З вірусом треба вчитись жити

Кількість хворих на коронавірус невпинно зростає. А відповідно виникає і багато питань. Про антибіотики, що робити при появі симптомів ковіду та коли викликати швидку – ще раз нагадує та консультує сімейний лікар, медик «швидкої» Олександр Баклан.

 

Не кожну зустріч з хворим на коронавірус можна вважати «контактом». Є високий ризик «підхопити» вірус при спілкуванні більше 5-10 хвилин без масок та без дотримання дистанції 1,5 метра. А якщо ви просто привітались з хворим та розійшлись – шанс низький. Інфікований ковідом (йде мова про більшість випадків не важких форм) заразним є здебільшого 14 днів, а іноді ще менше. Тому ізолюватися потрібно саме на цей термін.

При появі симптомів (температура, кашель, біль в горлі, зміна запаху, смаку) залишайтесь вдома. Повідомте про свій стан сімейного лікаря, він прийме рішення, що робити далі. Бажано самоізолюватись (може це буде і не коронавірус, але в теперішній час ми будь-яке ГРЗ в першу чергу розглядаємо як ковід). При появі тривожних ознак телефонуйте на 103.

Легкі форми не потребують особливого лікування. Маєте температуру – у нагоді стануть «Ібупрофен» або «Парацетамол» (а бажано взагалі не збивати, якщо вона не надто висока). Важливо пити багато несолодкої рідини, щоб уникнути обезводнення, яке може погіршити стан. Щодо вітамінів (цинку, вітаміну D): при раціональному харчуванні ми достатньо отримуємо цих речовин, і на нинішній момент не має достатньо доказів про їх ефективність при коронавірусній інфекції. Хоча в тих дозах, що зазвичай приймаються, шкоди від них не буде.

Викликати «швидку» для госпіталізації треба, коли виникає задишка (частота дихання більше 20-30 вдихів за хвилину), падіння артеріального тиску нижче 90 мм. рт. ст., поява кров’янистого мокротиння при відхаркуванні, порушення свідомості (людина стає «загальмована» чи навпаки надмірно збуджена), висока температура, що не реагує на прийом жарознижуючих препаратів. І що дуже важливо, спостерігається падіння сатурації (насичення киснем крові) нижче 92 відсотків. Тому наполегливо раджу придбати пульсоксиметри (ціна їх 300-1000 гривень).

По телебаченню часто говорять, що карета «швидкої» не виїжджає. В нас такої проблеми немає: телефонуєте, диспетчер опитує, і якщо є потреба, швидка допомога рушає до хворого.

Наразі найважче – це паніка в людей, масова тривога. Мільйони разів у соцмережах, в ЗМІ йшлося про алгоритм дій. Однак ми чомусь більш схильні вірити «одній знайомій» чи страшилкам  в Інтернеті. Звичайно, проблема є і вона серйозна. Але спокійна зважена реакція – це те, з чого потрібно починати. Не варто при підйомі температури до 37 і появі «соплів» відразу бігти в медзаклад. По-перше, це збільшує навантаження на медпрацівників, які «прослухавши» 40-го хворого з нежитем, виснажуються і є ризик в подальшому зробити помилку, «пропустити» щось серйозне. А по-друге, прийшовши до лікарні без ковіду чи інших серйозних інфекцій, ви контактуєте в чергах з іншими пацієнтами. І виходить – навідався майже здоровим, а повернувся хворим.

Значна кількість випадків «протікає» в легкій формі. Тому лікар може порадити сидіти вдома, і прийти в медзаклад лиш в призначений час для взяття мазку на ковід.

В «докоронавірусну епоху» було модно прокапатись, тепер же –  «прослухатись», чи немає щось там в легенях». Однак річ у тім, що при ковідній пневмонії (а всі її хочуть «прослухати») в більшості випадків нічого не можна почути. І рентген легень, а тим паче КТ не всім потрібні. Особливо при легких формах, бо це нічого не дає в подальшій тактиці лікування.

Зачасту в нескладних випадках на рентген-знімку можна виявити ознаки пневмонії, але вона не вимагає особливого лікування, в тому числі антибіотиків. Ковід – вірусна інфекція і ці препарати на неї не діють. Більше того – інколи можуть призвести до загострення стану. Дехто починає приймати антибіотики «наперед», щоб не розвинулись бактеріальні ускладнення. Вони справді бувають, але така «профілактика» нічого не змінить: якщо ці ускладнення мають проявитись, то скоріш за все так і буде. Натомість може виникнути інше проблемне питання: чим лікувати? Адже бактерія вже не буде реагувати на ті антибіотики, що приймали «профілактично».

І ще одне, п’ючи антибактеріальні антибіотики, ми вбиваємо і мікрофлору, яка живе постійно в нашому організмі і є корисною. А загинувши, вона виділяє речовини, що додатково стимулюють імунну відповідь. І це може нашкодити, бо важкі і смертельні форми коронавірусу розвиваються через цю надмірну відповідь імунітету, яка губить не так вірус, як сам організм.

