СВЯТЕ ПИСЬМО З ЦЬОГО ПРИВОДУ КАЖЕ ТАК...

 

До редакції газети звернувся наш постійний читач Михайло Іванович Богович з Дубровиці з таким проханням: «Я звертався з деякими богословськими питаннями до священників УПЦ, але їхня дилетантська відповідь на них, мне не задовольняє. Хотів би, щоб редакція сконтактувала з настоятелем Свято-Покровського храму с. Берестя протоієреєм Тарасом Баїком, який часто публікується на сторінках газети, і попросила його роз’яснити хвилюючі мене запитання. Думаю, вони зацікавлять всіх читачів «Дубровицького вісника». Ми виконали доручення Михайла Івановича і вже отримали від отця Тараса деякі відповіді. Справді, в них багато пізнавального для кожного.

 

В Першій книзі буття (4-5 главах нащадки Адамові), сказано, що сам Адам прожив 930 років, його син Сиф 912р., всі інші нащадки жили довго, понад 900 років, чому ті люди жили так довго, а ми так коротко?

Відповідь: Насправді це навіть не одне питання, а з нього випливає два. Перше – яким чином так сталося, що раніше люди жили дуже довго, 700, 800, 900 років, а потім тривалість людського життя скоротилась до 70-80 років? Що каже на це біологія і медицина? Друге питання, більш важливе – чому це сталося? Адже сталося це не само по собі, це були воля і промисел Божий! Попробуймо розібратися, з якої все ж таки причини Всевишній вирішив, що 70-80 років цілком досить для життя?

Точної відповіді на перше запитання ми не знайдемо. У святих отців і сучасних дослідників Біблії є припущення. Звернімо увагу, що, згідно з біблійною історією, тривалість людського життя зменшилася після всесвітнього потопу. І ось є версія, що природні умови до потопу були набагато кращі, ніж тепер. І після потопу щось змінилося в кліматі, в природі, в повітрі – і все це негативно подіяло на людський організм. Інше припущення – після потопу сталися певні зміни в генетиці людини, мовляв, в Адама і Єви генетика була здорова, як і в їхніх нащадків, а у нащадків Ноя вона погіршилася тому, що їм довелося вступати у шлюб з близькими родичами, а це негативно впливає на здоров’я нащадків. Та все ж таки, стверджувати щось напевно, ми не можемо.

Але ми добре знаємо, чому Бог так зробив, щоб люди раніше старіли. На це питання Біблія нам відповідає досить розширено. Якщо в загальному – дари, які Бог давав людям, тобто довголіття, багатство і спадкоємство, дуже часто витрачалися не для праведного життя, а на шкоду собі і іншим. І після потопу вже не було сенсу жити так довго, по 700-800-900 років, бо ті століття не використовувалися для того, щоби людина шукала шлях єднання з Богом. В книзі Буття говориться, що всі стали на шлях неправди, злих помислів, і Бог сильно зменшив тривалість людського життя: «І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років». (Буття 6;3). Згодом, як каже нам псалом 89, тривалість життя людського зменшилася до 70-80 років.

Отже з усього виходить, що для нас достатньо років, щоби  перед Господом показати свою праведність. А якщо людина живе неправедно, якщо вона зла, то не потрібно досить довго бути злими. Страшно уявити, якщо б такі диктатори, як Адольф Гітлер чи Йосип Сталін жили так довго, що було б зі світом? Господь применшив число днів наших, бо люди утверджувалися в злі...

Звичайно, ми хочемо жити довго, бо сам Господь створив нас для вічного життя і блаженства. Але наш тимчасовий світ враженний гріхом, і смерть – наслідок гріха. Не важливо, скільки проживе людина, а як! Отже живімо з Богом, стараймося догодити Йому тут на землі, щоб заслужити вічне життя на небі, бо наше тимчасове життя, є тільки підготовкою до життя вічного, де нема смерті, болю, печалі. Там відсутнє, навіть поняття часу. Там вічне блаженство і життя безкінечне. Молімося, щоб осягнути його!!!

