З ВОЛОНТЕРСЬКОГО ЩОДЕННИКА

СВІТЛАНИ ПРАВНИК

Ми всі стомилися від невідомості, війни та негативу. Мабуть, найзаповітніша мрія кожного українця – проснутися вранці і почути приємну новину: Схід та Крим – звільнено від окупантів. Але поки дехто з нас про це тільки мріє, є люди, які роблять свій посильний внесок в перемогу. Роблять самі й не дозволяють іншим забути про громадянську свідомість. Серед таких і наша землячка – волонтер Світлана Правник. Минулого місяця вона знову побувала на Сході з гуманітарною місією – відвідала не тільки бійців ЗСУ, але й наших добровольців, побувала у діток підшефного (так визначила для себе пані Світлана ще в 2016 році, коли вперше доля закинула до дитячого будинку, який не значиться в жодному соціальному відомстві) сиротинця, взяла участь у відкритті церкви ПЦУ на Донеччині та познайомилася особисто із легендарною Адою Роговцевою. Акторкою, яку вся Українська армія любовно називає – «наша мама».

Поділилася Світлана Леонідівна своїми враженнями і з читачами «Дубровицького вісника».

19 липня

Діти війни... Вони з радістю зустрічають нас, і ніяк не хочуть відпускати. Вони радіють простому зошиту, олівцям, шпилечці до волосся, якійсь одежині... Вони щирі, милі, красиві... Серце стискається від болю, коли дивишся на них. Важке дитинство. Вони знають про обстріли більше, аніж ми, бо в їхньому  місті – війна. Щиро дякуємо всім, хто допомагав організовувати поїздку насамперед саме для цих діток.

Вразила цього разу доля однієї бідової сім’ї: п’ятеро малят, братики та сестрички, мама. Вони жили під Горлівкою, мама, як могла, опікувалася ними,тато давно залишив. Але й це ще було б півбіди. Війна внесла свої корективи – снаряд поцілив їх будинок, житло розтрощене. Дякувати Богу, що хоч живі лишилися. І що робити жінці в даній ситуації, як подбати про діток? Але жінки вони такі, ніколи не здаються. Для початку вона знайшла напівзруйновану будівлю, в якій і проживала з дітками. Були поруч і куди заможніші «сердечні» сусіди, які проживали в своїх домівках. І що ви думаєте, вони їм допомагали? Якось оригінально подбали вони про цю родину. Викликали службу захисту дітей, вона прибула через певний час і вирішили забрати діток у матері, а жінка хай побиратися йде, а не муляє очі респектабельним. Отака крута допомога. Але все-таки милість Божа зійшла на них, звістка про цю сім’ю дійшла до директора сиротинця.

Леоніда Литовченка, і дітей приютили в цій обителі добра та милосердя. Директор сиротинця - людина з великим, люблячим серцем, пригрів у себе всю родину. Мама діток допомагає по кухні, прибирає в приміщеннях. Головне вони всі разом. На війні, як і в кожній  екстремальній ситуації, відкривається справжня сутність людини. На щастя, нам на шляху зустрічалися тільки добрі.

* * *

Цього ж дня в селі Карлівка відкривали церкву ПЦУ. Побудована вона в яскравому гуцульському стилі із незвичної в цьому краї деревини – смереки, без єдиного цвяха. Прибуло на таку подію багато шанованих людей на чолі з владикою Симеоном із Дніпра. Мені надали можливість зустрічати його з хлібом-сіллю. Бо я мала коровай для наших бійців. Його передала наша талановита кулінарка Олена Щур. Але хлопці самі вирішили, що у цього святого хліба інше призначення – послужити для нашої віри, істинно української церкви, утвердження української мови.

Капелан Микола Юрах передав до церкви ікони «Таємна вечеря», виготовлену із бурштину, та ще одну, яку написав власноруч.

 

20 липня

І знову Карлівка. Місце, де збираються найкращі сини і дочки України, відвідала народна артистка України, народний герой Ада Роговцева. Жінка, якій наші бійці цілують руки і дякують, що виросли на її спектаклях та телестрічках. Ада Миколаївна – частий гість у військах ЗСУ, вона виступає перед солдатами, підтримує армію і матеріально.

