* Господар

«Коли щось робиш із задоволенням, тоді все й вдається»

Володимир Григорович Вальковець з Мочулища віддав більше 30 років педагогічній ниві, зараз – на заслуженому відпочинку. Хоча щоденне невтомне життя пана Володимира навряд чи так назвеш. Бо ж рідко за чималим господарством у селі  вдається посправді  відчути переваги виходу на пенсію. На його обійсті – повно смугастих, хвостатих та пернатих. І куди не глянь – скрізь екзотика: скалярії та сомики в трьох акваріумах, величезний пес-алабай та кумедний  маленький пекінес, шотландський котик, нутрії, в’єтнамські та корейські свині, породисті кури і качки, бджолине сімейство. І як зізнається сам господар, розводить отакий домашній зоопарк не задля вигоди чи прибутку, а передусім для душі. «От пройдусь біля своєї живності, поспостерігаю і, попри втому, бо вже справлятися з усім у свої майже 70-ят непросто, заряд позитиву на день  гарантований».

Нутрії – це не тільки

цінне хутро…

Колись  цих водних гризунів  вирощували  масово. Бо ж шаленою популярністю користувалось їхнє хутро.  Кожен обов’язково мав зимову шапку з нутрії у своєму гардеробі. З часом мода відійшла, ціна впала, тож багато закинули цю справу. А дарма, каже  Володимир Григорович, бо нутрія – це не лише цінне хутро, як жартували відомі коміки про вухатих, але й дуже смачне м’ясо.

«Воно дієтичне, навіть корисніше за кроляче і смакує в рази краще. Легко засвоюється організмом, тому його рекомендують людям, які мають проблеми зі шлунком, обміном речовин та алергією. У великих містах цей делікатес дорожчий за яловичину і кролятину. В Рівному кіло нутрії коштує 120-150 гривень. В Києві просять і всі 180-ят. В нас же воно не так цінується. З однієї нутрії можна отримати в середньому 4-6 кілограм м’яса», – розповідає чоловік. У родині Вальковців ним смакують і в перших стравах, і в других, хороший виходить шашлик. А фірмовий рецепт – узбецький плов з нутрією, котрим частує родину сам голова сімейства.

Відтак на обійсті пана Володимира «болотяні щури» постійні жильці з 70-х років з невеликим перервами. Того року у його господі налічувалось близько 80-ти цих звірят, цьогоріч – 30.  Чоловік говорить, що розводити їх не лише рентабельно, а ще дуже цікаво:

«На відміну від кролів нутрії майже не хворіють. Не треба щеплень і особливого догляду, як за вухатими. Головне, щоб в клітці було просторо, чисто і тепло, адже батьківщина нутрій – спекотна Аргентина. Хоча зиму теж нормально переносять. Житло має бути металевим, бо дерев’яну клітку прогризуть. Не вибагливі вони і в їжі. Сіно, трава, коренеплоди, гарбузи, картопля, кукурудза, зараз яблука – головний раціон. Улюблені ласощі – очерет. І звісно без зерна, або як кажуть концентратів, ніяк, хоча б давати по 50-100 грам кожній. Нутрія – досить плодовитий звір, щороку дає по два потомства. Самка народжує по 6-8 дитинчат. Цікаво, що вони на світ з’являються активні, зрячі, з шерстю і з маленькими зубами, завдяки яким вже наступного дня споживають дорослу їжу. При хорошій годівлі утримувати нутрій слід до 8-9 місяців.

Найбільший інтерес викликає їхня поведінка. І хоча на перший погляд можуть видатися несимпатичними, та коли почнеш за ними доглядати, придивлятися, виявиться, що вони дуже спокійні і ручні. Весь уклад, як і в людей – якщо достатньо харчів і житла, то живуть в мирі, доглядають один за одним, якщо ні – то все навпаки. До свого господаря швидко звикають, можуть впізнати навіть за кроками, а як побачать когось чужого, шукають можливість сховатись».

Тим, хто хоче вирощувати нутрії, Володимир Вальковець радить вибирати тварин із блискучою шерстю та яскраво-оранжевими зубами.

