А 90 літ минає дуже швидко!

Так по-філософськи сказав про свої роки 90-річний шанований ювіляр з Дубровиці Степан Петрович ДУКА, який пройшов радянсько-японську війну, у мирний час працював у лісгоспі та на меблевій фабриці.

Днями шанованому ветерану надходили теплі вітання з нагоди поважної дати. Вітали рідні, члени районної організації ветеранів, друзі. Приєдналися до щирих віншувань на адресу шанованого сивочолого чоловіка міський голова Богдан Микульський, секретар виконкому Оксана Краглевич. Міський голова сказав: «Ми з великою шаною вітаємо корінного дубровичанина, бо долями таки людей і написана історія міста, історія країни. Я бажаю вам, Степане Петровичу, здоров’я, в душі – світла і добра, бо мудрість такої людини – приклад для нас усіх».

Мер міста принагідно вручив Степану Петровичу ювілейну медаль «70 років Перемоги над нацизмом». Трішки запізно нагорода знайшла свого поважного власника, але головне – заслужено потрапила на його груди. Тішився дідусь ще одній медалі, бо пригадував свій нелегкий життєвий шлях. Корінний дубровичанин, який досі пам’ятає науку в польській школі. У його батьків було шестеро дітей, отож у дитинстві побачив всяке. Але після того, як у долю родини увірвалася війна і на фронт забрали батька, то матері самотужки піднімати дітей було геть непросто. Батько з війни так і не повернувся, мати, як пташка, обіймала крильми дітей, але система не дивилася ні на сиріт, ні на багатодітну матір. Не було й 17-ять, як потрапив на радянсько-японську війну і син Степан. Юність дуже рано переросла у зрілість. Кожна війна рахує час по-своєму. На щастя, прийшов до рідної хати син живим і обійняв матір. Давно це було. А ніби вчора. Повоєнний час теж був непростим, однак радість перемоги над нацизмом підіймала дух і вселяла віру в силу і міць країни, в якій жили. Їх покоління віддавалося роботі, бо розбудова своєї держави була понад усе. Не брали до уваги ні здоров’я, ні особистого часу. Показники, результати, п’ятирічки – це стояло вище людини. Степан Петрович з гордістю розповідає, як працював у лісгоспі і меблевій фабриці.

Поруч з ювіляром його найрідніша людина – дружина Марія Андрївна. Цьогоріч у вересні вона відсвяткувала 80-літній ювілей. А у 2017 році ще одна поважна дата у подружжя – 60 літ спільного життя чудових людей. Марія Андрївна, до речі – заслужений працівник охорони здоров’я, бо майже 50 літ у медицині трудилася, з них – кілька десятиліть головною медсестрою у лікарні. Про свою шановану роботу, про розквіт дубровицької медицини ця гарна жінка теж може розповідати годинами. Ліжок у лікарні було майже втричі більше, персонал відповідальним, санстанція контролювала все і всюди. А хіба ж хворий бігав по аптеках і шукав ліки? Інша тепер, на жаль, медицина. Покоління Марії Андріївни боляче дивиться, як шукають по крихті на лікування гроші простим смертним. Що ж час вносить не найкращі корективи у наше життя. Грамоти, подяки, фотографії  – це вже спомин, добрий спомин про роки роботи.

Взаємоповага та любов досі написана у поглядах обох ювілярів, бо ж 60 років прожити – це не поле перейти. Марія Андріївна каже, що чоловік був мудрим, спокійним і виваженим господарем у домі, цінував дружину, шанував.

А дому, в якому мешкають наші співрозмовники на Березовій, більш як 100 літ. Ще батько Степана Петровича будував, а подружжя, як почало тут господарювати, все його «підмарафечувало», до ладу доводило, бо ж час нічого не шкодує. Зараз у господі гарно і комфортно, відчувається, що господиня – добра берегиня сімейного затишку. Я цікавлюся у господаря секретами його довголіття.

Дідусь розповідає, що дуже рідко пив пігулки, завжди їздив на велосипеді, автомобіля не нажив. Він досі пам’ятає прізвища своїх товаришів по службі, може розібрати велосипед, добре знається на ситуації у світі. Мудрий, щирий, такий безпосередній, він розкаже не на одну книгу історію свого життя. Так затишно біля глибокої людини, що й прощатися не хочеться!, дідусь проводжає нас до порога. «А 90 літ минає швидко», – мені досі у голові слова ювіляра, сказані наостанок… Спасибі, Степане Петровичу, за уроки життя і життєву філософію.

                                                                                                                                                                                         Любов КЛІМЧУК.