Життя диктує, коли тримати пензлі, а коли автомат

З Миколою Федоровичем Правником, вчителем захисту Вітчизни та образотворчого мистецтва Дубровицької ЗОШ №2 говоримо про красу, яку передають на полотні. Мій співрозмовник, який має неабиякий хист до малювання, каже, що осінь – це чудова пора, яка надихає талановитих людей, митців зокрема. Недарма ж стільки всесвітньовідомих художників малювали осінню красу. От власне любити прекрасне, бачити його довкола і передавати у творчості – і навчає Микола Федорович своїх вихованців на уроках образотворчого мистецтва. Він прагне навчити дітей розуміти і класичне мистецтво, і сучасне. Адже у кожного покоління митців є свої поціновувачі, бо у кожного з нас є свої уподобання.  «Найулюбленіші теми педагога – пейзажні, бо завдяки красі довкола пізнаєш і свій настрій», – зазначає Микола Федорович.

Народився вчитель у 1969 році у славному Круповому. Малювати любив з дитинства. Коли і як прийшла ця любов, тепер навіть не згадає. Прекрасний світ довкола змалечку хотілося закарбовувати пензлем.

Любов до мистецтва вплинула і на вибір професії юного крупівчанина. Микола Правник вступив до Кременецького педучилища і здобув фах вчителя трудового навчання. З 1991 року він розпочав свою педагогічну діяльність у Дубровицькій ЗОШ №2. До речі, у студентські роки наш земляк зустрів на Тернопільщині і чудову дівчину Галю, яка стала дружиною юнака-поліщука. Пані Галина також дуже талановита людина, вона прекрасно шиє. Подружжя виховало двох чудових доньок.

Життя, як ріка. Улюблена робота, сім’я, друзі, чудовий колектив і прекрасне хобі. Любов до рідного краю часто передавав Микола Правник у своїх картинах.

– Чому малюнки? – роздумує Микола Федорович. –  тому що наш внутрішній світ і прекрасний світ довкола нас дуже тонко можна передати через картини. Ми живемо у благодатному краї, який надихає. Хіба ж можна не любити цю прекрасну поліську землю? Це вона народжує таких талановитих людей, які живуть і у моєму рідному селі. Я малюю змалечку, у мене дядько по бабиній лінії теж має чудовий хист. І мені дуже приємно, як на уроках діти захоплюються моїм вмінням. Мої роботи розташовані і у коридорах нашого закладу. Я багато своїх картин подарував хорошим людям. Дарувати красу – це задоволення для душі. Розповідаю про це учням. Це – гарна мотивація, щоб вчитися малювати і собі. Я вважаю, що основи малювання може осягнути кожен. І вони дуже потрібні у багатьох професіях, нашому побуті. Далеко не всі стають художниками, але бачити прекрасне і розуміти його треба всім. На наших уроках ми вивчаємо історію мистецтва. Шкільний предмет дуже цікавий, хоч зараз і дуже змінена його програма. Разом з тим жалкую, що нема у шкільній програмі креслення, воно треба старшокласникам для здобуття багатьох спеціальностей, особливо творчих. Хочу донести до батьків, щоб вони частіше відволікали дітей від телефонів і комп’ютерів, заохочуючи їх до творчості, навіть розмальовки для маленьких – це вже розвиток уяви. А чому б вдома й собі не помалювати разом з дітьми? Малюнок передає стан дитячих душ. Недарма ж у психології так важливо зрозуміти настрій дітей через малюнок.

Багато наших земляків знає, що педагог Микола Правник воював на Сході з 2015 по 2016. «Вам сниться війна?» – запитую у вчителя, який був солдатом-сапером.  

– Звичайно, адже війна входить у долю раз і назавжди, – ділиться думками Микола Федорович. – Сниться по-різному, спогади викликають щемливі емоції. Дуже часто згадую бойових побратимів. Пригадую, як в день мого народження ми пішли у наступ, але потім нас зупинило командування. Нам бракує наступальної війни, саме тому військовий конфлікт так затаягнувся.

Війна – то вир емоцій і відчуттів, то часті ризики на межі життя і смерті, то втрата бойових побратимів і відчуття щастя, як отримуєш вісточки від родини, друзів, колег. Все це пережив Микола Федорович, проніс крізь душу, з бойовими побратимами будували бліндажі, мінували, не раз були під відкритими обстрілами і не знали, якою буде траєкторія польоту наступної кулі.

Велику підтримку відчував у той час від родини та від педагогічного та учнівськго колективу школи, де працює. Микола Федорович вдячний всім колегам і учням закладу, за той дух патріотизму за душевність, які відчував, коли був на війні.

А на війні теж не обходився без творчості. Картин не малював, бо не було ні часу, ні умов. Але часто побратимам наносив малюнки під тату, здебільшого патріотичні, полотном ставало тіло друзів. Тепер у багатьох куточках України разом з побратимами живе на їх тілі і його творчість. Як каже вчитель, армійські татуювання, на відміну від тату цивільних, мають дуже важливий для свого господаря зміст. Зазвичай учасники бойових дій закарбовують на своєму тілі малюнки, що символізують відвагу, мужність, незламність, готовність захищати рідну землю.

