БУРШТИН: ПАН ЧИ ПРОПАВ?

Ціни ростуть галопуючими темпами. Але частину наших земляків цей факт, схоже, мало хвилює. Адже вже давно їхні доходи капіталізуються в грубій валюті. Йдеться про тих, хто власний добробут черпає від земних надр. Бо нині в «землекопи» перекваліфікувався всяк, кому набридло животіння на зарплату. Особливу ж прихильність до «геології» підігрує той факт, що, бува й таке, за один день цим промислом можна заробити навіть 50 тисяч доларів США. Тож на території трьох українських областей нині – новий Клондайк. Саме до нас, донедавна «зачуханих» поліщуків, зараз їдуть люди з усієї країни, щоб розбагатіти. Але якщо в далекі роки у штатівському Клондайку шукали золото, то в нас, на території Волині, Рівненщини та Житомирщини – бурштин. З бурштином півночі України справді пощастило – це один з найбільших тутешніх скарбів. За версією геологів, мільйони років тому на місці Полісся був острів, на берегах якого росли хвойні дерева – смола з них з часом й стала основою бурштину. Своїми походженням та фізико-хімічними властивостями поліський бурштин подібний до не менш відомого балтійського. І лише ці два види у світі є справжнім бурштином. Решта – так звані бурштиноподібні смоли.

Про бурштин на Поліссі знають здавна. Я й сама інколи зітхаю гірко, коли пригадую бабусині оповіді про «горілий камінь». Його дядько-меліоратор приносив торбами, аби …безпроблемно розпалювати грубку. Отож жалкую, уявляючи, скільки мільйонів пустила за димом моя бабуся. З долею чисто українського менталітету (горить мій хлів – спали сусіду хату) слухаю потішні історії знайомих, що ще й кілька десятків років тому золотаві шматки із якимись дрібними комахами всередині (що особливо цінне) вони вважали ні до чого не придатними, тому згодовували їх навіть... домашнім тваринам! От вже де народна мудрість «не кидатися перлами перед свинями» згодилася б.

Донедавна головним центром видобутку бурштину в Україні було селище міського типу Клесів – тут міститься найбільше українське родовище бурштину. Свого часу, працюючи кореспондентом «Зміни», також бувала там. Проте тоді про справжню ціну бурштину мало хто замислювався. Жили ми іншими мірками й іншими пріоритетами керувалися. Було налагоджено промислове видобування бурштину й на Дубровиччині. Та цей, сказати б, “державний фасад” його видобутку виявився, чомусь, нерентабельним. Однак з “чорного ходу” в цей бізнес останніми роками увійшли тисячі нелегальних копачів. Перерозподіл «бурштинового» ринку на Рівненщині проходив бурхливо – зі стріляниною, гучними затриманнями та обвинуваченням правоохоронців у “кришуванні” нелегальних добувачів.  Кого тільки не приписували нам в «бурштинові дони». Подейкують: впритул «опікувався» його видобутком сам син Януковича, котрий якось влітку сколесив все Полісся всюдиходами. Саме з цими «раллі» пов’язують прихід на Полісся «донецьких старателів», коли бурштиноносні жили були поділені поміж «своїми людьми». Поліщукам же доступ до цього промислу став заказаним – «чужие здесь не ходят». Тож нашим залишався єдиний шлях – роботягою в «бригаду», та й то за великим «блатом». 

Утім уже рік, як все змінилося. Всю північ України охопила справжнісінька бурштинова «лихоманка». Чому саме тепер? Вiдповiдь парадоксальна, але вкрай проста. Виною стала... змiна влади (коли “старих” уже немає, а “новi” лише входять у курс справ). А тут ще й усі зусилля спрямовані на боротьбу із зовнішнім агресором.  Тож до охорони надр та наведення порядку з їх використанням руки не доходять. Бiльшiсть мiсцевих жителiв волiють обходити цю тему в розмовах. Чому? Причини рiзнi. Когось усе влаштовує чи зовсім не обходить, а iншi, навпаки, бояться, чимала ж частина – з цього живе, гарантовано маючи всяк день свій кусень хліба з маслом. І чутки районом ширяться різні.  Та плітки-плітками, а факт залишається фактом. Ліс рубають – тріски летять, чи то б пак: риють – аж дерева сохнуть… Лісівники лише бідкаються, куди лісовій охороні самотужки впоратися з тою «бурштиновою ордою», яка в пошуках сонячного каменю, мов сарана, зметає на своєму шляху.  Прикро від того, що в ХХІ столітті, в центрі Європи стало можливим, щоб так по-варварському плюндрувалися державні надра, а на місті лісів зіяли воронками «місячні кратери». «За державу образливо», – як говорив незабутній Верещагін із улюбленої кінострічки.

Ліс, кажуть, – справа темна. Принаймні так будо донедавна, бо й хащі славилися непрохідністю. Та «не той тепер Миргород, Хорол-річка не та». На десятки кiлометрiв навколо проріджені наші сосновi лiси. А шляхи до них – непрохідні, бурштиновими каналами пошкоджені. Усе це – лише дуже побіжний перелік завданих бурштиновими «кротами» нівечень.    