Для більшого розуміння, наведу деякі цитати зі Старого завіту, про вік праотців.

«Днів життя Авраамового, які він прожив, було сто сімдесят п’ять років; і упокоївся Авраам, і помер у старості добрій, старий і насичений [життям], і приєднався до народу свого». (Буття 25; 7-8).

«Днів Адама після народження ним Сифа було вісімсот [700] років, і породив він синів і дочок. Усіх же днів життя Адамового було дев’ятсот тридцять років; і він помер». (Буття 5;4-5)

«Усіх же днів Сифових було дев’ятсот дванадцять років; і він помер». (Буття 8;5)

«І жив Ной після потопу триста п’ятдесят років.  Усіх же днів Ноєвих було дев’ятсот п’ятдесят років, і він помер». (Буття 9; 9-29).

«І було днів [життя] Ісаакового сто вісімдесят років.  І спустив Ісаак дух і помер, і приєднався до народу свого, будучи старим і насиченим життям; і поховали його Ісав і Яків, сини його». (35; 28-29).

«Мойсеєві було сто двадцять років, коли він помер; але зір його не притупився, і міцність у ньому не виснажилася». (Второзаконня 34;7).

У Святій Євангелії від Матвія (23 Хто підноситься, буде упокоренний). Ісус Христос каже: І не називайте нікого отцем на землі, бо один Отець, що на небі» А ми називаємо отцями священників?

Дуже часто це питання задають наші брати протестанти православним. Отже давайте розглянемо цей текст Святого Писання, в повному контексті, не вириваючи певні цитати і не перекручуючи змісту того, що саме Спаситель сказав до тодішніх законовчителів, викриваючи їхню гординю. Отже наводжу текст:

«Тоді Ісус промовив до народу і учеників Своїх, 2 кажучи: на Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї. 3 Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. 4 Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх. 5 Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки* свої і подовжують край одежі своєї. 6 Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах; 7 і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю! 8 Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель – Христос; усі ж ви – браття. 9 І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах. 10 І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник –Христос. 11 Більший же з вас нехай буде вам слугою. 12 Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться. 13 Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти» (Мф.23:1-13).

Із більш повного контексту стає зрозуміло, що Христос звертається тими словами зовсім не до православних священників, а до книжників і фарисеїв, які на час тих подій уже не могли називати себе учителями та отцями. Вони більше не проповідували Істини, але з приходом на землю Спасителя взагалі зробилися її першими ворогами. Вони шукали Істину не для того, щоб жити по ній, а для того, щоб розіп’яти Її на Голгофі. Не до Бога вони кликали людей, а до самих себе. Не справжньої праведності вони шукали, але похвали від народу.

У даному випадку, хочу для Вас навести цитату із Святого Писання, де сам апостол Павло у посланні до Коринфян явно вказує на правильності, називати духовних провідників отцями: «Бо хоч у вас тисячi наставникiв у Христi, та не багато отцiв; я родив вас у Христi Iсусi благовiстям.» (1Кор.4;15). Називаючи себе отцем, апостол робить це не через гординю, а наголошуючи на особливому духовному зв’язку, який є у кожного священнослужителя зі своєю, дорученою від Бога, паствою. У посланні до Галатів той же апостол пише про це так: «Дiти мої, для яких я знову в муках народження, доки не вiдобразиться у вас Христос!» (Гал:4:19). Якщо паства Павла для нього є духовними дітьми, то сам Павло для них є отцем, чого не хочуть бачити деякі такзвані «дослідники Святого писання».

Так само й Іоан, – «Апостол Любові», пишучи своє послання називає своїх адресантів «дітьми, діточками»: «Діти мої! Це пишу вам, щоб ви не грішили, а коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника» (1Ін.2:1). Це говорить про те, що священнослужителі Церкви Христовою мають особливий зв’язок із своєю паствою, так само, як тілесні батьки мають зв’язок із своїми дітьми. Окрім цього, у цьому фрагменті чітко видно, що Іоан категорично розрівняв свою роль – роль отця духовного, та роль Отця Небесного – Бога та Ісуса Христа. Чому протестанти плутають ці поняття – незрозуміло.