Говоримо про мрії. Про що може мріяти вчитель, який пройшов війну, який викладає у школі і  предмет «Захист Вітчизни»? Звичайно, про мир, про те, щоб його вихованцям не доводилося більше воювати. А ще педагог каже, що дуже хоче бачити традиційне навчання. Під час карантину діти старанно виконували вказівки свого наставника, малювали і надсилали йому свої роботи. Але хіба ж телефон чи інтернет може замінити живе спілкування з учнями? Звичайно, ні.

В переддень свята Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва Микола Правник бажає всім передусім здоров’я, миру і самореалізації у творчості. «Коли добре на душі, – каже вчитель, – малюйте, співайте, вишивайте. Коли важко, спробуйте теж відволікатися мистецтвом. Бо воно – стан нашої душі».

Люба КЛІМЧУК.

 

Щедро дарують свій талант землякам

 

Ви знаєте звідки походить і що означає слово «хор»?  Хор (грец. χορός –  «натовп») –  колектив співаків, які разом виконують який-небудь вокальний твір з інструментальним супроводом чи без нього. 

На українських землях хоровий спів відомий з часів Київської Русі. Вони існували в монастирях і при княжих дворах; в 11 столітті хоровому співу навчали в жіночій монастирській школі в Києві. З 16 століття хорові колективи були організовані церковними братствами; найкращі з них –  у Києві, Львові, Луцьку. За часів УРСР повсюдно при будинках культури організовувалися хорові колективи. Були чудові хори і на Дубровиччині. Часто згадую, до прикладу, як гарно виступали на святах височани. У теперішній непростий час зібрати хоровий колектив дуже непросто, бо передусім має бути величезне бажання людей дарувати безоплатно людям радість пісні. Дуже приємно, що на терених Дубровиччини є творчі, небайдужі люди, які і зараз дарують нам красу української пісні у колективному виконанні. Серед них і хоровий колектив Миляцької сільської ради об’єднаної територіальної громади. Учасники цього колективу – це закохані у пісню люди, які часто дарують глядачам свій талант. Примітно і мотивуюче, що активним учасником цього хору є голова Миляцької сільської ради Федір Хлебович, він бере активну участь у всіх мистецьких проєктах колективу. Коли слухаю спів хору, то розумію, що його учасники займаються творчістю у дусі команди і дружби, взаємоповаги і патріотизму. Вони прищеплюють глядачам  любов до рідного народу, його мови і культури, минулого і сучасного.

Про колектив, який об’єднує талановитих людей, попросила розповісти Галину Савич, яка зараз виконує обов’язки завідувачки сектором культури Миляцької ОТГ. Вона зазначила:

– Наші предки казали, що Господь дав людям музику і спів, аби вони не сумували за раєм. Адже музика може вершити чудеса, а пісня ніколи не знала заборон і кордонів, бо несла у вирі звуків найпотаємніші почуття. Відчуття радості, смутку, щастя, туги, відчуття піднесення та падіння у своїх творах передають учасники Миляцького аматорського хорового колективу.

Хоровий колектив Миляцької сільської ради об’єднаної територіальної громади був створений навесні 2016 року на базі Миляцького СБК, за сприяння голови Миляцької сільської ради Хлебовича Федора Федоровича. Колективом керує викладач Дубровицької ДМШ – Якимович Геннадій Федорович. Концертмейстер – художній керівник Удрицького СБК Гречко Сергій Михайлович. У хорі об’єдналися люди різних професій: вчителі, вихователі ДНЗ, бібліотекарі, працівники клубних установ та сільської ради. У репертуарі колективу твори класичних авторів української народної пісні, від жартівливих пісень до сумних. Пісні у виконанні хору проникають в найпотаємніші куточки серця, викликають шквал почуттів та емоцій, не лишаючи байдужим жодного слухача в залі.

Всі знають, що хоровий спів – основний і найбільш масовий вид музичного мистецтва в закладах культури. Він дає естетичну насолоду і слухачам, і виконавцям у тому випадку, коли репертуар складається з різних за змістом і характером творів, а виконання їх – виразне й емоційне. Ці слова характеризують і колектив,  про який ми сьогодні розповідаємо. Зрозуміло, велика відповідальність лягає на керівника хору. Талант,  професійність знаного і шанованого Геннадія Якимовича є стержнем у діяльності і творчості хорового колективу Миляцької сільської ради. Ця людина вміло керує прекрасними переливами голосів учасників колективу.

Нехай і надалі пісні у виконанні талановитих милячан та жителів громади несуть глядачам радість спілкування з мистецтвом. Адже хоровий спів торкається глибини душі. Ми бажаємо, щоб мистецтво талановитих жителів Миляцької громади  завжди залишало добрий і світлий слід в серцях людей.

Люба КЛІМЧУК.

На цій світлині, на жаль, не всі учасники творчого колективу. Але це фото преркрасно передає настрій творчих і талановитих людей. настрій - дарувати людям позитив і красу.