Дуже хвилююча мить особисто для мене. Це було зовсім випадково… Серед сотень наших бійців та волонтерів, ця жінка-легенда неочікувано підійшла до мене, взявши мене під руку, і ми стояли з нею та слухали пісні капелана, а люди просто ставали до нас по бокам і робили фото. Ми з Адою Роговцевою розмовляли як давні знайомі. Ця мить надовго залишиться в моїй пам’яті…

* * *

А потім – знову переїзди, передачі, знайомства, незабутні враження. Традиційно відвідали наших добровольців, навідалися до полку особливого призначення, морпіхів. Побували на базі у вже нашої давньої і доброї знайомої Олени Єрохіної, невтомної «Гаєчки». Вона для багатьох родин, що залишилися в сірій зоні – єдиний соціальний захист.  Знає долю кожного, їхні насущні потреби, чим може, сприяє цим людям. Ми також мали особливий вантаж – інвалідний візок для хворої дитини.

Всі наші зустрічі були настільки душевні та щирі, що просто бракує слів, аби передати ті емоції, що переповнювали мене в ці хвилини. «Дівчата та хлопці, ви найкращі і ви справжні дочки та сини України!», – хотілося сказати кожному.

22 липня

Ми дома і у нас все добре! Дуже тяжкий був збір цієї поїздки. Коронавірус зробив свою справу. Розумію, що всім тяжко, але ми розділили продукти, ліки, одяг, будматеріали на всіх. Майже всіх провідали. Якщо попередні поїздки складалися з 7-10 відвідин позицій, то в цю ми виклалися по повній – 10 позицій на день. Шкода,що ділили все по крихтам. Щиро дякуємо всім, хто причетний до нашої поїздки,а це:

Віктор М‘ялик, Віктор Гумен, Оксана Клюйко, Валентина Осмолович, Ніна Бабич, Ірина Люлька, Наталія Хвалько, Коржик Іван, Лясковець Сергій, Сергій та Зоряна Правники, Надія Клюйко, м-н «Комфорт», Альона Люлька, Іван Чирук, Таїса Дубінець, Павло Вінтюк, Ігор Галабурда, Анна Казімірчик, Анатолій Чмуневич, Олена Волошина, Ольга Рудомська, Ірина Соловей, Михайло Драган, магазин «Насіння», Григорій Пінчук, Людмила Котяш, Олена Щур, Людмила Рока, парафіяни церквов ПЦУ сіл Берестя, Орв’яниця, Кураш, церква ХВЄ села Орв’яниця, Микола Кухарець, Анатолій Ревук, Володимирецький ТУХУ, аптечні заклади Володимирця, пп Людмила Поліщук, магазин «Полоскун».

 

Як зазначає Світлана Правник, це була не остання поїздка в зону бойових дій. «Тільки-но повернувшись, вже розпочали новий збір гуманітарної допомоги. Повірте, нашим захисникам зараз дуже і дуже непросто», – каже вона. Всі бажаючі можуть долучитися до збору допомоги на армію.

Записала Людмила РОДІНА.

 

До слова.

Храм святої Анни у селі Карлівка на Донеччині, про який розповідає Світлана Правник, постав за ініціативи волонтерів-стоматологів «Тризуб дентал»

П’ятий рік поспіль волонтери організовують лікування зубів українським військовослужбовцям зі складу Об’єднаних сил.

Дерев’яну церкву за старовинними технологіями зводив зі своїми синами Богдан Кашуба. Проєкт храму розробив український архітектор Богдан Гринько. Художник Тарас Зелінський подарував намальовані маслом на склі в гуцульському стилі ікони для іконостасу. А його оформлення взяв на себе скульптор по дереву Володимир Вороняк. Вітражі для вікон зроблені художником світового рівня Андрієм Бокотеєм.

Весь храм побудований без єдиного цвяха, що само по собі є витвором мистецтва.

За задумом волонтерів, це має бути міжконфесійна церква, де всі капелани, що є на фронті, мали б можливість проводити служіння, звершувати церковні обряди, а також здійснювати духовний супровід та підтримку.