Навіть Сам Христос у своїй притчі про багатія та Лазаря називав Авраама – отцем (Лк.16:24). Хіба ж Він міг суперечити Сам Собі? Ні, не міг, тому й розповідаючи притчу про блудного сина, не боїться повторювати це слово «встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! (отче!)Згрішив я перед небом і перед тобою» (Лк.15:18).

Апостол тому й пише Ефесянам, що Бог «настановив одних апостолами, iнших пророками, iнших євангелістами, iнших пастирями та вчителями» (Еф.4:11), що не вириває з контексту слова Христові. Чи всі рівні перед Богом? Так. Чи всі ми брати та сестри? Звісно. Але чи всі маємо одні й ті ж таланти та покликання? Безперечно, що ні! Хтось отець, а хтось – син. Хтось учень, а хтось учитель.

Отже, якщо земних батьків, яким ми зобов’язані своїм народженням і життям, треба шанувати, то тим більше це стосується тих людей, завдяки яким відбувається наше «духовне народження».

Дуже важливими є для нашої теми слова Спасителя: «Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія 30 і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, – домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці – життя вічне». (Мк 10, 29-30)

Кожен наставник, який народжує душі людей для життя у Христі, стає духовним отцем для тих, що увірували. Всі апостоли були отцями для кожного з християн. А всі християни один для одного були браттями і сестрами. З цього випливає питання: як виповниться обітниця Ісуса Христа про те, що у християн буде багато отців - якщо їм нікого не можна називати тим словом?

Святі апостоли не сприймали заповідь Христа «Нікого не називайте отцями» так однозначно, як деякі сьогоднішні «євангелисти». Любов не знає закону. Апостол Матфей, в чийому Євангелії приведені слова про заборону когось називати отцем, пише, що Христос зустрів Якова та Іоана «в човні із Заведеєм, отцем їхнім»» (Мф 4;21). Сам апостол Стефан проповідує Синедріону: БРАТТЯ І ОТЦІ, ПОСЛУХАЙТЕ!» (Діяння 7;2). Це ж звернення зустрічається і у апостола Павла: «Мужi, браття i отцi! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами». І апостол Іоан використовує «ПИШУ ВАМ, ОТЦІ» (1 Ін 2, 13). Апостол Петро, також знає інших, тобто земних отців, крім небесного: «Бог Авраама і Ісаака  і Якова, Бог отців наших» (Діянн 3;13) «Бог отців наших, воскресив Ісуса» (Діяння 5;30). Нагадаю також заповіт апостола Павла: «I ви, батьки, не роздратовуйте дiтей ваших, а виховуйте їх у вченнi i наставляннi Господньому».

Звернення до священників словом «отче» правомірне є не лише тому, що вони проповідуванням Євангелія сприяють духовному народженню своїх дітей. Зрештою, цим займаються і світські місіонери і катехити, до яких слово «отець», тим не менш, не застосовується. Є ще одна причина так називати священників: кожен з них, не залежно від особистих людських і моральних якостей, є надзвичайним представником Самого Ісуса Христа. Кожного разу, коли священник на сповіді промовляє слова формули розрішення чи під час Літургії повторює слова Христа «прийміть споживайте, це є тіло Моє… пийте з неї всі, це є Моя кров…», він діє – від імені Христа. Цю владу кожен священник отримав через єпископа від самого Христа, під час свого рукоположення. Тож «отцем» священника ми називаємо також з огляду на його сан, який робить його для нас ніби образом Христа.

Православні священники – спадкоємці апостолів. Адже саме від апостолів, через рукоположення єпископів і священників, вже впродовж 2 тисячоліть безперервно тягнеться у часі ланцюжок апостольського спадкоємства. І слово «отець» до священників православні  вживають на тій самій підставі, на якій його застосовували до себе апостоли.

Отже шануймо наших священиків, бо через них діє благодать Святого Духа, яка веде нас до спасіння!