Тільки деяким людям показано приймати антибіотики «наперед» (з важкими хронічними захворюваннями, діабетом, певними ревматичними хворобами і т.д.), але це має визначати лише лікар. 

Рецепт поки найдієвішої профілактики коронавірусної хвороби залишається тим же добре відомим – носити маски, зберігати дистанцію і мити руки. Треба розуміти, що вірус в найближчий час нікуди не зникне, і з ним треба вчитись жити. Тож будьте здорові та свідомі!

 

Хто захистить права дитини

в умовах децентралізації?

У статті 3 Конвенції ООН про права дитини (чергову дату з дня її прийняття, відзначали 20 листопада 2020 року) зазначено:

1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров’я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляд.

 

Відслідкуємо, хто ж найперше має забезпечити права дитини? Правильно, батьки. Ці вимоги передбачені Сімейним кодексом України. Але в умовах сім’ї найчастіше права дитини і порушуються. Чомусь один з батьків, з яким залишилася дитина після розлучення, думає, що інший не має права спілкуватися з нею. Або не можуть визначитися, з ким має проживати син чи донька, ігноруючи думку дитини. Відчуження житла, право користування яким має дитина, хочуть здійснити без участі дитини, або матір, яка виховує дитину, знімають з реєстраційного обліку без її згоди… Коли мати, батько не виконують своїх обов’язків щодо виховання та розвитку дитини, зловживають алкогольними напоями чи наркотичними засобами, примушують дітей до жебракування, не забрали дитину з закладу охорони здоров’я або засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини, жорстоко поводяться з дитиною, тобто порушують право конкретної дитини на любов та піклування, то наступає відповідальність батьків. В крайніх випадках, батьки за рішенням суду позбавляються батьківських прав. Якщо обставини, в яких опинилася дитина, загрожують її здоров’ю, життю, то рішення про відібрання дитини від батьків приймає орган опіки та піклування. Хто ж має захистити дитину?  Для цього при кожному органі опіки та піклування утворено служби у справах дітей, які діють на території всієї країни, сподіваємось, що вони не зникнуть в умовах децентралізації. Адже за десятки років роботи служба у справах дітей райдержадміністрації надала допомогу тисячам дітей. Інформація про дитину, яку потрібно було захистити, надходила звідусіль: про критичну ситуацію повідомляли телефонним дзвінком, письмово, особисто, приходячи на прийом. Нерідко, і у вільний від роботи час, необхідно було виїжджати на виклики. Зрозуміло, що ця робота проводиться у тісній співпраці з поліцією, а також з іншими організаціями та установами району. А скільки раз медичні працівники центральної районної лікарні, особливо з приймального та дитячого відділень, надавали санітарну та медичну допомогу дітям, яких привозили спеціалісти служби у справах дітей. Часто підтримують дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, жителі Дубровиччини, волонтери, а також громадські організації, депутати усіх рівнів.

Ми, дорослі, сприймаємо негаразди, сварки як необхідність виправити ситуацію. А дитина «дорослі» проблеми сприймає як свої особисті, а ще думає, що саме вона винна…А коли дитина-підліток, то й до суїциду недалеко. На жаль, батьки чомусь думають, що дитина взагалі не має жодних прав. А насильство сприймають як виховний процес. А про те, що сварки у присутності дитини – це психологічне насильство, а дитина ходить голодна, бо її батьки не покормили через чергову п’янку з друзями, – економічне насильство, вони не хочуть чути. Переважно у більшості випадків ці неприємні для дитини речі відбуваються не на тверезу голову її батьків або законних представників. Все частіше тато перестає приносити додому кошти, мама – готувати їжу. І дитячий одяг не випраний, і в хаті не прибрано, і дров для печі немає. І немовля залишилось в холодній хаті без нагляду. Вже й педикульоз у доньки, а волосся довге. Син втратив вагу, а батьки не зважають. Давно перестали запитувати, чи повчила їх дитина уроки, та що цікавого упродовж дня, тижня, року відбулося в житті сина чи доньки. А тут ще й світло відрізали за несплату. Діти після школи затримуються з друзями, тікають з дому. Щось частіше заходять до хати чужі чоловіки, нерідко і жінки. А на столі пляшка з білою або червоною рідиною, і дитині дають спробувати… Це і є неблагополуччя або складні життєві обставини. А страждає від цього дитина.

Щоб захистити право дитини на належне проживання, виховання, піклування, а сім’ї подолати складні життєві обставини, утворюються різні установи та організації. Але допомогти можна лише тому, хто сам цього хоче. Якщо ж батьки не бажають виправлятися, або померли, або визнані судом недієздатними, безвісти відсутніми, тоді служба у справах дітей готує документи для надання цій дитині відповідного статусу, постановки на облік та згідно з законодавством виконує функції органу опіки та піклування відносно дітей-сиріт. Особлива увага держави надається кожній дитині, особливо дитині, яка позбавлена сім’ї, і ця норма та вищеназвані випадки порушення прав дитини є складовою статей Конвенції ООН про права дитини, якої мають дотримуватися всі держави, які її підписали.

З повагою, Олена ЛОБЗУН,

начальник служби у справах дітей.