пʼятниця, 3 листопада 2017 р.

Чехія: все залежить від місця працевлаштування

Трудова міграція стала болючою темою для українців. Хтось їде у пошуках кращої долі, хтось – підзаробити за літо, а для когось – це чи не єдина можливість прогодувати сім’ю. Проте, очевидно одне – всі наші земляки їдуть і сподіваються, що за кордоном їм буде краще.
Як кажуть факти, серед тих, хто працював там протягом останніх 5 років, 77% виїжджали на сезонні роботи, лише 15% працювали на постійній основі, 7% – мали інший тип робіт.
Найбільшою популярністю серед країн ЄС користуються: Польща, Чехія, Німеччина та Фінляндія, а от заробітна плата вища у зворотному напрямку.

Між чоловіками й жінками існує чіткий поділ праці. Чоловіки в основному зайняті на будівництві, виробництві і в галузі транспорту, тоді як жінки - в готельно-ресторанному бізнесі, догляді за дітьми, престарілими чи просто займаються хатніми справами в якості гувернантки. Досить затребуваними видами робочої діяльності є сільськогосподарський сектор та допомога по дому.
Сезонні роботи мають свої переваги, одна з яких - можливість повернутися додому, відпочити й знову поїхати заробляти.
Нещодавні знайомі повернулися із заробітків у Чехії. Попросила поділитися враженнями про те, як заробляли на шматок хліба у цій країні. Попередньо прочитала, що раніше ця центрально-європейська країна зазивала тільки висококваліфікованих фахівців, але тепер тут є можливість отримати легальну вакансію робітникам середньої і нижчої кваліфікацій.
Поїхати на офіційну роботу в Чехію можна на підставі відповідного дозволу або за наявності трудової чи синьої карти. Дозволом на роботу зазвичай займається роботодавець. Коротенько схема виглядає наступним чином: роботодавець повідомляє місцеве відділення департаменту з працевлаштування про наявність вакансії, про її основні характеристики. Якщо за місяць серед чехів або громадян ЄС не знайдеться бажаючих зайняти місце, тоді на підставі заяви іноземця цей орган видає дозвіл на працевлаштування терміном до 2 років.
Мої співрозмовники у Чехії цього літа були вдруге. Їхала подруга з чоловіком по трудовій візі, що значно покращило їх умови перебування в цій країні, бо відчували себе більш захищеними перед законом. Знайома розповідає:
Перший раз ми потрапили до Чехії нелегально минулого року. Я працювала у великому ресторані «Прага», виконувала одну з «найчорніших» робіт там, мила посуд, в якій готуються другі страви. Робочий день тривав з 6 ранку до 18-20 години. Платили 75 крон за годину (75 грн.). Мити такий посуд надзвичайно непросто, бо для цього використовуються дуже їдкі (червоні) хімікати, навіть рукавички гумові від них розлазяться. У багатьох працівників на такі засоби є алергія. Це впливає і на шкіру, і на органи дихання. Але заробляти ж треба. Снідали і обідали ми за рахунок ресторану. Це був заклад для офісних обідів, під час перерви переважно харчувалися працівники різних фірм. Потік людей був дуже великий. Один обід чехам обходився в середньому в 400-500 крон. Їдять чехи багато м’ясних страв, наприклад, відбивна у них розміром у дві долоні. Загалом чехи п’ють багато пива, і кухня у них, так скажімо, під пиво: багато жирного і смаженого. В основному м’ясо в густій підливі, картопля; мало овочів, легких салатів. Чехи дуже консервативні не люблять пробувати нове, експериментувати зі смаками. Дуже мало їдять риби, тільки раз на рік, на Різдво, на стіл обов’язково подають смаженого коропа. При бажанні можна знайти ресторани з кухнями різних країн, але мало хто привозить автентичні продукти, тому доводиться їсти, скажімо, італійські страви з чеських інгредієнтів.
Існує міф про те, що в Празі на кожному розі варять смачну каву, але насправді смачну каву треба пошукати; більше того, тут досі можуть запропонувати мелену каву, залиту окропом в чашці. Цей спосіб приготування навіть має свою назву – «турка». Дуже смачні і надзвичайно різні у цій країні десерти.
Додам, що чехи дуже добре ставляться до українських заробітчан. У них нема культу одягу, вбрання, носять передусім зручне і комфортне.
Другий раз ми були в Чехії по чеській трудовій візі. Працювали за 350 км від Праги на свинофермі, де вирощують дві з половиною тисячі голів свиней. Ці заробітки були легшими від попередніх. Надзвичайно чисті умови праці. По фермі ходиш в тапочках, білих шкарпетках. Робочий день триває з 6 ранку до 6 вечора. Звісно, на плечі лягає чимало відповідальності, але оплата була достойна. Заробили значно краще, аніж у ресторані.
Як розповіла моя співрозмовниця, важливе значення у Чехії має розуміння мови. Чеська, на перший погляд, нескладна, але на побутовому рівні. Насправді вивчити її так, щоб підтримати неформальну розмову в чеській компанії, розуміти їхній гумор і вміти швидко реагувати можна, тільки проживши в Чехії мінімум три роки.
Загалом, якщо ви бажаєте працювати руками, то роботу у Чехії знайти неважко: дешева робоча сила потрібна завжди. З інтелектуальною працею не так все просто; якщо мови не знаєте, вибір зовсім невеликий. Є кілька російськомовних газет і сайтів, на яких можна шукати роботу, але це, швидше за все, буде низькооплачувана робота в маленьких сімейних фірмах, що належать емігрантам. Щоб претендувати на більш серйозну позицію у великій фірмі, потрібні знання мов (бажано декількох іноземних) і, бажано, європейська освіта. Ну і як мінімум ПМЖ, а краще громадянство.
Запитала у своєї співрозмовниці про вихідні. Вона зазначила, що у Чехії любили гуляти столицею:
– Надзвичайно гарна Прага. Центр міста дуже красивий: старі костели, Староміська ратуша з годинником, Празький град, Собор святого Віта, Злата вуличка, Карлів міст -  історичні і особливі місця. Це насолода – гуляти старовинним європейським містом.
Любов КЛІМЧУК.

