четвер, 5 березня 2015 р.

«Коробка», «Довбенко» – Перегійняк Григорій
(8.01.1910-22.02.1943р.), уродженець с. Угринів Івано-Франківської обл., син служниці, працював наймитом, опанував фах коваля, неграмотний, член ОУН. У жовтні 1935р., засуджений польським судом за застрілення солтиса (який працював на польський режим) на досмертне ув’язнення. Співв’язень у келії – майбутній Голова Проводу ОУН Степан Бандера (односельчанин) і Микола Лебедь – майбутній урядовий Провідник, у тюрмі Swietu Krzuz (Святий Хрест) Кєлєцького воєводства. Микола Лебедь зорганізував для нього та інших в’язнів лекції (також вчили й інші спів’язні), в результаті яких осягнув рівень неповної середньої освіти. Визволився у вересні 1939 р., в 1939-41 р. за кордоном, учасник військових вишколів. Літом 1941 з похідними групами ОУН повернувся до краю на ПЗУЗ. Проте затримався на Волині.1941-42 рр., мабуть, служив у Шуцманшафті (допоміжна поліція). Вояк у перших військових відділах ОУН, із середини 1942 року був спрямований до організаційної праці на Полісся. Від січня 1943 року – командир першої сотні УПА.

Спогади про командира «Коробку» шефа господарського відділу військової округи «Заграва» Романа Петренка, 1913 року народження, на псевдо «Юрко», «Омелько», уродженця села Ставок Деражненського району.
На одній із відправ командир Сарненської військової округи «Дубовий» в середині 1942 року познайомив присутніх з новим членом підпілля, що прибув у терен. Був це середнього росту, міцно збудований, по-військовому коротко стрижений чоловік, літ під тридцять. «Коробка», – приємно всміхаючись, промовив він і потис усім присутнім на відправі руку. Мені випало впроваджувати його в терен, знайомити з людьми і навчати ходити підпільними шляхами. Мандруючи з ним ночами по зв’язкових пунктах, хуторами і селами, ми досить скоро звикли до один до одного. Приємно вражало, що «Коробка» був добре фізично заправлений і ніколи не нарікав. Був товариський і балакучий, з уродженою іскрою українського гумору. Терен для нього був зовсім новий і іншого, як він казав, «географічного стилю». «Про такий ліс і болото я ніколи не міг і подумати, і ніхто нам ніколи не згадував про щось подібне», – згадував він. Якось на світанку, проходячи краєм одного села, «Коробка» затримався біля кузні, що стояла самітньо. Коли я запитав, у чому справа, то він замріяно відповів: «Доводилось замолоду працювати в такому підприємстві». За деякий час ми з ним дуже зблизились і навіть заприятелювали. Характерним для нього був його дуже твердий військовий «хід». Він як ішов, то так неконспіративно тиснув на ту «святу земельку» і так гупав, що мусів переважно йти босоніж. В цих мандрівках не бракувало не раз комічних ситуацій. Одного разу над ранком ми, вже добре підтоптані і втомлені, добрели до зв’язкової хати на хуторах під м. Сарнами (с.Люхче). Господиня-вдова, вже літня жінка, що доїла вдосвіта корови перед вигоном на пашу, впізнавши, що це свої, завела нас на відпочинок до малого сіновала. Ми видряпались на сіно і з приємністю розмістилися до сну, щоб нарешті відпочити. Нараз, немов на команду, «Коробка» і я раптом зірвались на ноги. «Шляг то трафить, друзюню, що воно таке?», – вигукнув «Коробка». Я не дуже прислухався до дальших реплік, бо відчув, що на мені армія бліх і гризуть вони з садизмом від голови до ніг. Ми вискочили за хлів і, роздягаючись по дорозі, почали витрясати все, що можна було. Потім побігли до потічка і вскочили у воду. Викупавшись, ми попросились до хати і трохи вибачаючись, розказали господині про нашу пригоду. Вона переодягла нас у чисту білизну і, соромливо виправдовуючись, сказала: «Та воно, кузька, по людях є, а в тому сіновалі вже тиждень ніхто не ночував, то тому ті блохи такі кусливі». Познайомившись з околицями, «Коробка» почав виходити в терен з іншими людьми, а потім і самостійно, та був призначений на становище заступника організаційного провідника ОУН округи. Вертаючись одного разу на зв’язковий пункт, «Коробка» заблукав і вийшов