Медична реформа. Чому в ній сумніваються лікарі

та бояться пацієнти і що на всіх чекає?

«На зорі незалежності України нам видали приватизаційні ваучери з обіцянкою шалених дивідендів. Внаслідок цього в пострадянській державі з’явилися перші мільярдери – за допомогою «приватизаційної афери» окремі стали олігархами. А заощадження інших з’їла інфляція. Деколективізація та розпаювання земель розвалило колгоспи й перетворило частину поліських полів на пустирище. Ми не знаємо, який новий експеримент чекає на українців під виглядом медичної реформи. Але прочитавши в ЗМІ про чергові «позитивні зрушення» тепер в медицині, ми неабияк занепокоїлися. Адже, чомусь, за кожним  таким «позитивом» – в Україні все більше падає рівень життя населення, а його чисельність стрімко скорочується. Та якщо медичну реформу її автори та ініціатори й називають «проривом в медичній галузі», то пересічні громадяни вже давно охрестили геноцидом нації, політичною змовою», – так почали мову з головою райдержадмніністрації представники районної організації політичної партії «Батьківщина», яка вже десять днів збирає підписи під зверненням щодо госпітальних округів. (за станом на 6 липня зібрано вже більше півтори тисячі підписів під цим зверненням. Його партійці збираються передати народному депутату Олександру Абдулліну. Була присутня на зустрічі й помічник народного депутата Василя Яніцького Оксана Слободзян. Тож про вимоги наших земляків буде поінформовано і Василя Петровича). Чому створення госпітальних округів на Рівненщині підняло «на бунт» пацієнтів та неабияк занепокоїло лікарів, з’ясовував «Дубровицький вісник». Наскільки зможемо, відкриємо завісу в недалеке майбутнє, аналізуючи, що буде далі.

Постановою № 932 від 30 листопада 2016 Кабмін затвердив порядок створення госпітальних округів. У грудні 2016 року Департамент охорони здоров’я Рівненської облдержадміністрації вніс пропозиції щодо створення трьох госпітальних округів в нашій області: Сарненський, Рівненський і Дубенський. І почалося… Невдоволення наростали, як сніговий клубок. На сайті районної ради вже в січні з’явилося звернення з приводу такого «справедливого» розподілу та самої організації госпітальних округів. На жаль, відповідної реакції на нього так й не було. Тоді здавалося, що медична реформа – далека перспектива, тож жили іншими клопотами. А в нашому районі, де кожна копійка на вагу золотої, проблем ой як достатньо. В тій же медицині на початку року «намалювалася» «бюджетна дірка» розміром в чотири мільйони гривень. Тож на першому плані було це питання.

Але реформа вже постукала в наші двері, й тоді всі серйозно замислилися: а що ж за нею? Є багато пересторог, які й озвучувалися на цій зустрічі партійців з очільником району. Людей непокоїть, наскільки ми на даному етапі забезпечені кваліфікованими лікарськими кадрами на первинній ланці, чи дозволять площі Сарненської ЦРЛ впоратися з тими зовсім іншого обсягу навантаженнями, що виникнуть внаслідок створення госпітального округу, а головне – що буде з Дубровицькою ЦРЛ, в якому вигляді вона функціонуватиме далі й чи функціонуватиме взагалі.

Голова РДА Микола Петрушко уважно вислухав кожного й насамперед подякував людям за небайдужість, активну життєву позицію. Діалог затягнувся надовго. Вівся він, як мовиться в таких випадках, на паритетних умовах. Уважно прислухаючись одне до одного. В принципі воно так й повинно бути – владі, а тим паче на останній сесії районної ради Миколу Михайловича ще й делегували до госпітальної ради, необхідно дослухатися до населення району,аби вчасно реагувати на всі ті настрої, які переважають у суспільстві.

 Є справедливі зауваження до розподілу госпітальних округів. Він, цей розподіл, напевне, не задовольняє жоден з районів області, окрім тих, де розміщено самі центри округів. Голова райдержадміністрації переконаний, що реформа в медицині назріла давно, в такому вигляді, як медицина існує зараз, вона просто не спроможна продовжувати свою «життєдіяльність». За його словами, основна перевага реформи – кардинально інший принцип фінансування медичної галузі, відповідно до якого кошти враховуватимуться не на «ліжко-місця», а на окремо взяту людину – маючи на увазі ті славнозвісні 210 грн. на рік, які передбачатиме уряд на кожного українця.  Й з ним важко не погодитися. Тіснява в полікліці ЦРЛ, коли, як на конвеєрі, одночасно два лікарі в одному кабінеті оглядають четверо пацієнтів, мабуть, не подобається нікому. Дивно й інше, що інколи можна спостерігати тут – одного сімейного лікаря доповнює аж п’ять медсестричок, дві «прикомандировані» до нього помічниці, й три – «асистентки» іншого Ескулапа, що зараз перебуває у відпустці. Погодьтеся, на підприємстві ситуація, коли до одного верстата було б приставлено п’ять токарів, виглядала б геть кумедно. В медицині таке, як бачите, проходить. Тож, куди правду діти, підходи в організації та саму систему медичного обслуговування таки треба реформувати.