Як добувають бурштин, на Дубровиччині знає, напевно, навіть наймолодший школярик. Зазвичай роблять це двома найпоширенiшими способами. Перший – за допомогою мотопомпи. Поряд з неглибокою ямою ставлять мотопомпу, рукав вiд неї опускають у яму i дають тиск. Грунт у цих мiсцях пiщаний, тому рукав легко входить у землю – а на поверхню виходить сумiш пiску, бруду та бурштину. Вiд ями влаштовують вiдвiдну канаву, котрою все це тече. Бурштин легший від породи, тому його виштовхує нагору, тож «старателям» залишається тiльки просіяти та зiбрати своє добро. Утiм цей спосiб завдає великої шкоди екологiї – земля тоді нагадує той горезвісний “мiсячний пейзаж”. Грунти руйнуються, збіднюються, перетворюються на пiсок i стають “мертвими”. Щоб згодом їх рекультивувати, необхідно викласти чимало грошей та й чекати не один рiк.

Iнший спосiб видобутку не лише шкiдливий для довкiлля, а й небезпечний для самих добувачiв. При ньому “кроти” риють глибокi ями (до 10 м!) помiж хвойних дерев. Бурштин таки знаходять, та через нього …прощаються з життям. Адже пiщаний грунт загрожує обваленням, тож iз виритої ями не завжди можна встигнути вилiзти.

Скiльки ж платять за бурштин його шукачам? Вартість камінців залежить вiд вигляду та ваги. Один грам коштує кілька доларiв. Камiнцi дрiбнiшої фракцiї сягають 20-30 грамiв, але якщо пощастить, можна знайти й стограмовi. А справжнім щасливцям трапляються шматки вагою й до чи більше кiлограма. Отак й вдається за раз здобути кругленьку суму доларiв! Навіть для земляків, залучених системно до цього бiзнесу, це доволі хороші грошi. Де вони ще стiльки зароблять?

Ніщо, мабуть, не охарактеризує розмах цього бiзнесу більш влучно, як декілька цифр. Щодень у нас на пошуках бурштину задіяно більше тисячі людей, вихідними та святковими їх число перевищує шість тисяч. Бiльшiсть – мiсцевi, приблизно третина приїздить з Сарн, Рівного, навіть столиці. Вартість квадратного метра житлової площі в Дубровиці мало чим різниться від рівненської. А знайти орендувати будинок чи квартиру – просто фантастика. Цей ринок також вражений вірусом «бурштинової лихоманки».  Маю ще одну цифру з достовiрного джерела, якому довiряю, – лише на одному з незаконних родовищ цього року добуто бурштину на 700 мiльйонiв гривень! Ця сума перевищує три (!) рiчних бюджети нашого району!

Попит на полiський бурштин в Українi мiзерний, тому збувають камiнь переважно за кордоном — у країнах Захiдної Європи, Китаї, Кореї, Японiї та Iндiї. Рiзниця цiн закупiвлi i продажу чимала: у нас сонячний камінь скуповують, приміром, по 2 євро за грам, а в Польщу «експортують» уже по 10-15 євро. На кожному грамi цього напівдорогоцiнного каменю перекупники мають щонайменше до 500% прибутку! Чи ж не варта така гра свічок?

 А що, запитаєте ви, влада? Невже вона не бачить розмаху цього “чорного” бiзнесу? А якщо бачить, чому не реагує адекватно? Поки що ж боротьба з незаконним видобутком бурштину схожа на стрілянину з гармати по горобцях. Галасу й затрат багато – ефекту мізер. Нагодяться мiлiцiонери з рейдами в якесь урочище, де, за повідомленнями місцевих жителів, копають бурштин, а там все тихо й спокiйно. Лише покинута мотопомпа стоїть, лопати валяються Де ж копачi? Поховалися та розбiглися, завчасно попередженi. Примiром, навіть затримали правоохоронцi когось. З вигляду – копачi. А вони кажуть: ми рибалки чи шашлик смажимо, або ж проліски дружині до свята шукаєм. І мусиш вiдпускати. Мiлiцiонери кажуть, що нелегко довести причетнiсть копачів, перекупникiв i замовникiв до незаконного видобутку. “Нинi можемо покарати позбавленням волi до п’яти рокiв лише добувачiв, – розводять безпорадно руки правоохоронці. – А перекупники вiдбуваються штрафом 340 – 1700 гривень. До замовникiв здебiльшого вже й не дiстатися”. Тож поки мiлiцiя безсила навести лад, «бурштинова лихоманка» триває. Можна лише гадати, яка ж доля чекає на багатющi бурштиновi поклади? Скоріше всього їх до дна витрусять “чорнi копачi”. I рiч не лише в тiм, що ниточки вiд цього бiзнесу тягнуться високо вгору, зачiпаючи iнтереси дуже впливових людей.  Є в цієї медалi й інший бік. Ця бурштинова недуга вже  неабияк припала до душi й тисячам жителiв полiських сiл. Дарма, що їх частенько дурять, скуповуючи видобуте в надрах за безцінь, або й взагалі використовують як грубу робочу силу. Дарма, що робота не лише нелегальна, фізично важка й, трапляється, прибутково невиправдана, але й дуже небезпечна – можна серйозно травмуватися i навiть загинути. Дарма, що таке заняття безповоротно нищить природу. Головне – прибутки. Людям добре платять, а в умовах безробiття та безгрошiв’я для них це означає дуже багато. Хочеться ж людині жити по-людськи й дітям майбутнє гарантувати…

Але колись настане той день, коли дістанемо останній камінь з земних нетрів. Тільки, здається мені, сама Земля тоді більше нагадуватиме Місяць. Чи ж такого майбутнього ми хочемо нащадкам?..

Людмила РОДІНА.

P. S. Останніми днями в бурштиновому бізнесі – затишшя. За дивним збігом обставин, буквально всі копачі влаштували собі вихідні саме в той період, коли до нас, кажуть, має приїхати перевірка. Отож, залишається гадати, що їх попередило: екстрасенсорні видіння чи чарівний телефонний дзвінок з таємничого «верху».