Дій сьогодні, щоб тобою пишалися завтра!

Військові комісаріати зараз проводять набір на військову службу за контрактом у 10 гірсько-штурмову бригаду, що дислокується у місті Коломия Івано-Франківської області.

 

Ми нещодавно поспілкувалися із дубровичанином Володимиром Миколайовичем Тенюкою, що служить в цій бригаді, і поцікавилися, як нині служиться контрактнику?

«Я вже одинадцять місяців служу за контрактом у 10 гірсько-штурмовій бригаді. До того був підприємцем. Інколи у людей побутує думка, що самозайняті люди геть байдужі до долі своєї держави. Мовляв, вона їм нічого не дає, то чого собі за неї жили рвати. Не можу говорити від імені всіх, але особисто я ніколи не був осторонь сьогодення своєї Батьківщини.

Ми, чоловіки, мало говоримо гарних слів, наше завдання – доводити своє ставлення вчинками. Це стосується всього: мами, дружини, дітей. І Батьківщини, безумовно, також. Настає в житті такий момент, коли справжній чоловік повинен приймати рішення. Стати за захист в момент небезпеки, допомогти слабшому, підтримати немічного. Мене так виховували мої батьки. Я живу за таким принципом.

Пригадую, як сам ще розмірковував, чи йти служити за контрактом. Звичайно, зважитися на такий крок було зовсім непросто. Вже й вік не той, тут старенька немічна мама, знав, що дружина не буде у захваті від того, що їду далеко від дому… Звичайно були довгі безсонні ночі роздумів, чи правильно я чиню. Першим, з ким порадився з приводу свого  бажання підписати контракт, був тесть Анатолій Олексійович Шашук. Він у мене колишній військовий. Тому розмова була коротка і конструктивна. Тесть звісно схвалив моє рішення. Він, до речі, взяв на себе завдання підготувати до цього й всіх домашніх. Ми в принципі домовилися, що я особливо в дебати з ними й не вступатиму. Тож про своє рішення йти до війська вдома сказав перед самою відправкою. Тесть резюмував тоді коротко: «Так тепер має чинити кожен свідомий українець, що може тримати зброю в руках». І моя родина мене підтримала. Звісно, були сльози та нарікання, як у жінок без цього. Але дружина як донька військового змалку пройшла гарнізонне життя, і добре знає основне правило, яке завжди панувало в їхній родині: якщо чоловік вирішив, то це рішення вже не обговорюється.

Так вже у досить зрілому віці я потрапив до армії вдруге. Якщо брати мою строкову службу в глибинці Росії, і сьогоднішні Збройні Сили України, то це все одно що порівнювати «Запорожець» і «Мерседес» – призначення обох нібито одне й те саме, але це вже зовсім інший клас.

Не скажу, що було на початках війни, але нині наша армія – потужне формування, де вже створено відповідний комфорт для її особового складу. Умови проживання і матеріальне забезпечення – достойні.

Контрактники повністю забезпечуються одягом та взуттям, від спідньої білизни і до шкарпеток включно. Ось наш батальйон недавно повернувся з бойових позицій з-під Маріуполя, одразу видали нову форму. Нема у мене нарікань і на харчування. Перше, друге, кава, чай, компот на вибір – так кожного разу. Все смачно, ситно, поживно. В їдальні біля вікна роздачі – коробки з солодощами: вафлі, печиво, зефірки різні – бери, що душа забажає. Окрім того, мед чи варення в баклажках. В меню – різноманітні салати та фрукти. Хочеш добавки – будь ласка. Хоча й однієї порції цілком вистачає для здорового чоловіка, навіть якщо постійно працюєш фізично».

 Говоримо з Володимиром про війну і пов’язані з цим ризики. Все-таки професія військового –  небезпечна і напружена.

«Кілька місяців ми стояли на другій лінії. Звичайно, там вже живеш в пристосованих приміщеннях, відгомін війни дається взнаки повсюдно. Однак сучасна війна – це не те, що ми бачили в кіно про Другу світову. Вона менш контактна. Днями буває затишшя, а потім починають поливати вогнем. Ризик звісно є, великий ризик. Але й відповідні засоби безпеки передбачені. Тепер більшість залежить від самого військового, його самодисципліни. Недаремно ж кажуть в народі, що «береженого сам Бог береже». Чи страшно коли було? Не боїться тільки геть нерозумна людина. Страх, навпаки, позитивно впливає в екстремальних умовах, допомагає мобілізувати всі сили для самозбереження. Солдат на війні має мати холодний та тверезий розум, і тоді все буде добре. А тим паче зі мною надійний охоронець. (Сміється, бо виявляється весь цей час «прикомандированим» до частини є і пес Володимира – його вірна Альфа)».

