«ЗДАВАЛОСЯ, МИ ПОБУВАЛИ В РАЮ», –

так коротко характеризували свою подорож до Німеччини висоцькі школярі.

У п’ятницю, 7 липня, у центрі Висоцька було людно. На підводах, мотоциклах, тракторцях з причепами батьки чекали на своїх дітей, що мали повернутися з відпочинку в Німеччині. Такі поїздки організовує для місцевих дітлахів німецький благодійний фонд, що вже близько тридцяти років опікується українськими маленькими чорнобильцями. Одного із засновників цього фонду Дітера Вольфа вже добра знають у Висоцьку в обличчя. Завдяки цьому чоловіку Німеччина вже давно має дружні й тісні зв’язки з Україною. Раз у два роки пан Дітер відвідує Рівненщину та Житомирщину й особисто відбирає кандидатів у групи відпочивальників на його батьківщині. На Рівненщині в коло його інтересів входить виключно Висоцька сільська рада. «Ми не настільки багаті, щоб охопити більшу територію», - казав мені пан Дітер минулого року, коли ми мали нагоду поспілкуватися з ним.

Справді, за німецькими мірками, та й серед земляків є набагато багатші люди, Дітер Вольф не є заможною людиною. Пенсіонер, що все життя пропрацював в концерні «Сіменс», не має великих статків. Проте він має велике серце. Цей чоловік настільки перейнявся чорнобильською бідою, що згуртував навколо себе однодумців та створив благодійний фонд. Головне завдання фонду – повноцінний літній відпочинок для українських дітлахів з територій, уражених мирним атомом.

Спочатку Дітер Вольф організовував такі подорожі через державні молодіжні соціальні структури, але стикнувшись з тим фактом, що приїздили тоді до Німеччини виключно сини та доньки  можновладних та далеко не бідних українців, вирішив боротися з українською «мафією» в доступний йому спосіб. Тепер він формування груп не довіряє нікому, відбирає дітей на оздоровлення сам. За яким принципом здійснюється відбір? Дітер Вольф прагне охопити турботою насамперед найменш захищені родини, котрі потерпають від нестатків. Він особисто обходить не один десяток будинків, щоб пересвідчитися, наскільки та чи інша дитина потребує підтримки сторонніх людей. Отож до Німеччини тепер їдуть ті діти, чиї батьки не в змозі забезпечити їм відпочинок власним коштом.

Чим насичений їх закордонний відпочинок? Наскільки встигли, ми поспілкувалися з дівчатками та хлопчиками, що відвідали Німеччину цього разу. З їх розповідей ми дізналися, що пройшли вони ґрунтовне медичне обстеження, побували в багатьох музеях, атракціонах, парках розваг, пожежній частині. Жили вони в приватному будинку за містом, що спеціально обладнаний  для перебування груп дітей. «Ми мали роздільні спальні для хлопчиків та дівчаток з гарними новенькими меблями та килимовими доріжками. Одразу по приїзді кожному купили комплект спальної білизни та по піжамі, які при від’їзді нам же й подарували. Весь будинок обладнаний камерами спостереження, й коли, траплялося, виникав конфлікт між дітьми, втручалися дорослі. З нами постійно були перекладачі та німецькі друзі. Найбільше мені сподобалися Дітер та Бетіна. Вони такі класні!», – розповів хлопчик Назар.

Діти кажуть, що окрім насиченої щоденної розважальної програми, яка включала пізнавальні екскурсії та обов’язкове частування під час них, мали вони ввечері захоплюючі квести в парку біля будинку, де вони мешкали. Пані Бетіна щоразу вигадувала якісь ігри, де переможець отримував прихований сюрприз. «Завдяки таким квестам ми дуже швидко навчилися розуміти німецькі фрази й під кінець перебування в Німеччині вже могли потроху спілкуватися самостійно», – розповідає ще одна дівчинка.

До слова, вся родина Дітера Вольфа задіяна в благодійному фонді. Його молодший син є замісником батька в благодійному фонді. Навіть дев’яносторічна мама охоче спілкується з українськими дітлахами та власноруч плете для них шкарпетки та покривала.

Миттєво збіг час перебування в Європі для висоцьких та вербівських діток. Й ось вже величезний автобус з невеликим запізненням до обумовленого часу паркується біля зупинки в рідному селі. Один за одним спускаються юні мандрівники: дівчатка в капелюшках та з модними корзинками з гарними ляльками, хлопчики – з пакунками та м’якими іграшками.

Перекладач Тетяна Гончарова, що супроводжувала групу упродовж їх тритижневого «турне», розповідає, що дорога додому пройшла без пригод. Тільки «місцеві» вибоїни на асфальті не давали набрати швидкості. «Тут у вас – свої квести», –жартує пані Тетяна. Вона каже, що з Німеччини вони виїхали напередодні вранці, але доба в дорозі ніяк не позначилася на самопочутті діток. Вони під масою вражень не змовкають ні на мить, ділячись новинами з рідними. Супроводжуючі ж виносять з авто ще й якісь величезні коробки, складаючи їх одна на одну. Всього таких коробок я налічила аж 46. Тетяна Гончарова пояснює: «Це все подарунки дітям та їхнім родинам. Там всередині - найнеобхідніші в кожному домі речі та продукти. Таких коробок перепало кожному з відпочиваючих по п’ять штук, а одному хлопчикові дісталося аж шість. Окрім того, Дітер Вольф передав для кожного з цих діток по сімдесят євро. П’ятдесят євро благодійник передав також дівчинці, що була в минулорічній групі, дізнавшись, що її родина переживає нині велику скруту. Благодійна організація, якою опікується Дітер, також дарує два м’ячі для місцевої школи».

Директор школи Валентина Креденсир особисто організовує зустріч своїх школярів. Безпосередньо вона опікується виготовленням проїзних документів для дітей, вона ж зараз роздає їхні паспорти батькам, коротко переказує, на чому наголошували німецькі друзі з того чи іншого приводу. «Я завжди повторюю: таку людину, як Дітер Вольф, нам, напевне, послав сам Господь. Він дуже багато допомагає школі – кожне шкільне свято «присмачене» призами, які нам спонсорують наші німецькі друзі. Він багато допомагає хворим діткам. От і зараз маємо велику спільну біду. У нашої майбутньої першокласниці виявили онкозахворювання. Я написала про це Дітеру, бо дівчинці необхідно вже до кінця року пройти дві хіміотерапії, а це дуже великі гроші. Перша «хімія» обійдеться сім’ї в шістнадцять тисяч гривень. Зажадали у мами ще й чималий благодійний внесок на онкодиспансир. А мама працює на півставки, зарплата невеличка. Як їм бути? Звичайно, в біді не залишимо, збиратимемо гроші на лікування всім селом. Але наші німецькі благодійники вже відгукнулися й передали кошти на лікування дівчинки. Я завжди молитимуся Богу за цих людей. Та не тільки я. У Висоцьку багато людей за Дітера, його родину та його друзів Богу свічки ставлять», - каже Валентина  Пилипівна.

А попереду – новий візит пана Дітера в Україну. Він формуватиме чергові групи для відпочинку. Його фонд згортати свою діяльність не збирається, бо біди в нас ще ой як багато.

Людмила РОДІНА.