… БО ЖИТТЯ НЕ ЗУПИНЯЄТЬСЯ

У Дубровиці Мойсей Шварц колись був знаною людиною. Відмінний кравець і просто приємний добрий чоловік. Траплялося, вже геть старенький сидить з кульбачкою на лавочці біля свого будинку на вулиці Шевченка, а перехожі зупиняться, привітаються, про здоров’я попитають. Бо й коли ще дужнішим почувався, то вважай півміста обшивав. А от його дочка Ася Мойсеївна була не кравчинею, проте швачкою, працювала у майстерні. Натомість зять Мирон Львович був у житті зовсім по іншій лінії, хоча й мав прізвище Портнов. До речі, це його пам’яті вже потім, уже живучи у США, присвятить свою книжку «Нокаут хворобам і зайвій вазі» їхня донька Елла (Етель). Тільки дід Мойсей, старий і знаний дубровицький кравець, так і не взна, що вся ця його родина згодом опиниться у Сполучених Штатах, а дідова улюблениця Елла ще й стане за океаном доволі знаною людиною.

Здобувши музичну освіту, Елла в Дубровиці працювала у музичній школі, вела клас фортепіано. А під час іще навчання у Рівному познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Тетельбоймом – музикантом і тоді маловідомим парапсихологом, тобто екстрасенсом. Виникли взаємні почуття. Щоправда, не все й не відразу складувалося гладенько, бо… Категорично проти цих взаємин була Ася Мойсеївна: велика різниця у віці, моя Елла ще така зовсім молода, а він уже досвідчений чоловік, до того ж з «непевним минулим», мало не дисидент… Проте життя брало своє. І коли Саша тихцем приїздив у Дубровицю, в них існував своєрідний пароль. Їхня добра знайома телефонувала на квартиру Шварців: «Алло, це заготскот?», «Який ще заготскот! Ви помилились номером!», – обурювалась кожного разу Ася Мойсеївна. І клала слухавку. А Елла, зачувши те, відразу спішила з дому, тобто на побачення.

Згодом те вже стане в минулому. Відбудеться примирення, іще і, як виявиться, щасливе. Олександр з Еллою одружаться, й шлюб їхній буде міцний і добрий. А про «непевне минуле» Тетельбойма згодом так напише відомий письменник Едуард Тополь: «Він був кларнетистом Ровенської філармонії. В 1967 році, напередодні Нового року, їх оркестр гастролював у Мінську, й перед черговою репетицією музиканти пішли пообідати в готельний ресторан. Під час обіду Олександр звернув увагу на старого, котрий сидів за кілька столиків від них. Чимсь цей довгоносий, вузьколиций старий дратував його, заважав і взагалі, як мовиться, «діяв на мізки». А ще хвилин через десять цей старий, закінчивши обід, встав і, проходячи повз столик Олександра, сказав йому з єврейсько-польським акцентом: «Я живу в двісті третьому номері. Зайдіть, у мене є що сказати». І – пішов. Олександр здивовано подивився на своїх колег: «Хто це?». «Це Вольф Мессінг», - відповіли йому. Коли Олександр увійшов у номер Мессінга, той сказав: «Молодий чоловіче, вам треба зайнятися серйозним ділом, а не веселити публіку. Ви коли-небудь займалися парапсихологією?». «Ні». «Займіться, у вас є здібності».

Власне, Тетельбойм і раніше знав ці свої дивні властивості, як-от вгадувати думки знайомих, знімати рукою головні болі, з першого погляду назавжди запам’ятовувати будь-які телефонні номери абощо, але не сприймав це серйозно. Тепер же Мессінг за нього взявся всерйоз. Привозив йому в Рівне вкрай дефіцитну тоді в СРСР літературу з йоги, машинописні копії «тібетських» книжок Олени Реріх-Блаватської. Далі зобов’язав долучитися до традиційної медицини, допоміг із заняттями у добре знайомих йому медичних світил. Нарешті, Вольф Григорович і сам став займатися з Олександром – парапсихологією, в т.ч. діагностикою. Вчив: «Не питай у пацієнта, що в нього болить, і не дивися, де в нього болить. Відчувай його тіло через своє. А коли вже відчув, де і як у нього болить, включай свої медичні знання для визначення назви хвороби».

Така наука не минає даремно. У 1989-ому Тетельбойми зі Шварцами емігрували до Сполучених Штатів. Причому Олександр через оте «непевне минуле» був у СРСР невиїзним, і відпустили його на еміграцію лише за так званим «списком Рейгана», тобто в результаті особистої домовленості між американським і радянським лідерами Рейганом і Горбачовим. Саме на честь американського президента Тетельбойми назвуть свого новонародженого сина Рональдом. А тим часом вони вирішили облаштуватися в Бостоні, де Олександр невдовзі започаткував власну лікувальну практику.

Саме тоді серйозно хворий письменник Едуард Тополь доволі випадково й навіть з деякою недовірою звернувся за допомогою до Тетельбойма, з котрим, як виявилося, мешкав по сусідству. І – вилікувався. Від двох виразок, від хворих печінки й нирок. Позбувся м’язових спазмів спини. Позбувся нарешті постійного болю, що ставав просто нестерпним під час нападів… Про це Тополь потім написав у нарисі «Чудеса бувають», опублікованому у нью-йоркській газеті «Новое русское слово».

До слова, Едуард Тополь народився в Баку, закінчив сценарний факультет Всесоюзного держінституту кінематографії, працював кореспондентом «Комсомольской правды» й «Литературной газеты», в 70-х роках емігрував до США. Автор ряду міжнародних бестселерів, як-от «Красна площа» або «Журналіст для Брежнєва». Його твори видані у багатьох країнах, в т.ч. у Англії, Німеччині, Італії, Японії та ін. Не Хемінгуей звичайно, і не Стейнбек. Але його книжку «Вбивця на експорт» з автографом зберігаю.

Наразі Олександр Тетельбойм став знаним фахівцем з практичної екстрасенсорики, створив, зокрема, «Тетельбойм Терапі Інстітут» при Бостонському інституті альтернативної медицини, багато практикував особисто. Багатьом і багатьом допоміг повернутися до активного життя. От тільки… Чудес усе-таки не буває. Знав і без нікого про власну невіликовну страшну хворобу – рак, але сам собі допомогти не міг. Відійшов у кращі світи, залишивши незакінчені справи й не сповна реалізовані плани.

Еллина шкільна однокласниця і найближча дубровицька подруга Людмила Карповець (вони й досьогодні постійно підтримують приязні стосунки) згадує, як важко Елла пережила смерть Олександра – чоловіка і надійної життєвої опори, як довго виходила з глибокої депресії, коли навіть хапалася корчувати старі пеньки в саду… Та життя не зупиняється. Й тепер вона, натуропат за набутим фахом, по можливості продовжує їхню з чоловіком справу. А їх син Рональд, уже американський американець, продовжує навчання в університеті. Життя триває.

Олександр СТРИЖАК.