Меланія Супек гордиться своїми предками

Меланія Супек, онучка нащадка графського роду Вітольда Плятера, нещодавно побувала у Дубровиці з приватним візитом. Як розповів настоятель місцевого костелу о. Валерій Дубина, гостя  відвідала костели у Сарнах та Дубровиці. Меланії цікаво було побачити зміни у містечку, яке вплетене в історію її роду.

 

Хто ж вони Плятери? Який внесок у розвиток нашого міста вони зробили?

Плятери – графський рід. Походить з роду лицарів з Вестфалії. Перші згадки про Плятерів зустрічаються в хроніках з 1160-го. В одній з них, датованій 1210 роком, йдеться про Гумберта Плятера. Зараз у світі рід Плятерів налічує близько 100 чоловік.

З кінця XVIII століття маєтком у Воробині володіли представники роду Плятерів (Броель-Плятерів).

Наприкінці XVIII століття Плятери переносять свою резиденцію з Дубровиці до колишнього фільварку у Воробині, де будують палац. Юзеф Антоній (Йозеф Антон) Вільгельм Плятер збудував у Воробині два будинки для гостей у класичному стилі, у яких зрештою мешкали самі Плятери, оскільки палац залишався недобудованим. Палац був прикрашений мармуровими колонами, барельєфами, скульптурами, мав велику бібліотеку та архів. Також Юзефом Антонієм Плятером була заснована бібліотека, яка містила 5000 томів. В архіві маєтку зберігалося дуже багато документів щодо князів Дубровицьких-Гольшанських, представників родів Вишневецьких, Мнішків, Замойських та інші родові архіви Волині та Волинського Полісся. Також у палаці була велика картинна галерея, у якій містилася картина «Скорботна Богородиця», приписувана Доменікіно. Довкола був розкішний парк зі штучними озерами та сад. У 1860 році фонд бібліотеки власник палацу подарував Варшавській публічній бібліотеці.

У 1820 році у Воробині діяла суконна мануфактура, винокурня, цегельня. У вересні 1870 року графа Ігнатія Плятера у Воробині відвідав музикант та художник Наполеон Орда, який під час відвідин зробив декілька замальовок олівцем, серед яких – «Двір Плятера» (згодом стала малюнком, сьогодні зберігається в музеї Кракова) та «Костел Іоанна Хрестителя».

У 1885 році фільварок входив до складу Домбровицької волості Рівненського повіту Російської імперії, на ньому діяли водяний млин, пивоварний і винокурний завод та католицька каплиця (домова). На початку XX століття на фільварку працювали: гуральня (річна продукція в 1910 році – 85 936 відер 40° горілки), водяний млин, бровар.

До 1917 року маєток входив до складу Російської імперії. У 1917-1920 роки нетривалий час перебував у складі Української народної республіки. Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент. З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту її родини та майна від дій більшовиків.

У другій половині лютого 1918 року Дубровицю захопили австро-німецькі війська, і графи Плятери повернулися до свого маєтку. Влада Української держави виділила загін гайдамаків (20 осіб) з одним старшиною для охорони маєтку.

У листопаді 1918 року більшовики та кількатисячний натовп селян почали наступ на Воробин, де вступили в бій з українськими частинами, який завершився захопленням маєтку червоними. Разом з адміністрацією маєтку були вбиті співвласники Воробина Ігнацій (Гнат) (1888-1918) та Антоній (Антон) (1890-1918) Плятери. Як зазначає Леся Алексієвець, маєток було захоплено 5 грудня 1918 року.

Як пишуть історичні джерела, за спогадами очевидця подій Павла Селезіона, бій тривав три дні та завершився, коли в захисників закінчилися набої. Потім нападники кинули мертвих та уцілілих гайдамаків разом з двома графами до ями і поховали їх живцем, вони пограбували маєток і розігнали слуг. Яцек Броель-Плятер, син уцілілого графа, свідчив, що нападники підпалили будівлю, захисники палацу вистрибнули назовні, їх вбили. В одних історичних джерелах заначається, що були вбиті графи та 8 охоронців, в інших – два брати Плятери та дев’ять працівників маєтку.

Живим залишився лише наймолодший брат Вітольд, він вирішив не повертатися до спаленого маєтку та відбудовувати його, а переїхав до нового двору в Осечі Брестсько-Куявського воєводства. За іншими даними Вітольд все ж відбудував маєток, проте вже більше ніколи в ньому не жив. Меланія каже, що не всі факти з вікіпедії про її родину правдиві. Вона розповідає, що прадід деякий час ще жив у Воробино після трагічних подій.

У 1921-1939 роки фільварок входив до складу Польщі. Спочатку  до складу гміни Дубровиця Сарненського повіту Поліського воєводства Польської республіки, а потім Сарненський повіт був  приєднаний до складу Волинського воєводства.

З 1939 року – фільварок Плятерів був у складі Дубровицького району, УРСР. Під час Другої світової війни більшовицькі підпільники спільно з червоними партизанами спалили фільварок та вивели з ладу Воробинський спиртовий завод.

Наприкінці XIX століття на фільварку було 14 будинків та мешкало 232 жителі. 1921 році на фільварку налічувалося 10 будинків та 152 мешканці, з них: 73 чоловіки та 79 жінок; 84 православні та 68 римо-католиків; 103 українці та 49 поляків.

Дідусь Меланії Вітольд Плятер прожив 69 років і помер у польському місті Вроцлаві.

Як розповідає настоятель костелу, Меланія цікавилася, коли буде завершено ремонт святині. Як пояснив Валерій Дубина, потрібні великі капіталовкладення, аби повністю відремонтувати католицький храм у Дубровиці. Поступово настоятелі парафії власними силами збирають і відшукують кошти для цієї потрібної справи. Це особливо складно у теперішній післякарантинний період.

У «Фейсбук» Меланія зазначила:

«20 липня я була у Домбровиці. Дякую Валерію Дубині за гостинність. Це великий досвід приїзду на сімейні землі. Костел відновлений і красивіший. У 1848 році мій прадід Ігнатій Броель-Плятер врятував його від конфіскації. Він збудував інший храм для православних прихожан (йдеться про церкву Різдва Богородиці). Завдяки цьому костел залишився католицьким храмом».

Минулими роками неодноразово Меланія (Магдалена Супек) разом з батьком Джейсеком Людвігом Броель-Плятером відвідували Дубровицький краєзнавчий музей.

 

Довідково: Церква Різдва Пресвятої Богородиці – одна з найстаріших архітектурних пам’яток нашого міста, пам’ятка архітектури національного значення.

Церква збудована в 1865 році на кошти дубровицького графа Ігнатія Де-Броель Плятера. Парафія станом на 1892 рік налічувала 4439 вірян (2165 чоловіків та 2274 жінки), володіла 94 десятинами та 1132 сажнями землі, мала в підпорядкуванні однокласне народне училище, села Золоте, Пузня, Людинь, Рудня, Ясинець, Острівці, Мочулище, Крупове та дерев’яну Миколаївську церкву в селі Селець. У радянський період у церкві був склад солі. Були тоді плани підірвати будівлю. З Луцька вже були викликані мінери, привезено вибухівку, проте в останній момент тогочасний начальник райвідділу міліції Дмитро Башинський відмінив наказ. Після проголошення незалежності України храм був відреставрований.

Фільварок – хутір, маєток, ферма, які належать одному господарю.

Люба КЛІМЧУК.

(Використано дослідження істориків

Миколи і Лесі Алексієвців та матеріали «вікіпедії»).