Жінки Дорошенка: кохання, чи прихована загроза?

14 травня 1627 року в Чигирині народився онук гетьмана Михайла Дорошенка, син Дорофія та Марії Дорошенків Петро Дорошенко. У майбутньому він стане гетьманом Війська Запорозького.

Дорошенко навчався у Києво-Могилянській колегії, знав латинську і польську мови. З 20 років жив на Січі, у 30 років його призначили полковником Прилуцьким. Виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, вів переговори з шведським урядом, очолював делегацію до Москви у 1659-1660 роках. Після смерті Хмельницького Петро Дорошенко прийняв сторону Івана Виговського.

У 1665 році Петра Дорошенка обрали гетьманом. Він обіймав цю посаду 11 років.

13 січня 1667-го Москва уклала з Річчю Посполитою Андрусівську угоду. Росія залишила собі окуповані землі Лівобережної України, Правобережну віддала Польщі. Відтоді Петро Дорошенко зайнявся об’єднанням України. 1669 року на бік Дорошенка перейшов Іван Сірко і вони провели низку успішних походів. Після вбивства гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького Дорошенко став гетьманом усієї України.

Дорошенко уперше запровадив професійну найману армію, бійців якої називали сердюками або компанійцями.

Історикам відомо про три його шлюби та щонайменше чотирьох дітей. Щодо першої дружини – знаємо, що звали її Ганною, і була вона донькою Семена Половця – відомого в середині 17-го сторіччя політичного та військового діяча, якому вдалося стати двічі тестем гетьмана (адже інша його донька була дружиною Івана Мазепи). Подружжям Ганна та Петро Дорошенко були недовго (імовірно з 1654 по 55 рік, коли вона померла), але встиг подарувати їм Любов – єдину доньку, яка до речі в 1673 році побралася також з представником родини військових – Юхимом Лизогубом.

Варто відзначити, що як і Тетеря, Дорошенко (а точніше – Дорошенки, особливо мати Петра) також мав амбіції на входження в родину Хмельницьких. Тому не дивно, що другою дружиною новопризначеного гетьмана Правобережної України у 1665 році стала Єфросінія Яненко-Хмельницька, донька рідного племінника великого Богдана — Павла. Двоюрідна онучка великого гетьмана зовсім не мала бажання ставати господаркою Чигирина, кохаючи до нестями іншого чоловіка, але родини Дорошенків та Яненків дотисли Петра та Єфросінію до цього шлюбу за розрахунком. Це було вигідно нащадкам Хемльницького, бо вони таким чином ставали частиною «першої родини» Війська Запорізького. А для клану Дорошенко входження в сім’ю Богдана було справою честі та престижу.

В гетьманській столиці Єфросінія (або як її звали – Пріся), як відомо, вела доволі розбещений спосіб життя, зловживаючи пияцтвом та позашлюбними пригодами. Але Петро, мабуть, дуже кохав свою молоду жінку та пробачав їй ці гріхи. Проте саме ця слабкість, можливо, і привела його врешті-решт до рокової помилки, яка не дозволила йому остаточно святкувати перемогу над східним ворогом – Московією. В 1668 році після фактичного приєднання до Правобережної України і Лівобережжя, вбивства гетьмана Брюховецького та проголошення Петра гетьманом всієї України Дорошенко нібито отримав звістку про чергову зраду дружини і вирішив повернутися на правий берег Дніпра до Чигирина. Замість себе в якості головнокомандуючого та наказного гетьмана на Лівобережжі він залишив свого побратима – Дем’яна Многогрішного.

А той не витримав тягар відповідальності та спокусився (чи здався) на пропозиції Москви стати підлеглим їй гетьманом Лівобережжя. Після цього вдалих спроб об’єднання України історія Гетьманщини вже не знала.

Нам достеменно невідомо, чи насправді Єфросінія зрадила чоловікові, чи то його «друзі» з найближчого оточення вдарили Дорошенка в «ахіллесову п’яту». А може, мати Петра, яка ненавиділа невістку вирішила таким чином помститися їй за неповагу до себе і свого сина, чи взагалі причиною від’їзду до Чигирина була польська загроза з заходу. Але якщо вірити версії зі зрадою, то схоже, що знову ключову роль у визначенні напрямку історичних подій в Україні відіграла жінка гетьмана. Знову, як і у випадку з дружиною Хмельницького Оленою Чаплинською (Мотроною), через брутальне викрадення якої Богдан остаточно вирішив почати війну проти Польщі.

