У Дубровиччини –

ще один небесний захисник

Район знову у скорботі. В АТО загинув наш земляк Юрій Колесник, якому в березні виповнилось лише 23 роки.

Хлопець служив за контрактом з жовтня 2013 року у 80-тій аеромобільній бригаді. Разом з побратимами брав участь у виведенні військ з Іловайського котла. Після цього пекла залишився живим і у листопаді 2015-го був нагороджений пам’ятним нагрудним знаком «Захисник Вітчизни».

Та доля виявилась підступною. 23 жовтня біля села Богданівка Волноваського району на Донеччині боєць проводив розвідку місцевості, щоб запобігти підходу диверсійно-розвідувальних груп противника, встановлював сигнальні ракети для безпеки поста і підірвався на невідомому мінно-вибуховому пристрої ворога.

У районі оголосили три дні жалоби за загиблим Героєм.

Україно, доки будуть гинути діти твої?

Не стало ще одного сина, брата, друга. Війна забрала зовсім юного, молодого, але, напевно, Юрій Колесник побачив життя на війні, у своїх 23, у значно більших вимірах, ніж багато нас, отут, старших і зріліших, на мирній землі. Ми часто сперечаємося про патріотизм у фейсбуці, сидячи на дивані. А Вони – воюють... У свій час Юра витягував тіла своїх друзів після того, як 5-а рота 2-го бату 80-ї ОДШБр разом з айдарівцями потрапила у засідку під Веселою Горою. Він бачив, на що петворився коридор смерті під Іловайськом.

Душа ще одного сина Дубровиці злетіла в небо. Осіннє, сумне, заплакане небо.

Почула мимоволі на вулиці: «Ох, Боже, ще один наш. Скільки ж їх з району вже полягло?». Їх гріх називати перший, другий чи сьомий.

Вони – ціла епоха, вони – Всесвіт для батьків, вони – Ангели України. Ангелів не рахують...

Юрій  воював вже кілька років, бо не уявляв себе у такий складний час для України в іншому місті.

Його нагородили медаллю «Захисник Вітчизни». Він наш захисник - мій, твій, ваш. Він був там, де міг би бути інший син, брат чи племінник. Але там був саме ВІН.

Думаю, що рідні досі не вірять у важку втрату. Вони житимуть і далі чекатимуть, бо неможливо повірити, що отакий вродливий і життєлюбний вже буде дивитися на них з Неба.

Доки? Доки вбиватимуть наших дітей? У кого питати: у Президента чи в Уряду, в Міністра оборони чи штабних генералів, у переговорників чи у тих, хто на передовій.

Запитання залишиться без відповіді.

Україно, доки будуть гинути діти твої? ГОСПОДИ... ЧОМУ?

Любов Клімчук.