Андрій Сабан: «Хочеться дати дітям те, чого я не мав»

Тема здорового способу життя, як ніколи, сьогодні актуальна у нашому краї. Часто читаємо про тютюнопаління, алкоголь і наркотики, отож важливо, а чим може протистояти сьогодення цим ганебним явищам? Відповідь очевидна – фізкультурою, спортом, мистецтвом, іншими цікавими захопленнями. Треба дякувати людям, які долучають нині молодь саме до активного відпочинку і спорту, який дарує силу духу і тілу. Не раз спостерігала на міському стадіоні за висоцькими школярами та їх наставником з фізвиховання Андрієм Сабаном. Взаєморозуміння, праця на результат, взаємовага між вчителем і вихованцями дають гарні плоди. Вихованці Андрія Сабана виборюють призові місця як на районній, так і обласних аренах. Сьогодні спілкуємося з наставником з фізкультури (історії та географії) висоцьких школярів. Отож про:

Початок кар’єри педагога

Коли я навчався в Острозькій академії, то часто чув таке побажання: «Дай, Боже, щоб День вчителя не став вашим професійним святом». Але склалось все з точністю до навпаки: потрапив я до освітянської ниви в галузі спорту. Не знайшовши роботу за спеціальністю в перші місяці після закінчення навчанння, вирішив трохи відпочити. Якось пішов у спортзал побачити, як грає в баскетбол мій молодший брат, який навчався, на той час, у Висоцькій школі. Прийшов, побачив, залишився незадоволеним. Рівень їх гри був дуже низький, як на мене. Наступного дня брат з однокласниками попросили мене їх навчити гарно грати в баскетбол. Так і почалась моя робота на громадських засадах з юними спортсменами. Ще за тиждень з таким же проханням прийшли і дівчата, отак і закрутилось. Юнки стали вже в перший рік тренувань чемпіонами району, хлопці – призерами. Тоді ще я не розумів, що насправді заняття з баскетболу з школярами – це початок нового спортивного педагогічного етапу в моєму житті.

Про що думав на початку кар’єри вчителя фізкультури? В мене була мрія, щоб мої вихованці ставали чемпіонами району з різних видів спорту і їздили на обласні змагання. Але за 5 років вчительської роботи в мене вже є чітка мета – чемпіонство в Україні. Районні п’єдестали підкорювалися нами вже неодноразово, причому не тільки в баскетболі, а й на обласних також вже маємо переможців. Вірю, що від мрії до мети нетривалий шлях, якщо над цим плідно працювати.

Про досягнення

Наші баскетболістки – незмінні чемпіони району вже 5 років, призери обласних кубків та фіналісти спартакіади школярів області з баскетболу. Маємо перемоги та призові місця з футболу та футзалу як хлопчачого, так і серед дівчат, шашок, шахів. На якісно високий рівень за останні три роки вийшла легка атлетика – маємо велику кількість як особистих, так і командних перемог на стартах району, а за останній рік і на обласних. Підтвердженням цих слів є 3-тє місце наших дівчат в естафеті в обласній спартакіаді школярів цієї осені, що є найкращим результатом району за останні 20 років. І це все заслуга не моя, а наших учнів – справжніх переможців і чудових людей, на яких можна покластись в будь-якій ситуації. Іноді вони мене вражають своїм дорослим розумінням життя і людяністю. Розкажу такий приклад. Минулого року взимку в мене сталося велике горе - помер  мій брат, за проханням якого я прийшов у висоцький баскетбол. На 9 день по його смерті мав відбутись турнір з баскетболу на кубок ліцею серед хлопців. Я був дуже подавлений і не знав, чи їхати. Але до мене підійшли мої вихованці і попросили бути з ними на змаганнях, пообіцявши, що в пам’ять мого брата виграють перше місце і ми таким чином пом’янемо його і відвідаємо могилу після турніру.