Дорошенко врешті-решт пробачив своїй Прісі, яка деякий час у виховальних цілях посиділа у монастирі, та повернув її додому. А вже після його зречення гетьманської булави та вимушеного переїзду до Московії 1677 року вони остаточно возз’єдналися, хоча й на чужині. Цікаво, що за свідченням очевидців екс-гетьманшу везли до Москви на 50 підводах – ось скільки скарбу нагосподарювали Дорошенко з дружиною під час свого правління у Війську Запорізькому. Спочатку у Москві, а потім в російському місті Вятка, воєводою якого Петра було призначено у 1679 році, та у підмосковному Ярополчому (нині – Ярополець Волоколамського району), яке йому подарувала московська царівна Софія, вони й жили, аж до смерті Єфросінії десь у 1684 році. Ось така любов (до речі, друге ім’я Прісі при хрещені – саме Любов). Є відомості, що була в них донька (наприклад, це могла бути Марія, яка пізніше стала дружиною російського військового діяча Івана Головіна), проте, може, помилково мається на увазі його донька від першого шлюбу Любов.

Третя і остання дружина Дорошенка – Агафія Єропкіна – була російською столбовою дворянкою. Саме вона народила вже літньому чоловікові трьох дітей – Катерину, Олександра та Петра. Їх подружнє життя, яке почалося у 1684 році, проходило переважно в Ярополчому, де він і помер у 1698 році. Цікаво, що саме від дітей Агафії та Петра походить дружина російського поета Олександра Пушкіна – Наталія Гончарова.

Могила гетьмана Петра Дорошенка

 

послідовник шиндлера

 

У рейхсмаршала авіації та офіційного спадкоємця фюрера Германа Герінга був молодший брат – по імені Альберт. Він народився в 1895-му році, і до 1933-го вів життя багатія, насолоджуючись життям – цьому сприяло виробництво фільмів, Герінг-молодший займався кіно. Все змінилося після приходу до влади Гітлера.

Альберт Герінг не збирав антинацистських демонстрацій (та й не зібрав би). Він протестував по-своєму. Наприклад, одного разу Герінг-молодший приєднався до групи єврейських жінок, яким наказали вимити вулицю: взяв ганчірку, і став на колінах терти асфальт... Відповідальний за охорону офіцер СС, перевіривши його документи, в паніці наказав припинити прибирання – злякавшись, що йому дістанеться за публічне приниження брата самого Германа Герінга.  Коли Альберта вітали популярною фразою «Хайль Гітлер!», Він чемно відповідав – «вибачте, але мені абсолютно на це плювати»...

Він не соромився використовувати своє прізвище, коли це було потрібно для порятунку від смерті людей. Герінг-молодший допоміг своєму колишньому начальнику-єврею Оскару Пільцеру виїхати з рейху і врятувати тим самим своє життя, це ж він зробив для кількох учасників антифашистського Опору, включаючи і комуністів.

 Після окупації Німеччиною Чехословаччини Альберт зайняв місце керівника зовнішнього продажу  в концерні «Шкода». Він допомагав підпільникам в саботажі військової продукції. Альберт Герінг домовився з керівництвом СС, щоб до нього відправляли в’язнів для рабської праці на «Шкоді», а потім організував втечу – підкуплені водії зупиняли вантажівки в лісовій зоні, відійшли ніби покурити, а в’язні розбіглися...

Гестапо почало розслідування, і Герінг-молодший в 1944-му році опинився під арештом. Правда, старший брат негайно заступився, і молодшого звільнили. Герман злобно сказав родичу: «Закінчуй зі своїм непотрібним благородством. Мій вплив на фюрера катастрофічно зменшився, біля нього стоїть Гіммлер, наступного разу я не зможу тебе врятувати».

Альберт не послухався. Офіційно на даний момент підтверджено, що він врятував від смерті 34 єврейських громадян  Німеччини – але, з огляду на інші випадки, включаючи втечу в’язнів концтабору, число врятованих набагато більше.

У травні 1945 року обох братів затримали війська союзників. Герінг-молодший перебував у в’язниці Нюрнберга на відстані декількох камер від Герінга-старшого. Слідчі не вірили Альберту, вважали брехнею, що той рятував людей, однак, врятовані виступили на його захист, і Альберт Герінг був звільнений в 1946-му році.

