пʼятниця, 19 вересня 2014 р.

ХАЙ МИРОМ ЗАКІНЧИТЬСЯ ПЕРЕМИР’Я


Майже півроку триває збройне протистояння на Сході з наростаючим озлобленням і все більш невизначеними для українців перспективами.
Офіційною датою початку збройного конфлікту на Cході України вважається 7 квітня 2014, коли в. о. президента України Олександр Турчинов заявив про створення антикризового штабу і про те, що стосовно збройних супротивників українських властей будуть прийняті антитерористичні заходи.
15 квітня він же оголосив про початок силової фази, так званої антитерористичної операції, що власне триває досі, незважаючи на те, що її розмах і характер давно переросли в повномасштабні бойові дії із застосуванням усіх видів збройних сил і всієї номенклатури звичайних озброєнь і військової техніки.
Бойові дії, в основному, відбуваються на території Донецької та Луганської областей. У них беруть участь: Збройні Сили України, підрозділи Міністерства Внутрішніх Справ, прикордонної служби, СБУ, державної охорони України, новоствореної Національної гвардії України і батальйони територіальної оборони - збройні формування з добровольців загонів самооборони Майдана, а також активістів ультрарадикальних націоналістичних організацій і призваних в рамках трьох часткових мобілізацій військовослужбовців. Загальне керівництво операцією згідно з чинним законодавством покладено на Антитерористичний центр СБУ.
Протистоять їм загони сепаратистів (у тому числі й з інших держав), які в основному підкоряються керівництву самопроголошених Донецької і Луганської народних Республік. Слід зазначити, що так звані декларації про незалежність цих новоявлених «державних утворень» з’явилися 7 квітня 2014 р., а державний суверенітет був проголошений тільки 12 травня 2014 р., після спішного проведення референдумів про самовизначення. Це «волевиявлення під дулами» було тим ще фарсом. Проте зараз мова не про це.
24 травня 2014 р. Донецька і Луганська народні республіки підписали документ про об’єднання в складі конфедерації Новоросія, після того, як їх звернення до Росії з проханням про приєднання були відхилені. 24 червня «ДНР» і «ЛНР» оголосили про злиття в конфедеративний Союз народних республік, однак процеси формування і переформатування політичної організації продовжуються до цих пір.
Здавалося б, за умови відмови Росії прийняти слідом за Кримом в свій склад нові державні утворення, а також відсутності готових силових структур та координації дій керівництва на їх території, доля Новоросії, вважай, була визначена наперед. Так, ще 9 квітня глава МВС України Арсен Аваков заявив, що ситуація в регіонах з режимом антитерористичної операції може вирішитися протягом 48 годин.
3 липня новопризначений міністр оборони України Валерій Гелетей взагалі оголосив про швидке проведення параду Перемоги в українському Севастополі. Однак, незважаючи на гучні заяви та залучення армійських підрозділів, що, взагалі-то, неприпустимо для АТО, оскільки бойові статути воєнного часу не діють без оголошення воєнного стану, швидкої перемоги і обіцяного параду не вийшло. Більш того, на сьогоднішній день, зберігається вкрай складна оперативна обстановка на південному сході, з поперемінним перехопленням ініціативи воюючих сторін.
На жаль, ці 48 годин затягнулися на більш як п’ять місяців. Період, що став своєрідним іспитом для України та українців. Період численних провокацій й нещадних посягань на все нові й нові населені пункти нашої країни. Період розчарувань, надій та віри. Нас намагалися залякати, дезінформувати та виснажити. Держава не завжди адекватно відповідала на виклики. Але український народ виявився готовим до всього. Певно, такого протистояння від нас не очікував ніхто. Мабуть, сам Путін віддав належне нашій силі духу.
Подробиці бойових дій в подальшому стануть, ймовірно, предметом глибокого і ретельного вивчення теоретиками військового мистецтва, а на поточний момент численні практики вже оцінили хід і результати збройного конфлікту.
Попри численні заяви про «громадянську» внутрішньодержавну війну, на шаховій дошці бойових дій сепаратисти все ж - лише штурмові пішаки, якими керує «рука Кремля». Спочатку це було малопомітно, зараз російської інтервенції в Україну не бачить хіба що сліпий.
 

Наш земляк Богдан Максименко (на фото) у війську – вже четвертий рік. Після строкової служби підписав контракт й залишився на посаді сержанта роти забезпечення 80-ої аеромобільної бригади, що постійно дислокується у Львові. З березня хлопець перебуває на Сході України. Лише на початку вересня Богданові випала короткотермінова відпустка й він відвідав рідну Дубровицю. Ми зв’язалися з хлопцем, аби отримати інформацію з перших вуст, що ж відбувається в зоні бойового конфлікту, так як бачить це простий солдат, який брав участь не в одній з воєнних операцій.
Богдан розповідає, що протистоять українській армії добре навчені бойовики, переважно кавказьких національностей. Принаймні українців серед них – одиниці, та й ті взяли зброю до рук зовсім не з ідейних переконань. На передовій ходять чутки, що кожен з найманців, що воює на боці Новоросії, має добове грошове забезпечення в 500 дол. США. Єдиний нюанс, «повсталі» українці в цих банд-угрупуваннях настільки деградовані, що кавказці вмудряються «віджимати» в них не лише бойові трофеї, а й навіть їх коллаборационістську плату. Тож місцевим так званим ополченцям доводиться задовольнятися якимось 200 грн.
Що стосується амуніції та зброї, то українські армійці, за словами солдата, також програють в цьому найманцям Новоросії, не кажучи вже про російських окупантів. Особисто сам Богдан перед відправленням в зону АТО одержав бронежилет старого зразка, в якому захисна пластина теліпалася десь на рівні живота. Підігнати до себе цей засіб індивідуального захисту так й не вдалося, добре, згодом мама передала більш сучасний бронежилет. Проте все ж особливих нарікань від хлопця на армію я не почула. Каже, його військовий підрозділ не мав перебоїв ні з харчуванням, ні з водою, ні з боєзабезпеченням. Єдине, в Луганській області майже повністю понівечено стільникові вежі, й тому якість мобільного зв’язку залишає бажати кращого. Якось Богданові кілька діб не випадало вийти на зв’язок з рідними, тож дуже хвилювався, як це переживатиме мама.
Високо оцінив Богдан боєздатність батальйону українських добровольців «Айдар». З ним вони пройшли кілька бойових операцій пліч-о-пліч. Каже, з такими хлопцями  можна йти у розвідку.
Юнак має свою точку зору щодо національного забарвлення війни на Сході. Він був серед тих українських армійців, що брали в полон ростовських танкістів. Мали сутички з регулярними російськими військовими підрозділами не раз. Тож «ху із ху» на цій війні – питання так би мовити риторичне.
Хлопець тішиться тимчасовим перемир’ям. Адже його 80 аеромобільна бригада сколесила найжаркіші бойові шляхи на Луганщині. Богдан сипле географічними назвами цієї місцевості так само вільно, немов це рідне Полісся. Говорить про війну та бойових друзів стримано й переконано. Мимоволі ловлю себе на думці, як швидко дорослішають наші діти на війні. Бажаю цьому юному 22-річному солдатові, щоб перемир’я скінчилося миром.

Людмила РОДІНА.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар