Про край наш поліський і багато, й
по-різному і сказано, й написано. А як він запам’ятався, чим своєрідним
вкарбувався дотичним до нашого ріднокраю людям відомим, знаним, а надто
творчим, чиє світосприйняття по-особливому чутливе?
Згадаймо знамениту повість «Олеся»
визначного російського письменника Олександра Купріна, оголено реалістичну й
щемотно людяну. Зароджувалася вона в селі Кузьмівка на Сарненщині, де
письменник тоді жив. Враження того періоду
лягли в основу і його оповідання «На глухарів». А про ті свої дні Купрін
згадував: «Доля закинула мене аж на шість місяців у глухе сільце Волинської
губернії, на околиці Полісся, й полювання було єдиним моїм заняттям і
задоволенням».
Наразі важко сказати, чи залишив би
якусь письмову згадку про наші терени польський драматург зі світовим іменем,
художник і теоретик мистецтва Віткаци (Станіслав Ігнаци Віткевич). Він,
наскільки відомо, навіть передсмертної записки не залишив. Тим часом після
нападу гітлерівської Німеччини на Польщу перебрався в дубровицькі Великі Озера,
жив скількись днів на фільварку свого знайомого, а з вступом Червоної Армії у
Західну Україну покінчив життя самогубством. У цьогорічному вересні минає
відтоді 75 років.
З початком іншої великої війни,
наполеонівської, побувала на Дубровиччині перша російська жінка-офіцер Надія
Дурова, її уланський полк деякий час два століття тому квартирував у нашому
місті. Згодом у своїй книжці «Кавалерист-дівиця» вона відгукнулася про нашу землю не надто лицеприємно: нужденний
край, дрімучі люди… А от поет, драматург, театральний режисер першої половини
минулого століття Авенір Коломієць в одному з віршів тепло згадував бережницькі
стріхи й тини, поміж яких пройшло його дитинство.
У тій же Бережниці відомий
український поет Степан Пушик був, як він сам щиро зізнався, вражений
своєрідністю трактування й виразності тутешнього пам’ятника Кобзареві роботи
місцевої уродженки Теодозії Бриж: «Я багато їздив Україною, бачив багато
пам’ятників Тарасові, але такого, як оце, то, може, й ні». А інший поет, Андрій
Ярмульський, зачарувався притягальною пейзажністю нашого скромного куточка:
«Жаркі жоржини кущаться в подвір’ях, палахкотять у лагідну Горинь, і в пізню
ніч, здається, надвечір’я ще лащиться у хвилях, ще горить». І: «Стоять в
Дубровиці рожеві ночі, антонівками пахнуть, не заснеш».
Письменниця-шістдесятниця й
політв’язень, донька священика дубровицького храму Різдва Богородиці Галина
Гордасевич жила в Дубровиці зовсім дитиною. Через роки відвідавши наше місто,
вона ось як згадувала ту пору: «Найбільше запам’яталися велика церква, великий
двір біля неї і я у дворі сиджу серед лопухів…». Та велика «мурована» церква
височіє й досі, тільки священичий двір насправді й невеликий, а лопухів уже
давно немає. Але й із отаких дитячих вражень сформуються потім віршовані рядки:
«Всіма чуттями я життя люблю. У ньому місце є великому й малечі: і зорям, і
трояндам, і черві».
Не будучи місцевим уродженцем, усе
життя вчителював у Висоцьку визнаний український байкар, лауреат ряду
літературних премій Петро Красюк. Теми для сатири й гумору брав із життя. А для
нашого краю, який став йому рідним, знаходив і теплі поетичні слова, як-от:
«Стікають води Случі і Горині…».
Всю свою трудову біографію «написав» на
Дубровиччині й почесний громадянин нашого міста, педагог, поет і краєзнавець
Василь Попенко. Уродженець Дорогобужа, що в Гощанському районі, він немало
віршованих і прозових рядків присвятив дубровицькому краю. Аж якось, уже будучи
в літах, розповів таке. Коли ще був малим, росла біля батьківської хати на
їхньому подвір’ї маленька ялинка. Василько підростав, і вона тяглася до сонця
разом з ним; уже Василем Павловичем не раз навідувався до отчого порогу, й
зелена красуня вже переростала його, а потім стала взагалі височенна. Згодом,
сталося так, ту хату придбали зовсім інші люди, ялинку зрізали, бо стала
заважати, й нібито продали десь у Рівне на новорічний майдан. Дізнався про це,
й серце довго щеміло. Адже хоча вже й хата з подвір’ям, і ялинка край неї давно
стали ніби як чужими, а от все життя залишалися рідними.
Олександр СТРИЖАК.
Немає коментарів:
Дописати коментар