В гостях добре, а дома краще

Життя студента – прекрасний час. Знайомства, веселі історії, цікаві випадки, які переказуються потім усе життя. Один момент псує всю картину – хронічна нестача грошей. Хоча останніми роками перед молоддю відкрилося чимало горизонтів. І поки хтось нарікає на бідне студентство, інші шукають можливість це виправити. Літом ясинчанка Аліна Демарчук завдяки університетській програмі відвідала Німеччину. У поті чола працювала там два місяці, втім уже не дочекається наступної поїздки.
Різницю між Україною та Європою помітно відразу
Навчаюсь в Житомирському агроекологічному університеті, - розповідає дівчина. – Закордонні практики для нашого вишу не рідкість. Студентів відправляють на різноманітні заводи та ферми в 11 країн світу. Я обрала Німеччину. Хотілось не лише підзаробити, а й побачити світ. Процедура оформлення документів триває довго. Ще з осені треба подати заявку. Далі пройти медичний огляд і співбесіду.  Все інше робить фірма «Інтер Агро Імідж», з якою співпрацює вуз. Коштувала ця поїздка 500 євро (15 тисяч гривень). Дехто оформляв сам, платив на 200 євро менше, але й разом з тим намучився, бігаючи по кабінетах та вистоюючи в чергах.
Їхали до Німеччини автобусом близько 30 годин. Різниця між Україною і Європою дуже помітна. Щойно перетнули кордон з Польщею, відразу в цьому переконались. Ідеальні дороги, підстрижені газони,  скрізь порядок та чистота.
Збирали полуницю та малину ми у господарстві в  селі Гєсторф, за 20 кілометрів від Ганновера. Чесно кажучи, те місце язик не повертається назвати селом. По нашим міркам воно виглядає, як гарне містечко. Місцеві живуть заможно, у своє задоволення. Вони там «не пахають», як у нас. Держава про це турбується. У кожному дворі є по кілька автомобілів, бачила навіть яхти на обійстях. Люди привітні, на вулиці усміхаються та вітаються з незнайомцями. Якось їздила в магазин за продуктами, то й люб’язно підвезли мене «за дякую».
А ще мені подобається їхнє ставлення до одягу. Німці не переймаються цим. Вони не прагнуть одягатися модно і красиво, для них головне – зручність та комфорт. І в цих умовах простіше себе відчуваєш. Бо увага не прикута до зовнішнього вигляду, а цінується зовсім інше.
 На полі рятувала дружня атмосфера
Те, над чим трудились ми, ніхто з німців робити не хоче. Вони розуміють, що така важка праця не відповідає отриманому заробітку. Тому там завжди раді робочим рукам. В нашого господаря працювало близько 500 людей. З українцями заробітчанських хліб ділили румуни, угорці та поляки. Були як молоді люди, так і бабусі по 60 років.
Щодня прокидалися о четвертій ранку. В 5.00 уже були на полі. Без упину збирали полуницю до 12.00, потім – обідня перерва на годину і знову робота до 20.00, а інколи й до 22.00. Я думала, що мені, сільській дівчині, буде легше. Але виявилось дуже важко. Спочатку боліло все: і спина, і коліна, і руки. З часом організм звикся і болю не відчувала.  Коли поверталися до будиночків, де проживали, нічого не хотілось. Зазвичай швидко готували поїсти і лягали спати, адже наступного дня знову рано вставати.
Відпочивали лише у суботу після обіду. Тоді ми їздили закуплятись продуктами на тиждень. В неділю працювали. Виходили в поле і в дощ, і в спеку.
Особливих штрафів не було. Всі старалися не лінуватись. Якщо хтось захворів, то міг спокійно лікуватися. Якщо ж прогуляв, то йому робили паузу на кілька днів. Тобто він залишався без роботи, а відповідно і заробітку.
Рятувало те, що як би не почувалися, на полі завжди було весело. Товаришували між собою і вдома. Часто в суботу влаштовували танці.