Окрім того, теперішнє постійне недофінансування галузі «вимиває» з неї кваліфіковані кадри, подібно до того, як часте кавування позбавляє наш організм кальцію. А кадри – це основа успіху будь-якої галузі. Вони ж бо «вирішують все». Доступність та безоплатність медичного обслуговування вже давно для українців стало міфом. Неспроста ж у нас жартують: «Даремно лікуватися –лікуватися даремно». Адже всі найефективніші розробки й кращий персонал вже давно сконцентровано в приватних платних клініках. Та й комунальні чи державні медичні заклади вже давно небезкоштовні. Але у всіх є великі сумніви, чи спрацює на ділі розрекламована авторами медичної реформи її ефективність, де основний акцент робиться на первинну ланку медицини. Бо є маса передумов, при яких запрацює ідеальна модель реформи. Основна з них – наявність достатньої кількості фахових «сімейних лікарів». «У Дубровиці всі воліли б бути пацієнтами Дуки чи Демидової, але їх всього двоє, а нас, пацієнтів, – десятки тисяч», – казали люди.

Наступна проблема, яка торкається медичної реформи – «вбиті» дороги. Тут також більше запитань, аніж відповідей. Бо ж всі знають, що доставити хворого з Будимлі й до Дубровиці по тій дорозі, що є в наявності, не завжди вдається в регламентованих для госпітального округу часових рамках (60 хв.). А вкластися в цей час, транспортуючи пацієнта до Сарн, – взагалі з галузі фантастики. Виглядає так, що в нашому випадку дорожньої логістики ніхто не враховував, як й той факт, що на Дубровиччині переважна кількість населення – потерпілі внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Особисто у мене є й інші зауваження до прийдешньої медичної реформи. Чому, наприклад, сума коштів, що гарантовано виділятиметься на одну людину, не передбачає для потерпілого від наслідків Чорнобильської катастрофи вирівнювальні коефіцієнти, подібно до того, як враховуються вирівнювальні коефіцієнти при оцінюванні школярів залежно від місцевості проживання в освітній реформі? І як тоді зрештою бути з нашою Конституцією, де громадянам України гарантується безкоштовна медицина?

Тож у неспокою партійної громади з «Батьківщини» є більш ніж достатньо підстав. Найбільше людей тривожить, що ніхто не може однозначно сказати, що ж буде на місцях, в якому вигляді функціонуватиме Дубровицька ЦРЛ й чи працюватиме вона взагалі. Для району, де 10 тис. населення з 47-ми наявних перебуває на диспансерному обліку з приводу серцево-судинних захворювань, де 600 діабетиків, 200 астматиків, 900 онкохворих, відсутність на місцях вторинної медицини часто рівнозначно смерті. Тож «Батьківщина» неспроста б’є на сполох й звертається до свідомості кожного земляка. Бо наразі досі не відомо, в якому вигляді ми отримаємо вторинну медичну допомогу (вузькі спеціалісти) на рівні Дубровиці. Ми не знаємо, які відділення залишаться в нашій ЦРЛ, які скоротяться чи трансформуються. Принаймні голова райдержадміністрації на це однозначної відповіді не дав.

«У нас є програма максимум і програма-мінімум, – говорить активістка з «Батьківщини», депутат міської ради Валентина Годунко. – Ідеально, якби центр округу був у нас, в Дубровиці. На крайній випадок треба відстоювати на місцевому рівні хоча б ЛІЛ 1 ((лікарня інтенсивного лікування 1 рівня). Якщо це буде звичайна лікарня, це автоматично виключає з її складу такі відділення, як хірургічне, гінекологічне, реанімаційне.., тобто, окрім швидкої допомоги та поліклініки, в лікарні буде працювати дитяче відділення, неврологія та терапія».

