ЗМІНЮЮТЬСЯ  УРЯДИ,  ФОРМАЦІЇ,

АЛЕ  «БУМАЖКА»  НЕПОДОЛАННА

«Ви приходите в кав’ярню, замовляєте стейк і улюблений салат, каву і торт на десерт, а з іншого меню вибираєте потрібний документ – наприклад, закордонний паспорт чи водійські права», – це не уривок з фантастичного роману. Це грузинська реальність. Я зумисно не буду наводити, як поставлено подібний сервіс в старій Європі, на яку ми завжди тепер рівняємося. Грузія – така ж, як Україна пострадянська республіка, тільки підходи влади до людей у нас різні.

Фраза з «Пісеньки бюрократа» – «без бумажки ты букашка, а с бумажкой – человек», написана далекого 1931 року, чомусь в Україні не втратила своєї актуальності і в нашому комп’ютеризованому столітті. Телефоную нещодавно в «совбез», цікавлячись, як мені оформити пільгу на сина, що має першу категорію потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС. Випускник Київського вишу зареєстрований на домашній адресі одразу викликає прискіпливу увагу місцевого клерка. «А, може, він в Києві цю пільгу отримує?». «Яким чином, якщо він вдома зареєстрований?». «Може, договір найму квартири має, то там на нього субсидія оформлена». Марно, що проживши шість років в гуртожитку, син ніколи не звертався до тамтешнього управління соціального захисту за подібним бюджетним послабленням, та й стипендію завжди заробляв знаннями, а не користувався можливістю мати соціальну, що передбачене йому за законом. Ми не звикли чекати подачок.

Але мені трапився ще не гірший випадок. Колись я була свідком, як подруга, що прийшла за довідкою про склад сім’ї, почула ну зовсім дивне для такого моменту запитання: «А ви за сміття за скількох людей платите? Якщо тільки за себе, то син – не член вашої сім’ї (її син на той момент був саме студентом, й мав також тимчасову рівненську реєстрацію)». Погодьтеся, встановлювати родинний зв’язок посередництвом сміття – трохи дивно.

Та й ця «совбезівська» прискіпливість дуже похвальна. Треба державну копійку берегти! Я тільки – за. Але чи до всіх такі прискіпливі наші клерки? Бо коли чую, хто в Дубровиці має субсидії від держави, які при цьому хороми будує, на яких машинах їздить, то мені одночасно хочеться сміятися та плакати. Але мені субсидії не треба, я державну копійку бережу, в «газові заманухи» та велику урядову турботу про пересічного українця ніколи не вірила, тож досі обігріваюся дідівським способом – завдяки пічному опаленню. Воду я використовую з власного колодязя, перекачуючи її за власні кошти придбаним насосом. А охочих перевірити, як я користуюся електрикою, на оплату якої й хотіла оформити пільгу на сина, ласкаво запрошую до свого дому. Може, дійсно пізнавально буде подивитися, наскільки бідніше в нас живуть платники податків порівняно з малозабезпеченими. Це так – між іншим.

Але хотілося б запитати одночасно, а як обстежують житлові умови та прожиткові можливості тих крутеликів, яким такі ось прискіпливі й ощадні совбезівські клерки надали не те що маленьку пільгу на одного проживаючого в оплаті на світло, а гарну таку «жирну» субсидію на добротний по-сучасному упакований технікою будинок? Вони там обстеження вже зробили чи ці «бідаки» під «мікроскоп» місцевого «антикорупційного бюро» не втрапили? Суть навіть не в тім. Вислухавши довгу тираду, про можливі зловживання при оформленні пільг, до речі, почула чимало повчального (!), до якого сама ніколи не додумалася б, відповіла коротко. Мовляв, я все ж документи подам, а ви вже вирішуйте, чи цю пільгу надавати. Ну не люблю я виступати в ролі прохача, хоч вбийте. Але все ж неприємний осад в душі лишився. Навіть не від самої бесіди. Від самого механізму оформлення пільги. Від тої кількості папірців, які зажадали подати на цю пільгу. Чому в епоху суцільної комп’ютеризації, відкритих баз та реєстрів, я, як й півстоліття тому, мушу бігати по різних установах, аби держава відшкодувала якісь законом передбачені копійки?

Та й кого з нас не пересмикує в «передчутті» оформлення будь-яких документів, чи то закордонний паспорт, чи свідоцтво про народження або право власності? А тепер уявіть: ви приходите в кав’ярню, замовляєте стейк і улюблений салат, каву і торт на десерт, а з іншого меню вибираєте потрібний документ – наприклад, закордонний паспорт чи водійські права. Поки ви із задоволенням проводите час, для вас готують документи. Неймовірно?  Але отаку от фантастику я побачила нещодавно по телебаченню. Кав’ярня під назвою Just (від англійського justice – юстиція) розташована в будинку юстиції у Тбілісі. Зі слів грузинського клерка зрозуміла, до будинку юстиції приходять не для того, щоб зазирнути там у кав’ярню, а йдуть у кав’ярню, щоб отримати документи. У цій країні вдалося переломити багаторічну концепцію взаємодії держави з громадянином: не держава стоїть на чільному місці, а громадянин стає центром.

