Ластівка з Полісся – стюардеса на ім’я Ірина

Берестівчанка Ірина Пінчук – бакалавр столичного лінгвістичного університету. Після навчання замість звичних професій перекладача чи вчителя англійської мови, обрала «робочий офіс» понад хмарами. Вона уже півтора року літає по всьому світу на авіалініях Об’єднаних Арабських Еміратів. За плечима 35 відвіданих країн, десятки знайомих різної національності та безліч вражень. Про свій «небесний» фах дівчина через соцмережу розповіла нам, а заодно розвіяла деякі міфи.

Що колись приєднається до «людей неба», зізнається нині Ірина, вона навіть не мріяла. Хоча думки такі були. «Любила дивитися на бортпровідниць, коли волонтерила в аеропорту «Бориспіль» під час Євро-2012, – згадує дівчина. – Мені подобалось, з якою гордістю та неймовірною жіночністю вони слідували за пілотами. Тож декілька разів відправляла резюме в українські авіалінії. Але мене так і не запросили на жодну співбесіду, чому зараз я дуже рада. В кінці 4 курсу почала шукати роботу. Повсюди надсилала свою анкету. Великою несподіванкою став дзвінок через три місяці із запрошенням пройти конкурс на цю вакансію. Все відбулось успішно. І мені пощастило потрапити в одну з найбільших та найуспішніших авіакомпаній світу – «Emirates». Наші літаки перетинають 5 континентів, літають в 73 країни і приблизно у 150 напрямках».

Доля таки усміхнулась

Для нас, «заземлених», подібна професія здається персонажем із кінофільмів, ніж реальним фахом. А ти зробила це. Які сходинки довелося подолати?

Для мене теж весь процес відбору на роботу здавався фільмом, при чому фантастичним. Перед цим начиталася, що без досвіду туди не потрапити, що дехто і з 8 разу не проходить. Тому багато не очікувала, вирішила просто випробувати долю. Та й дуже мотивувала підтримка рідних. Перша сходинка – резюме, згодом – скайп-інтерв’ю з компанією-посередником, і насамкінець поїздка в Київ на фінальну стадію, яку проводили  представники «Emirates». Цікаво, що перед нею мені прислали лист на пошту з детальними вимогами щодо зовнішнього вигляду, включаючи навіть такі дрібниці, як колір нігтів та запах парфумів. Все відбувалось в три тури – групові завдання, тест з англійської мови та психологічні випробовування. Після кожного етапу відсіювалась певна кількість людей. І до вечора з 400-от на фінальне інтерв’ю зосталось лиш 25. Далі  залишалось очікувати на дзвінок від компанії про свою успішність чи ні. Не було ніякої впевненості, що буде позитивний результат, але доля мені таки усміхнулась.

Летіти високо в небі та ще й при цьому контролювати все – справа відповідальна. Чи був якийсь попередній  інструктаж?

Так, перш ніж приступити до роботи, необхідно пройти два місяці курсів в коледжі при кампанії. Саме тут я зрозуміла, що авіація – це моє. Навчання велось англійською, а моїми одногрупниками були молоді люди з різних куточків світу. Ми вивчали будову та типи літаків, опановували правила безпеки та навички надання невідкладної допомоги, штудіювали сервіс. Та найцікавішими були перші два навчальних польоти. Ми  спостерігали за майбутніми колегами, при зльоті та посадці сиділи в кабіні пілотів, де відкривалась неймовірна панорама. Ці враження словами не передати. Вони надовго засядуть у моїй пам’яті.

Насправді не все так просто

Кажуть, що стюардес відбирають за модельними параметрами…

Це скоріше міф. Є обов’язкові вимоги щодо зросту. Треба дотягнутися до позначки 212 сантиметрів без взуття. Багато обладнання в літаку розташоване саме на цій висоті. Звичайно, слід виглядати доглянутою та охайною. Але найголовніше – манери та вміння спілкуватися. Авіакомпанії шукають комунікабельних людей, космополітів, бо доводиться співпрацювати з людьми майже всіх національностей. Потрібно вміти пристосовуватись і працювати в команді (кожного рейсу новий екіпаж і ймовірність літати з тими ж колегами дуже маленька), бути організованим та пунктуальним. А ще  – сміливим, щоб покинути все і податися в арабську країну. І звісно необхідно мати хороше здоров’я.

Взагалі професія бортпровідниці овіяна стереотипами. Чи змінилось твоє уявлення про неї після приєднання до когорти стюардес?

Люди бачать тільки зовнішню картинку нашої роботи. Як і я донедавна. Все ніби гарно, видовищно і романтично. Але за цим ховається постійне недосипання, доводиться вставати дуже рано або взагалі летіти всю ніч. І майже добу бути на ногах. Іншим сумним фактором є зміна часових поясів, деколи різниця сягає 9 годин. Тож втома – вічний супутник моєї професії. При цьому маєш постійно бути свіжою, бадьорою і в настрої. Вдягнув форму – веди себе відповідно, за всіма стандартами, усмішка невід’ємна частина котрих. щоб там не відбувалось у думках, душі чи із самопочуттям. Також багато пасажирів – багато вимог, які треба задовольнити тут і одразу. Тому насправді не все так просто.

Є ще міф, що стюардеси зазвичай самотні через свій робочий графік. Це знову ж неправда, у багатьох є сім’ї, діти, у мене самої стосунки почалися ще до роботи, і вона їм точно не заважає.