На різних медичних сайтах спробували відшукати трохи більше інформації про те, що ж нас чекатиме. «Увесь 2017 рік ми будемо займатися первинним рівнем медицини, лише з 2018 року будуть вирішуватися питання вторинного рівня. Тож протягом року нічого не змінюється, ніяких скорочень не буде, ніякі лікарні закриватися не будуть. Лікарні є власністю територіальних громад і саме вони будуть вирішувати, чи буде існувати та чи інша лікарня. Після створення госпітальних округів, мають бути обрані госпітальні ради з представників кожного району округу, вони і будуть визначати статус лікарень (У нашому випадку Сарненська госпітальна рада обрала керівний склад, не враховуючи думку представників Дубровиччини). Без участі департаменту, без участі чиновників, люди самі будуть дивитися, чи потягне та чи інша лікарня (устаткування, кваліфікація лікарів, можливості) на звання ЛІЛ1 чи ЛІЛ 2.  Інше питання, якщо буде страхова медицина, кожен лікувальний заклад буде виживати залежно від того, як до нього будуть нести страхові поліси. Крім того, зі страховим полісом на руках ви зможете обирати будь-яку лікарню, будь-якого госпітального округу. А стосовно того, чому саме три госпітальних округи? То знову ж таки, ми чекаємо на нову постанову Кабміну про госпітальні округи і все ще може змінитися», – прочитали роз’яснення на сайті одного з обласних департаментів охорони здоров’я. 

Із зібраної інформації, можна сказати напевне одне: наразі будь-які інсинуації стосовно закриття, скорочення персоналу чи зміни статусу окремих лікарень абсолютно безгрунтовні. Тому що немає постанови, затвердженої Кабміном, яка б визначала цю статусність. Зокрема, до кінця 2017 року ми маємо районні лікарні, які повністю фінансуються державою і це не змінити до 2018-го. Як пропонують розподіляти лікарні? Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування першого рівня повинна забезпечувати надання медичної допомоги не менш як 120 тис. осіб. Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування другого рівня повинна забезпечувати надання медичної допомоги не менш як 200 тис. осіб. Центром госпітального округу визначається населений пункт, як правило, місто з населенням понад 40 тис. осіб, в якому розміщена багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування другого рівня. Центром госпітального округу може бути населений пункт, що географічно є найближчим до центру округу, де розташована багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування. Зона обслуговування госпітального округу визначається своєчасністю прибуття до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, що не повинно перевищувати 60 хвилин, та повинна бути еквівалентна радіусу зони обслуговування 60 кілометрів, за умови наявності доріг з твердим покриттям. багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування першого рівня ЛІЛ1 – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги та екстреної медичної допомоги населенню, у разі виникнення патологічних станів, що загрожують життю, та потерпілим під час надзвичайних ситуацій. багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування другого рівня ЛІЛ 2 – заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах населенню у гострому стані захворювання або з хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування та догляду, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги. Наведемо нашим читачам й розподіл за госпітальними округами в розрізі областей: Вінницька – 1,6 млн. осіб, (26 513 км кв.) – 3 округи, Полтавська – 1 448 975 осіб (28 750 км кв.) – 4 округи, Хмельницька – 1 301 242 осіб (20645 км кв.) – 3 округи, Житомирська – 1 255 966 осіб (29832 км кв.) – 4 округи, Миколаївська – 1 164 342 осіб (24 598 км кв.) – 4 округи, Рівненьська – 1 161 151 осіб (20047 км кв.) – 3 округи, Сумська – 1 123 448 осіб (23 83 км кв.) – 6 округів, Тернопільська – 1 069 936 осіб (13823 км кв.) – 5 округів, Херсонська – 1 067 876 осіб (28461 км кв.) – 4 округи, Чернігівська – 1 055 673 осіб (31865 км кв.) – 7 округів, Волинська  – 1 042 918 осіб (20144 км кв.) – 4 округи, Кіровоградська – 980 579 осіб (24588 км кв.) – 3 округи.

Про цю реформу, як й багато інших, якими нас «порадувала» держава, можна писати до безкінечності. Й завжди знайдуться аргументи як «за», так й «проти». Але хотіла б наголосити на наступному. Ми живемо в правовій державі. А Конституція України гласить: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (Стаття 3).

Іншими словами – кожна впроваджувана реформа повинна робитися на благо людини. Але чи стане такою медична, є великі сумніви. Тому інколи жалієш, що Україна  не Китай, де до чиновників не так поблажливі, як у нас. За корупцію, неефективне державне управління там можуть засудити аж до страти. От якби і в Україні хоча б коли-небудь хтось з можновладців відповів за ефективність своїх реформ, то й інші, вже його наступники, можливо, більш обачно запроваджували «управлінські експерименти».

Людмила РОДІНА.