Згодом прочитала вже в Інтернеті, що Будинки юстиції – винятково грузинський бренд. У космічних скляних будівлях надається просто неземний, за нашими мірками, сервіс. У таких установах зібрано в одне ціле близько 300 різних послуг, і громадянам не доводиться оббивати пороги інших держструктур. Не секрет, що багато послуг створюються лише для збільшення потоку людей і, відповідно, можливості на цьому заробити. У Грузії постаралися позбутися непотрібних бюрократичних процедур. Наприклад, для отримання закордонного паспорта документи не знадобляться. У будинку юстиції робиться фото, а спеціальна програма автоматично ідентифікує вашу особу. Загалом ви проведете тут не більше десяти хвилин. А через 10 днів зможете стати щасливим власником закордонного паспорта, за бажання цей процес прискорюється до години (і коштуватиме приблизно 1000 гривень). Якщо ви прийшли з дитиною, згаяти час можна граючи або за переглядом мультфільмів.

У будинку юстиції за 15 хвилин ви отримаєте практично будь-який документ, починаючи з реєстрації народження дитини і закінчуючи візою для іноземців, видом на проживання чи актом на землю. Попередньо потрібно лише записатися на сайті Мін’юсту. Структура цієї установи розбита на дві частини: фронт-офіс і бек-офіс на зразок наших ЦНАПів. У першому оператори приймають клієнтів, а в другому збирається й аналізується інформація, ухвалюються рішення й видається конкретний документ.

У Грузії не збираються зупинятися на досягнутому. За аналогією з МcDrive незабаром планують відкрити Just Drive: не виходячи з машини, ви зможете поїсти й отримати документи, оформлення яких не потребує багато часу. До речі, не так давно британська палата лордів провела спеціальне засідання, на якому закликала свого міністра юстиції рівнятися на Грузію.

Вже тривалий час команда грузинських фахівців консультує уряд України щодо того, як позбутися бюрократії та корупції, змінити систему публічного сервісу, запустити реформи в ключових державних управліннях. Але чомусь в Україні всі пропоновані грузинами інновації дуже і дуже гальмуються. Інакше такому ось «вболіваючому» за долю українського державного бюджету дубровицькому клерку достатньо було б натиснути кілька клавіш на клавіатурі, щоб мати достовірну інформацію, замість розводити гадання на кавовій гущі, де й хто яку пільгу оформив, й чи оформляв він її взагалі.

Існує величезна конкуренція між країнами. Природно, що інвестор обирає ту, де простіше працювати. «Згідно з рейтингом Doing Business, де країни ранжуються за сприянням веденню бізнесу, Грузія посідає восьме місце. За реєстрацією майна – перше, – говорить статистична довідка. – Щоб покращити середовище для інвесторів, потрібен комплексний підхід (правова база, бізнес-процес, імплементація – програмне забезпечення, тренінги тощо). За законами та поправками повинна стояти система». Але, як показує досвід, в Україні багато разів змінювали закони, але система не змінювалася». Дійсно, в нас й досі «без бумажки – ты букашка».

Показовий приклад, побачений у тій же передачі: один український інвестор приїхав у Батумі купити ділянку. Отримавши позитивну відповідь, запитав, коли можна наступного разу приїхати, щоб усе оформити. Навіщо? До вечора у нього вже був весь пакет документів. Грузія ставить питання так: якщо інвестору дозволяти піти ні з чим, він може не повернутися. Будь-який бізнесмен хоче, щоб його проблеми вирішувалися швидко і чітко на місці. Грузинський клерк наголосив: «Щойно між інвестором і державою постає посередник, все закінчується. Хочу зазначити, що завжди потрібно йти вперед. Як тільки ми зупиняємося, все повертається назад».

У Грузії не все ідеально. Але незважаючи на низку проблем, ця країна далеко пішла вперед і обігнала Україну в питаннях боротьби з корупцією, забезпечення комфорту пересічних громадян на рівні побутового спілкування з чиновниками. Й готова надавати консультації, як Україні подолати ці проблеми й в нас. То, може, й нам пора вже перестати звинувачувати в усіх бідах затяжну кризу та пора засвоювати уроки. Бо в нас змінюють політичні еліти, уряди, цілі суспільні формації, одна «бумажка» неподоланна.

Людмила РОДІНА.