Немає у нас й ніяких забобонів. Існує лиш просте, втім дуже важливе правило – якщо прийшов вчасно, ти запізнився. В авіації завжди маєш бути на кілька хвилин раніше.

А ще, мабуть, непросто знайти спільну мову з вередливими пасажирами та панікерами…

Пропрацювавши півтора року, можу сказати, що вже, напевно, справлюсь з будь-якими труднощами та вередливими панікерами. Це приходить з досвідом. Але найстрашнішими для мене залишаються «медичні» випадки. Лікаря на борту немає, а середовище штучне, високий тиск і сухе повітря, які багато людей важко переносять. Особливо на довгих польотах. Поки, на щастя, доводилось стикатись лиш з втратою свідомості. Втім колеги розповідали і про інфаркти, і про народження дитини, і про смерть на борту. Сподіваюсь, ніколи не стану свідком таких подій.

Звичайно, є безліч курйозних моментів, пов’язаних зі звичками та культурою різних народів. Приміром, індуси всі слова повторюють по два рази. Коли хочеш допитатись про щось, вони просто незрозуміло махають головою, а ти стій і вгадуй їхні бажання.

Зовсім нелогічна для мене була ситуація, коли жінка, очевидно перший раз на літаку, пила каву і, вирішивши, що вже не хоче, жбурнула чашку в ілюмінатор, біля якого сиділа інша пасажирка. Розбиратись звісно довелось нам. Пощастило, що всі сприйняли це зі сміхом.

Мені відкритий весь світ

Зрозуміло, що є непрості моменти, як і в будь-якій професії.  А за що навпаки любиш свою роботу?

Обожнюю її за незвичність та цікавість. Мені подобаються всі можливості, які вона мені підносить, люблю подорожі, які мені дарує, вдячна за нестандартні ситуації, в котрих по-новому  відкриваю себе.  Я стала набагато сміливішою, зрозуміла, що ніколи не можна забороняти своїм цілям та мріям високо літати. А ще мені щастить спілкуватися з багатьма людьми, котрі мотивують та надихають.

Ти мешкаєш у Дубаї. Це теж непоганий плюс. Вдалось зжитись з культурою, настільки відмінною від української?

Це казкове місто. Хоча б раз у житті тут варто побувати, аби побачити на власні очі наймасштабніший хмарочос та танцюючі фонтани. Воно дороге, але доступне, тут все для людей. Туристи і іноземці дуже цінуються. Але звичайно треба усвідомлювати, що ОАЕ – мусульманська країна, треба поважати їхні традиції та культуру, бо можна ой як влетіти.

А як щодо буднів стюардеси?

«Emirates» забезпечує нас житлом. Я мешкаю в центрі і з мого вікна видно найвищу будівлю світу – Бурдж Халіфа. Моя сусідка – дівчинка з Марокко, у кожного своя спальня та ванна. Крім того, для нас є багато переваг в самому Дубаї: знижки у кафе, ресторанах та магазинах, безкоштовні спортзали, закриті пляжі та безліч інших розваг, тому у вихідні ми не сумуємо. Під час польотів кожному з членів екіпажу надається номер у готелі, зазвичай зупиняємось у провідних, а також дають певну суму на їжу. В місяць в середньому маю 8 рейсів. Не можна літати більше 120 годин, фізично не витримуєш та й система не дозволяє. В середині місяця нам скидають розклад і цей день чекаю більше ніж зарплати.

Мені відкритий весь світ і не потрібно турбуватися про візи, проживання, квитки та переліт. Ще великим плюсом є те, що робітники нашої компанії отримують знижку у 50-90% на білети інших авіаліній. Тому отримуємо можливість з легкістю подорожувати у вільні дні.

У твоїй особистій туристичній скарбничці, скільки вже відвіданих куточків світу?

Зараз в моєму списку ювілейне число – 35 країн. Завжди хочеться залишитись в кожній на трошки довше, але зазвичай час піджимає. Втім стараюсь всюди виконати «план максимум».  Ще є в мене традиція – перед  поїздкою переглядати програму «Орел і решка».

На що передусім звертаєш увагу в новій державі? Які емоції та сувеніри колекціонуєш?

Я мушу місто побачити з висоти, аби охопити все і відразу, тому шукаю найвищі точки і прямую туди. Такі відчуття неймовірні, а враження незабутні. Також люблю просто гуляти вулицями, спостерігати за людьми і насолоджуватись архітектурою. Завжди куштую національну кухню країн, впевнена, що їжа виразно передає культуру та особливості кожної. Звідусіль привожу магніт для хлопця, копійку для сестри та паперову банкноту для своєї колекції, вона у мене вже немаленька. Топ-5 країн у моєму рейтингу вподобань: Нова Зеландія, Японія, Австралія, Сінгапур, США. А от, яка навпаки не сподобалась, не можу сказати, всі залишають певні емоції – хороші чи сумні. І я рада, що побувала в кожній, це прекрасний досвід.

Що далі?

Поки насолоджуюсь кожним днем. Про далекоглядні плани не задумуюсь. Але у нашій компанії можливо побувати кар’єру – стати лідером на борту літака чи перейти на наземну роботу в офіс.  Можна вибрати щось до душі.

Дякуємо, чистого тобі неба та приємних пасажирів!

Спілкувалась Леся КОНДРАТИК.