Я погодився, але як виграти?! Ми лише рік займаємось, у змаганнях беруть участь сильні команди, і ми ще ні разу не ставали переможцями. Але мої учні запевнили мене, що не підведуть. Як результат – був кубок, було перше місце, потім чемпіонство в районі, потім фінал області з баскетболу…  Як скажіть з такими дітьми не працювати і не вигравати!

Про секрет успіху

Для себе я виокремив 3 складові успіху в будь-якій справі - знайти однодумців, мати мету і любити справу, якою займаєшся. Однодумці – це мої учні. Мета в нас спільна, до якої крокуємо разом. А свою роботу я люблю, бо так збіглося, що вона одночасно є моїм хобі. Доводилось чути, що у Висоцьку – просто талановиті діти, того ми так часто виграємо. Діти – талановиті всюди. Але успіх і перемоги, – як на мене, це лише 5% таланту, а 95% –трудолюбство і працьовитість. Ще потрібні і розумові здібності, тому на тренуваннях я часто практикую естафети з елементами математики, мови, історії, літератури. Спорт не може заважати науці, як дехто думає, це –нероздільні складові успішної людини. Сильна і успішна людина має кращі шанси досягти успіху у суспільстві, аніж та, яка не працює над своїм здоров’ям.

Я неодноразово запитував себе: «Андрію, чи не забагато оцих тренувань, зривання голосу та перенервування на змаганнях? Цього ж ніхто не оцінить…  Для чого підніматися о 6 ранку під час відпустки і йти на стадіон бігати з дітьми. Ти ж «сова», краще поспи».

Але коли я бачу вогонь в очах кожного юного спортсмена під час занять, посмішку після закинутого в кільце м’яча чи забитого голу, щиру радість після виграшного кубку чи щастя після переможного фінішу і підняття на п’єдестал, тоді й розумію для чого це все починав і роблю. Найкращий подарунок для мене як вчителя – це перемоги моїх вихованців, хай будуть вони щасливими та здоровими, оскільки разом з ними і я щасливий переможець!

Як залучати молодь до здорового способу життя?

Треба бути ближчим до дітей. Учнів слід не повчати, а навчати, і вони потягнуться до тебе. А любов до спорту є у кожного всередині, потрібно лише підказати їй шлях назовні. В мене був учень, який надумав займатися баскетболом лише в 9 класі. Трохи запізно і я не знав, що з цього вийде, але в проханні позайматись з ним я не міг відмовити. Якби він не любив спорт, то нічого не вийшло б, а так за 2 роки він став кращим гравцем району і одним з кращих в області. Пригадую складні індивідуальні тренування з цим вихованням, до програми яких навіть входили забіги на схилах берега Поштового озера. На днях цей вихованець сказав мені: «Андрію Романовичу, а ви знаєте, що в команді університету я один представляю звичайну сільську школу, а всі інші – гравці зі спеціалізованих обласних спортшкіл?». В його очах я побачив вдячність і гордість. Я дуже радий за нього і за всіх своїх вихованців, з якими довелося працювати! Так от, любіть спорт, адже він робить з нас справжніх і щирих людей! До речі, мої вихованці не мають шкідливих звичок. Якщо дізнаюся про цигарки у одного, то вся команда потім має додаткове фізичне навантаження як виховний момент. Багато разів присідати нікому не хочеться, а тим паче не хочеться підводити команду…

Знаєте, я з дитинства займаюся спортом. В школі тренера, на жаль, не мав. Лише один хороший чоловік нам допомагав і підказував. Згодом в університеті пограв за кілька команд , спілкувався з різними тренерами, набирався досвіду. Знаєте просто хочеться дати дітям те, чого я в школі не мав, а так хотів займатися спортом додатково в позаурочний час. Я був відмінником, але ніхто нами не переймався стосовно додаткових занять фізкультурою. А мої діти в обласних змаганнях дуже часто беруть участь. Дякую за це долі.

Любов КЛІМЧУК.