На полуниці працювалося легше
Платили нам по 40 центів (12 гривень) за кілограм полуниці. За день збирала в середньому 140 кілограм. Особистий рекорд – 175. Результат залежав від погоди, самопочуття і  натхнення. За малину нам обіцяли по 3,50 євро, хоча в результаті виявилось набагато менше.
На полуниці працювалося легше. Бо заробіток був стабільний. А на малині, коли ягід не було,  інколи в день отримувала нещасні 3 євро.  Навіть житло не окуповувалось. Воно обходилось в 6 євро в день.
Добре зароблялося на «погодинках». Нас вивозили рвати бур’яни, полоти моркву чи буряки. За годину роботи платили 250 гривень (8,6 євро).

Ціни на продукти не далеко «втекли»  від наших
Харчувались ми самі. Тож регулярно їздили закуплятись в магазин. Щодо цін. Хліб там коштує 70 центів (22 гривні). Для нас ніби й дорого. Але ж німці в середньому заробляють 2-3 тисячі євро. Тобто для них це  не гроші. В Україні ж хлібина обходиться нехай у 8 гривень, а людина отримує ті ж три тисячі, тільки в гривнях. Відчуваєте різницю? На багато продуктів ціни такі ж, як і в нас. А ось одяг можна знайти навіть дешевший.
Було незвично виходити до магазину з повною кишенею монет і повертатися додому з купою продуктів. Потім вдома ще важче було звикнути, що за наші монети взагалі нічого не купиш.
Цікаво, що у кожному магазині є автомат, куди можна здати пусту тару від алкоголю чи молока по 25 центів. При чому повна пляшка пива коштувала 30 центів.
Що там дороге, так це цигарки. Пачка обходилась мінімум  у шість євро. Тому хлопці купували тютюн і самі скручували.
Найбільше мені запам’яталось закінчення сезону полуниці. Господар влаштував масштабний фестиваль. Накрив довжелезні столи. На свято прийшло багато німців. Разом натанцювались, насвяткувались. За такі моменти можна було й погнути спину.
Наступного року знову їду. Хоча  жити там не змогла б. Яка не була б Україна, вона набагато рідніша. Недарма кажуть, в гостях добре, а вдома краще.
 Спілкувалася Леся Кондратик.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар