Андрій Леончик: «Х-фактор – це лиш початок»

Черговий сезон «Х-фактору» радує шанувальників розмаїттям яскравих виступів та неординарних виконавців. А рівно рік тому в цьому музичному вирі був і наш земляк Андрій Леончик. Тоді на кастингу у хлопця хотілось закохатись Юлії Саніній завдяки його таланту. Проголосував серцем за музиканта Костянтин Меладзе. Підкорив його голос й Андрія Данилка і Антона Савлепова. Відтак зіркові судді єдиноголосно «подарували» дубровичанину чотири заповітних «ТАК». Що було після такого феєричного початку, яке закулісся шоу, про творчість та авторитетів нам нещодавно вдалось розпитати у Андрія.

Хотів бути залізничником,

а доля поєднала з музикою

Хтось із мудрих зауважив: «Виберіть собі справу до душі, і вам не доведеться працювати жодного дня». Це можна сказати й про Андрія Леончика. Адже своє захоплення він перетворив у роботу, і нині додає музичної яскравості пам’ятним подіям замовників разом із гуртом «Та нота». Хоча плани у хлопця були зовсім інші.

«Народився в Дубровиці. В шість років пішов у сільську школу в Сарненському районі. Згодом навчався в Дубровицькому ліцеї. Мої батьки далекі від творчості. Мама працювала в автопарку, а тато – на залізниці. Взагалі не пам’ятаю, щоб в родині хоч хтось займався б співом. Тому і я хотів вступати в залізничний виш у Дніпропетровськ. Але через проблеми з документами не вдалось. Натомість доля поєднала з музикою», – розповідає хлопець.

Все розпочалось із кількох акордів на гітарі, які старший брат показав третьокласнику Андрійку. І його це так захопило, що він сам опанував інструмент. Та ще й потім навчав інших. «У гуртожитку ліцею  один хлопчина все просив допомогти розібратись в основах гри на гітарі. Я й допоміг. Згодом з ним же виступав на шкільній сцені, – згадує музикант. – А якось нам запропонували заспівати та зіграти на Всеукраїнському конкурсі. Зовсім неочікувано ми перемогли у районному етапі, далі зайняли друге місце – у обласному. Після цього мені дали направлення на навчання в РДГУ. Коли ж не вийшло з бажаною спеціальністю, пішов на музично-педагогічний факультет.  Зараз про це не жалію, значить так і треба було». 

А як народився гурт «Та нота»?

Коли навчався на першому курсі, брат розповів про двох дівчат, які запрошували хлопця-співака, аби розбавити їхній жіночий дует. А мені хотілось не просто протирати штани на парах, але й якось реалізовувати себе. Відтак познайомилися, зіспівалися і ось уже більше десяти років разом туруємо музичну стежину. Я іноді й сам дивуюся, як нам вдається стільки часу працювати пліч-о-пліч. Хоча спільно пережили немало неординарних ситуації, тому це не може не об’єднувати. Спочатку були прив’язані до одного ресторану, а останні кілька років на «вільних хлібах» завдяки власній апаратурі. Переважно виступаємо на корпоративах та весіллях. Базуємось у Сарнах, хоча об’їздили майже всю область і не тільки. Як не дивно, але не були ще у Дубровиці. Сподіваюсь, скоро це виправимо.

У творчих «пошуках себе» доводилось експериментувати?

Років зо два співав у рок-гурті «Пул оф». Ми виконували важку музику, досить специфічну для пересічного слухача. Її могли оцінити лиш шанувальники такого жанру. Втім грали не для виступів, а задля власного задоволення.

Не виникало бажання полишити корпоративи та весілля задля масштабнішої сцени?

Який солдат не хоче стати генералом. Так само, який музикант не хоче, аби його творчість оцінила більша аудиторія. Аби він розумів, що не дарма цим займається. Звісно, що бажання було, але реальність диктує свої умови. Поки іншої альтернативи немає. Хоча разом з дівчатами стараємось розвиватися і на цій так званій «корпоративній» ниві. Змінюємо репертуар, шукаємо цікаві підходи до виконання. Одним словом, намагаємось не стояти на місці. 

За кулісами шоу цілий світ

Напевно прагнення чогось більшого й привело на «Х-фактор»?

Саме так. Хотілось випробувати свої сили. В цьому рішенні мене дуже підтримала кохана дівчина. Вона наполягла на участі  у проекті, мовляв, «йди!». Я й пішов. Можливо без неї й не наважився б.

З чого починається шоу?

Все розпочинається з кастингів у містах. Перше випробовування відбувалося у Рівному. Прийшло багато бажаючих, тож довелось у черзі прочекати не одну годину. Далі мене викликали у кімнату, де сиділи продюсери. Спочатку попросили заспівати, а потім влаштували інтерв’ю. Розпитували про життя, захоплення, плани, думки. Тобто з’ясовували, чи буду я цікавий, аби виступити перед суддями. А вкінці сказали: «Дякуємо! Ми вам передзвонимо». Стандартна фраза, далі якої зазвичай нічого не відбувається. Тож я ні на що не розраховував і благополучно забув про це все. Втім нежданно через три місяці до мене зателефонували із СТБ із запрошенням на зйомки до Києва.

Чому для кастингу обрав саме пісню «Океану Ельзи»  «Не йди»?

Насправді готував зовсім іншу композицію. А пісня «Океанів» була запасною. Перед виступом всі фонограми обов’язково переслуховують звуковики. Пісня гурту «Nickelback», котру я й хотів співати, виявилась для мене зависокою. Спеціалісти понизили її, але якість мінусу від цього втратилась. Тому мені порадили обрати запасну. Втім, як то кажуть, все що не робиться, на краще.

Виступати перед публікою – це твоя робота. Були якісь переживання, коли виходив на сцену «Х-фактора»?

Доводилось співати і для набагато чисельнішої аудиторії. Бо насправді там значно менше людей, ніж видається з екрану.  Було лячно через тих чотирьох глядачів, які сиділи попереду. Коли доспівав, одразу промайнула думка: «Навіщо я сюди приїхав? Тільки опозорився».  Бо виконуючи пісню, себе майже не чув. Тож здалось, що заспівав дуже погано. Знаєте, часто запрошують «співаків», які не мають голосу, для рейтингу шоу. Щоб люди потім з них посміялися. Думав, що неодмінно зроблять з мене такого. Тому неочікувано було почути «так», та ще й одразу чотири.

Сподобалась картинка, яку в результаті показали по телевізору?

Особисто мені не зовсім. Завжди знайдеш в собі недолік: тут не так зробив, а тут хотілося б краще. Це те саме, що слухати свій голос в записі, чи дивитися на власну фотографію. Видається, що це зовсім не ти. Зізнаюсь, трохи критики було від суддів, яку не показали. Особливо від Андрія Данилка. До речі, саме він мені найбільше імпонував. Але не як Вірка Сердючка, а як композитор. В нього є просто неймовірні інструментальні роботи, які варто послухати. Критикували через вибір пісні. Їм не подобається, коли переспівують Вокарчука. Робить це чи не кожен десятий, і в 95 % не зовсім вдало. 

Після такого феєричного виступу, що було далі?

Далі був тренувальний табір. Учасників поселили у пансіонат під Києвом. Одразу відсіяли третину, не давши їм навіть можливості проявити себе. Всіх інших розділили на групки. Я потрапив у квартет з хлопцями з «Маунтін бріз», котрі потім дійшли до фіналу. Ми виконали пісню Скрябіна «Мовчати» і пройшли далі. Потім конкурсантів розділили на пари і дали завдання обрати для суперника композицію. Мій опонент Олексій Лівкович вибрав знову ж для мене пісню Кузьми «Місця щасливих людей». Щодо нашої пари судді довго сперечались, але в результаті дали шанс таки Олексію.

За чотири дні перебування в таборі я поспав приблизно три-чотири години. І то в автобусі чи на кріслі, поки чекав виходу на сцену. На сон не вистачало часу. Нам влаштовували репетиції вночі, далі доводилось виступати, потім чекати вердикту. Це робили спеціально, мовляв, тренувальний табір для того й створений, щоб перевірити витримку. Іронічно, та суді пояснили свою відмову тим, що я був надто втомлений.

Жаль, що не вдалось показати всього, на що здатний. Треба було потерпіти та випити кави на кілька літрів більше.

Який «Х-фактор» з середини?

За кулісами – цілий світ. Все набагато складніше і не так мальовничо. Те, що ми бачимо на екрані – лише вершина айсбергу. А під нею – мільйон дублів зйомок, робота величезної команди, котрої навіть більше, ніж учасників. Спілкування з журналістами, які намагаються витягти чи навіть придумати щось цікаве про тебе. І це все відбувається в шаленому режимі.

Загалом які залишились враження? І що змінилось після телепроекту?

Це була цікава пригода в моєму житті, котра подарувала більше позитивних вражень. Отримав величезний професійний досвід. По-новому почав сприймати творчість. Зараз в гурті не співаємо, наприклад, «Горіла сосна». Перейшли на трохи інший рівень. Обзавівся хорошими друзями. Досі спілкуюся з Олександром Ломія. З ним жив у кімнаті в тренувальному таборі. Це геніальна людина у всьому – в хірургії, в музиці. Він мене підтримував і багато чого радив. Не втрачаю зв’язку і з хлопцями з «Маунтін бріз». А ще був приємно вражений, скільки хороших відгуків отримав від знайомих і зовсім чужих людей. За що їм надзвичайно вдячний.

Інколи люблю «послухати»

просто тишу

Хто для тебе є авторитетом у житті і творчості?

У житті головним авторитетом є сім’я. Якщо говорити про творчість, то одразу згадується декан мого факультету Микола Павлович. У тому, що нині вмію, є його велика заслуга. Він мав цікаву манеру викладання –  мало хвалив і посміхався. Але якщо в мене таки щось виходило, завжди називав «маестро». А ще ціную свою скрипальку з гурту «Та нота». Вона теж багато чого навчила.

А як щодо зіркових взірців, кого слухаєш?

Завжди подобався «Океан Ельзи». А загалом слухаю все, що не «ріже» вуха і що можна зіграти на гітарі. Хоча інколи люблю «послухати» просто тишу. Коли цілий день співаєш, музика втомлює.

Як ставишся до критики?

Сприймаю її на «ура», але від тих, хто розбирається в тому, що критикує, і тих, кому довіряю. Завдяки критиці не стоїш на місці, розумієш свої помилки і рухаєшся далі. А беззмістовні зауваження пропускаю повз вуха. Якщо болісно реагувати на кожен негативний коментар, то нервів не напасешся.

Нині вважаєш себе щасливою людиною і щасливим музикантом?

Філософське запитання. Поки що ні. Я ще не досяг бажаного. Ліна Костенко говорила, що кожен фініш, це, по суті, старт. Сподіваюсь, що «Х-фактор» - це лиш початок. І ви про мене ще почуєте (сміється – ред.).

Наостанок, що побажаєш нашим читачам?

Не йти ні на які шоу (сміється – ред.). Жартую. Навпаки, якщо є можливість, треба нею користуватись. Робіть те, що подобається, розвивайтесь, вірте у себе і не зупиняйтесь на півшляху. І звісно слухайте лиш гарну музику.

Спілкувалась Леся КОНДРАТИК.