Таке суцвіття літ

не кожен назбирає…

Івану Петровичу Коржику з Дубровиці 6 вересня виповнилося 90 літ. Це про вік, який математично можна полічити. Скільки ж років у душі ювіляру, знає лише він. Впевнена в одному, що у її закутках, значно молодшим почувається наш земляк, бо й виглядає саме так, далеко не на свої прожитих дев’ять десятків. Іван Петрович поряд з дружиною Тетяною Іванівною – вродлива сімейна пара, шлюбний вік якої складає шістдесят два роки. Доповнюють ці хороші люди один одного, навіть схожі між собою, як це часто буває серед подружжя, що довго живе у шлюбі.

Обоє дубровичани. Тетяна Іванівна розповідає, що познайомилася з майбутнім чоловіком на танцях, бо все у той повоєнний час найцікавіше у житті молоді відбувалося саме на танцях у клубі. Ювіляр же називає точну дату їх весілля і дня їх вінчання у мурованій церкві Дубровиці. Одружилися 4 вересня 1954, обвінчалися у жовтні того ж року. Вже згодом храм, де давали закохані обітницю перед Богом, перетворили на складське приміщення. Весілля справили у хаті, бо на той час так було прийнято, без великого розмаху цю подію святкувати. Вже 62 роки подружжя разом, а здається ніби вчора присягали на вірність один одному. Двох синів виростили, Анатолій з дружиною Ніною живе біля батьків, а Віктор мешкає у Кузнецовську. Онучки Інна та Жанна теж давно дорослі, правнуки щебечуть прадідусеві в день ювілею. Щастя зустріти такий день народження саме так, у колі своєї родини.

За святковим столом, окрім Івана Петровича з дружиною, зібралися цього дня син Анатолій, невістка Ніна, їх діти та онуки. Син Віктор з Кузнецовська запланував приїхати і привітати батька у вихідний. Звичайно, як не поздоровляти, словами всю любов і повагу до людини не виразиш. Вчинками нашими ми можемо дарувати якнайбільше рідним тепла свого серця.

Про свого ювіляра – чоловіка, тата, дідуся і прадідуся рідні розповідають з великою любов’ю та повагою, доповнюючи спогади і думки один одного. Отож складаємо портрет Івана Петровича.

Мудрий, добрий, хазяйновитий. Іменинник має чудову пам’ять, з правнуком досі часто математичні завдання вирішує. Любить дивитися ювіляр телевізор, футбол і новини, з фільмів особливо до душі припав турецький серіал про Роксолану. (Спіймала себе на думці, що багатьом нашим старшим людям подобається цей фільм. Як хочеться бачити нам Україну таку, як ця героїня, нескореною, мудрою і всеперемагаючою).

 Про себе ж Іван Петрович згадує найголовніше: народився в сім’ї муляра. Закінчив шість класів польської школи (знань вона давала більше ніж теперішня 11-річка). Батькову хату у війну спалили німці. Згодом побудувалися Коржики на Березовій, де й зараз мешкає ювіляр з родиною. Служив в армії, відбудовував Україну, вкладаючи свій розум у роботу, яку дуже цінував і любив. Багато років працював керівником на Дубровицьому інкубаторі. Щорічно кілька десятків тисяч молодої птиці давали у господарства району. Цікаво, що ніколи не був ювіляр членом комуністичної партії, головним критерієм роботи і життя завжди вважав не партійну приналежність, а совість і відповідальність.

– Наш тато, – розповідає син, – має свої секрети довголіття. Це передусім вживання квашених овочів, як-от капуста і огірки, а ще їзда на велосипеді. (До речі, дідусь й досі часто сідає на ровер, бо вважає його хорошим двигуном для ніг та серця). Завжди любив батько ліс і гриби. «Знав чоловік всі грибні місця у лісі, мав особливий рецепт маринування грибів, смачні вони у ньго вдавалися і неповторні», – додає дружина ювіляра. Я зауважую у думках, що якби побачив ювіляр, на що нині той ліс перетворили, де він гриби збирав, то щонайменше жахнувся б. Не так до лісу ставилося його покоління, ой не так… Наші попередники садили цей ліс, піднімали Україну з руїн, будували і творили. Якось зовсім не так живемо ми нині. Не все зуміли зберегти, на жаль.

 Онучка Інна з чоловіком Тарасом, благочинним Маневицького округу, настоятелем храму на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», що у Маневичах, так милозвучно і тремтливо співають за столом дідусеві «Многії літа», що аж мурашки у мене по шкірі. Якась пророча сила у цьому духовному співі лунає. Взагалі приємно бути в цей день в гостях у ювіляра в товаристві, де є священнослужитель, бо відчувається мудрість і духовне піднесення у розмові про життя. Саме в цей день, за словами отця Тараса, він з дружиною відзначає ще одне свято – чергову річницю свого весілля. 18 літ тому, в день народження дідуся, ставали молодята на весільний рушник.

Правнучок Андрій демонструє власноруч зроблений відеофільм про ювіляра. Зі світлин на нас дивиться симпатичний хлопчак, потім юнак, вдягнений і підстрижений за всіма канонами повоєнної моди, згодом статечний чоловік, батько, дідусь і прадідусь. У сюжеті за 10 хвилин відображено найважливіші грані життя Івана Петровича довжиною у 90 років. Про ці роки можна було б написати багато томів книг, цікавої і неповторної, як сам ювіляр, цікавої і неповторної, як кожна людина на землі. «Таке суцвіття літ не кожен назбирає», – саме такими словами була розпочата відеорозповідь правнука про ювіляра. «Такий великий скарб не кожен осягне», – вже у продовженні. Це справді скарб дожити до такого віку, слава Богу, на своїх ногах, при світлому розумі і у колі дружньої родини. Як приємно спостерігати, як аплодує кожному фото прадідуся на екрані найменша правнучка Полінка (донька онучки Жанни). Сьогодні прадідусь для маленької Принцеси –справжній улюблений кіногерой! Прикладом і гордістю для всієї родин Іван Петрович є і буде завжди.

P.S. Дякую Леоніду Сулаєву та Петру Козорізу за пропозицію приєднатися до вітань від імені районної організації ветеранів і нашої районної влади на адресу шанованого ювіляра Івана Петровича Коржика. Спілкуючись і знайомлячись з такими поважними і мудрими людьми, як Іван Петрович, відкриваєш для себе ще одне серце, запалюєш ще один вогник на своєму життєвому шляху.

Любов КЛІМЧУК.