Качки-пінгвіни

і свині-санітари саду

Тішать господаря і пернаті чудернацьких порід. «Є в мене велетні кури-брами і орпітонги. А поряд бігають гамбурзькі, за розміром, як голуби. Так оці 150-грамові  ще можуть дати прочухана тим 7-кілограмовим, – розповідає з усмішкою пан Володимир. – Чим вони відрізняються від звичайних кур?  Окрім розміру, по суті нічим. Та справа не втому. Маю, наприклад, качок породи «індійський бігунок»,  пересуваються вони, як пінгвіни.  Я по них їздив спеціально до Костополя. Якось мені сказали, що й за гроші їх собі не взяли б. А я на це по-іншому дивлюсь. Отак пробігли, посміхнувся і місія виконана. Або що взяти з тих гамбурзьких? Ні м’яса, яйця малесенькі, а ходить така істота по дворі і вже добре. Цікаво просто вийти і поспоглядати».

Розпитуємо й про особливості «в’єтнамців» та «корейців» у свинарнику.

«Кілька років тому їх придбав. Це зовсім інші тварини, майже, як дикі. І через це їх простіше годувати і утримувати. Я зробив спеціальний загін, вони самі заходять і виходять, пасуться, буває ночують надворі. Маю  великий садок, яблук нападало, ніде ступити, тож зараз мені за своєрідних санітарів. Це м’ясні породи. Вигодувати їм можна до 70-80 кілограм, а то й 90-та. Але щоб їх розводити, я вважаю, слід мати велику прибудинкову територію. Аби вони були на волі, попаслися, погрілися на сонечку, тоді будуть гарні і вгодовані».

Бджолярство – не романтика,

а щоденна праця

Ще одна давня пристрасть Володимира Григоровича – бджолярство. Ось уже тридцять років як він дбає про божих комах.

«Колись було і 40 вуликів. Але, на жаль, мав проблеми, не завжди ж в житті світлі дні, тому трохи запустив і залишилось десь 15. Пасіка, як маленька дитина, потребує постійної уваги і догляду. Забрати, поставити, міль вигнати, кліща потравити, почистити, вчасно виявити якість проблеми, бо ж у бджіл ще більше хвороб, аніж у людей, траву поряд викосити. Збоку видається все так романтично і просто – природа, приємне дзижчання комах, неймовірні аромати. А насправді це щоденна праця».

У пана Володимира на столі мед не вибуває, він знає в ньому толк. Відтак користуючись нагодою цікавимось, як відрізнити справжній від підробленого?

«Найкраще купувати його в знайомого пасічника, тоді точно не прогадаєте. Мед не повинен бути дуже рідким, такий зветься незрілим, бо зібраний зарано. Він довго не простоїть, з часом почне «жмурити». Хороший мед – густий і тягучий, пахне квітами, вага трилітрової банки – приблизно 5 кілограм. Зачерпніть мед ложкою і подивіться, як він стікає. Фальсифікат опуститься з бризками на кшталт води, натуральний стече тягучою ниткою. Справжній мед повинен в тій чи іншій мірі «дерти» горло і відразу розчинятися в роті. Підробка залишить крихти і матиме присмак карамелі, можливо навіть зовсім легенький. Не варто боятись, якщо нектар кристалізується, це нормальна реакція. Поставте в тепле місце або на водяну баню – і він знову стане таким, як треба».

А є у пасічників прикмети чи забобони?

В забобони не вірю, адже вони часто  беруться від незнання справи. Щодо прикмет, то, може, хіба часом погоду бджоли підказують. Якщо зранку тепло, а вони не поспішають «на роботу», то, скоріш за все, буде дощ.

Як стати добрим бджолярем? В чому секрет?

Слід мати до цього природну тягу і любити бджіл більше, ніж мед і гроші. Бо якщо хтось гониться лише за прибутком, то рано чи пізно вибере нектару більше, чим треба. Та й укуси і клопоти, пов’язані з пасікою, в такому випадку – лише тягар. Треба навпаки все робити в задоволення, тоді і результат вийде хороший. Ну і, звичайно, це має бути працьовита людина.

Як жартує Володимир Григорович, в місті бігають на пробіжку, а в нього з ранку до вечора свій марафон – погодувати, догледіти, вигуляти. Але, на жаль, роки беруть своє. Тож чоловік мріє з часом звести живність до мінімуму і для душі розводити породистих голубів. Але це вже зовсім інша історія, яку, сподіваємось, ми ще розповімо нашим читачам. А поки зичимо пану Володимиру завзяття та енергії, аби втілити ще не один господарський  задум.

Леся КОНДРАТИК.