Потім, на короткий час його затримали чехословацька влада, але тут же відпустили - після протестів колишніх учасників Опору. Важко було повірити – треба ж, брат заступника Гітлера рятував партизан, комуністів і євреїв. Але, тим не менш, це все-таки чиста правда. Кожну  втечу він оплачував своїми грошима, з особистого рахунку, відкритого в тридцятих в Швейцарії. Альберт витратив усі кошти до копійки, і це відбилося на його житті.

Через своє прізвище, Герінг-молодший не зміг влаштуватися на нормальну роботу – підробляв стенографістом і перекладачем, знімав маленьку квартирку, потім отримував досить скромну пенсію від уряду. Він помер 20 грудня 1966 року.

Про заслуги Альберта в порятунку  людей від смерті почали говорити лише в кінці дев’яностих. Син врятованого ним Оскара Пільцера, Герберт Пільцер, заявив в інтерв’ю німецькому ТБ, що Герінг-молодший допоміг не тільки його батькові – йому зобов’язані життям десятки сімей з різних країн Європи.

Брат рейхсмаршала, звичайно, не йшов з гранатою на танки, не вбивав есесівців, не влаштовував засідки. Однак, Альберт міг би чудово влаштувати своє життя в рейху при високопоставленому братику, але вважав за краще витратити всі свої гроші на порятунок незнайомих йому людей, і залишок життя прожити в бідності. Але, він не отримав такого визнання, як Шиндлер...

 

 

Вермахт під кайфом:

наркотики на службі Третього Рейху

 

У той час, як Червона Армія використовувала «фронтові сто грам», по ту сторону окопів в справу йшли метамфетамін.  Під дією наркотиків солдати могли не спати цілу добу, не відчували ні страху, ні болю.

 

«Дорогі батьки, братики і сестрички, я служу в Польщі, тут важко і я прошу вас мене зрозуміти, коли буду писати тільки кожні 2-4 дні.  Сьогодні я пишу тільки для того, щоб попросити вас надіслати мені первітина.

                                                        Ваш Генріх».       9 листопада 1939 року

 

Цей лист майбутнього Нобелівського лауреата Генріха Бьолля батькам, і воно не було чимось незвичайним – солдатам вермахту з 1939 року видавали первітин, бензедрин і ізофан для бадьорості, а коли їм не вистачало первітину – вони просили батьків надіслати їм його.  Батькам було нескладно – в самому Рейху первітин продавався відкрито, навіть у формі шоколадних цукерок, які прозвали «панцершоколаде» – «танковий шоколад» за те, що його охоче купували солдати.

Медична довідка: Метамфетамін, або первітин, – штучне похідне амфетаміну, біла кристалічна речовина, що не має запаху і гірка на смак.  Воно є психостимулятором з надзвичайно високим потенціалом аддиктивності, в зв’язку з чим, набуло широкого поширення в якості наркотику.  Вуличні назви первитина різноманітні: швидкість, крейда, спід (від англ. слова speed-швидкість).  Прийом первитина викликає прилив сил і впевненості в собі, різко підвищує працездатність і концентрацію, знімає, незважаючи на відсутність сну і відпочинку, почуття втоми, а також болю, голоду і спраги.  Вперше амфетамін, попередник описаного препарату, був синтезований в Німеччині в 1887 році, а сам метамфетамін, більш простий у використанні, але і більш потужний, створений в 1919 році японським ученим А. Огата.

Першими випробувачами первітину були 90 студентів, які в 1939 році під наглядом військового лікаря Отто Ранке брали засіб і висловили впевненість, що пілюльки їм допомагають бути бадьорими і енергійними, потім його отримали танкісти і водії перед вторгненням в Польщу, ну, а після успіху порції первітину  стали отримувати льотчики.  Нібито саме первитин, бензедрин і ізофан сприяли успіху бліцкригу в Європі.  Тільки за квітень-липень 1940 року вермахт отримав 35 мільйонів таблеток від фірми «Кнолл» з інструкцією застосовувати до 2 таблеток на день для бадьорості.

 За період з 1939 по 1945 роки сотнями тисяч німецьких солдатів було вжито  понад 200 мільйонів таблеток первітину.  Велику дозу отримали частини, що брали участь в захопленні Польщі, Франції, Голландії та Бельгії.

В 1944 році в таборі Заксенхаузен була випробувана нова диво-таблетка D-IX для підводників.  В її складі було 5 мг кокаїну, 3 мг первітину і 5 мг оксикодону (знеболююче).  Завдяки пігулкам  D-IX екіпажі підводних човнів могли обходиться без сну до 4 днів.