Говоримо, як близько стикався з ворогом? Наскільки він сильний зброєю та духом?

«Випадало бувати на лінії зіткнення, коли рубежі супротивника зовсім близько. Мають вони в арсеналі сучасну техніку та зброю. Але це в більшості своїй люди, які повністю деморалізовані. Як то кажуть, ми знаємо, що наше діло – праве. Бо захищаємо свою землю, стоїмо щитом до рідних домівок. З того ж боку воюють переважно найманці, люди без роду-племені. Якщо щось, їхні ж командири від них відхрестяться першими, ніхто визволяти не буде. Скільки разів таке було: затримують підозрілого чоловіка, в кожного залізна відмовка – «не місцевий, заблукав». Розпочинається слідча тяганина, то хто цього горе-солдата визволятиме».

Цікавлюся, як ставляться до українських військових корінні мешканці Донеччини?

«Ставлення різне. Хто працює на державних роботах, щиро вдячні, висловлюють нам своє захоплення. Старенькі часто підходять поспілкуватися, до наших медиків за допомогою. Шкода цих людей, їм по суті й податися нікуди. Мусять доживати віку в привоєнній території. Є й такі, що прямо в обличчя звинувачують: не було б вас тут, нас не обстрілювали б. Якось хлопці застряли в якомусь ліску, щось з технікою трапилося, підійшов пастух, погомоніли трохи, дружньо нібито. За кілька хвилин полагодили бронетранспортер, від’їхали. А місце це накрило «Градами». Війна, вона не завжди відкриває, хто чим дихає».

Без патетики, по-простому говоримо про громадянський обов’язок, Українську державність, нашу Незалежність.

«Повернувся додому у відпустку, інколи знайомі дивуються: навіщо була тобі та контрактна служба? Звичайно, не було б цього, щось би робив інше, можливо, далі займався бізнесом, може, опанував би іншу яку спеціальність. Але хто тоді воював би, якщо не такі, як ми, прості і непримітні українці? І де був би агресор, якби кожен подумав – хай там хтось іде захищати нашу землю, це не для мене? Знаєте, жодного разу ще не пожалів про своє рішення, яке прийняв рік тому. Любити Батьківщину з дому звичайно простіше, я ж хочу бути корисним їй. Саме там, де зараз це найнеобхідніше».

Погодьтеся – принципова, гідна наслідування позиція. Тому щиро вітаємо цього справжнього українця з найбільшим нашим державним святом – Днем Незалежності України. Для нього це точно, не просто червоний листок в календарі. Бо в цього чоловіка наша Незалежність проходить крізь серце.

Людмила РОДІНА.

 

А всім іншим бажаючим поповнити лави Збройних Сил України, нагадуємо:

На військову службу за контрактом приймаються громадяни України віком від 18 до 50 років, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.

Переваги надаються громадянам, які: не мають обмежень за станом здоров’я; мають цивільну освіту за спорідненими з військовими спеціальностями; мають високий рівень фізичної підготовки.

Грошове забезпечення для гірсько-штурмових військ підвищене на 23%.

Для прикладу, базове грошове забезпечення водія становить 12500 грн, на другій лінії оборони – 19000 грн., на першій лінії оборони – 29500. Головний сержант – базове грошове забезпечення становить 14300 грн., на другій лінії оборони – 21000 грн., на першій лінії оборони - 31500.

Гарантоване стабільне грошове забезпечення та поетапне його зростання.

На території військової частини побудовані гуртожитки покращеного типу для військовослужбовців-контрактників.

Військовослужбовці та їх сім’ї забезпечуються безоплатною медичною допомогою та мають право на санаторно-курортне лікування.

Також є можливість укласти контракт на строк 6 місяців (для колишніх мобілізованих).

Ставай на захист своєї землі! Не розмірковуй – дій сьогодні, щоб тобою пишалися завтра!