяке чути, бо настрої в людей там далеко неоднозначні. Та й у нашому регіоні присутність поліції не всіх «окриляє». Але з громадськістю однозначно має бути налагоджений контакт. Виховання нової генерації поліцейських – це завдання не тільки самої структури, а й всієї громадськості. Іноді люди не розуміють, що поліцейські не всесильні. До того ж правовий статус поліцейського до кінця не врегульований та не захищає його навіть у цивільному праві, а це впиває на мотивацію поліцейського і на подальшу його службу.

Нещодавно відзначили не лише День слідчого, а й День національної поліції України. Ваші побажання колегам.

Всім працівникам і ветеранам слідства, всім, хто служить в поліції, бажаю  міцного здоров’я, успіхів у роботі на благо нашого краю. Хай завжди вас оточує людська повага та буде прихильною до вас людська доля. Найкращі побажання вашим близьким та рідним, які поділяють труднощі вашого напруженого буття. Миру Україні і всім нам!

Люба КЛІМЧУК.