на якусь лісову доріжку, пішов нею в надії, що вона його кудись виведе. В одній хвилині побачив недалеко перед собою двох озброєних людей, що зближались до нього. Звертати не було куди. Під м. Сарнами, недалеко Орлівських хуторів, був невеликий концентраційний табір, куди німці зганяли місцевих людей за різні невеликі провини, як невиконання того чи іншого контингенту, за малі кримінальні справи, чи з облав у місці. Ув’язнені працювали на торфовищі. Табір цей спочатку охороняла українська поліція, що мала свою станицю в м. Сарнах. Оце з двома такими поліцистами, що йшли на нічну зміну в табір, зустрівся «Коробка». Вони його затримали, запитали про документи, яких, ясна річ, у «Коробки» не було, і сказали йти з ними в табір. По дорозі «Коробка», зорієнтувався в околиці, попросився на хвилину з певної причини в кущі. «Думати не було коли, треба було діяти», – згадував потім «Коробка». «Я дістав з-за пазухи «шістку» (маленький пістолет), за якою вони не шукали і роззброїв їх. Бідні хлопці були так заскочені і налякані, що на мій наказ поклали мені зброю під ноги, а самі скоро подались назад». Два кріси і амуніцію «Коробка» «приховав у лісі», пізніше її вночі віднайшли й забрали. Один з тих роззброєних став пізніше ройовим у сотні командира «Коробки» і дуже не любив, як про це згадували. Восени 1942 р., у листопаді, на хуторі коло с.Тинне Сарненського р-ну керівництво округи ОУН зорганізувало військовий вишкіл «Холодний Яр» в садибі місцевого жителя Шмалюха Сидора. Навчання проводили «Клим Савур», «Бористен», «Дубовий», «Коробка», «Дорош» та «Еней». Після другого випуску військової вишкільної групи 19 січня 1943р «Дубовий» доручив «Коробці» організувати перший військовий відділ – сотню для спеціальних завдань, особливо проти карних експедицій, які німці висилали для поборювання спротиву населення, за нездачу контингентів чи висилання молоді до Німеччини. Були часті випадки карання українського населення внаслідок провокативних убивств німців совітською чи польською партизанкою. Особливо вдалою була його акція визволення друга «Діброви» – старшого члена підпілля. «Діброву» затримали шуцмани з м. Володимирця на Сарненщині, і в перестрілці з ними він був поранений та попав в полон. Німці, з надією дістати від нього певні інформації – перевезли його у Володимирець на лікування. Там він перебував під посиленою охороною поліції. На нараді теренового проводу ОУН з «Дубовим» було вирішено напасти на районовий центр шуцполіції і визволити «Діброву». «Коробка» зі своїми хлопцями успішно справився з завданням. Про цей більший бій з німцями є згадка в бюлетні – Вісті з фронтів УПА, ч.1, 1943р. «7 лютого 1943 року відбувся наступ першої сотні УПА на м. Володимирець. Найкраще відзначився своїм особистим прикладом командир сотні «Коробка»  («Довбенко»). Дім, що в ньому жили козаки, здобуто, шуцманів розброєно. Здобуто 20 крісів, 65 коців, амуніцію і інші речі. З сторони ворога впало 9 людей, включно з комендантом німецької жандармерії. З нашої сторони – 1 вбитий і 2 поранених».
Пораненого «Діброву» перебрала на лікування санітарно-суспільна служба терену на хутори с. В. Цепцевичі. Після видужання «Діброва» вернувся на Волинь. Цією збройовою акцією було засвідчено, що революційна ОУН вийшла на передову збройної боротьби з ворогом. Перебуваючи в населених пунктах Полісся, сотня «Коробки» здобувала зброю, набирала новобранців, школила новобранців військовості, ідеологічно і політично. Робила засідки на шляхах, нищила машини та інший транспорт, боронила населення від вивозу в Німеччину, творила мережу зв’язку, мережу господарки. Станом на лютий 1943 року сотня налічувала понад 125 вояків, розподілених на 6 чот. (чота 20-30 чол.). Сам «Коробка» був середнього зросту спортивної статури, фізично розвинутий. Про його фізичну силу свідчить той факт, що він міг на очах всього відділу підійти під коня і плечима підняти його. У побуті був не вибагливий, не зважаючи на становище командира, носив звичайний, на той час, одяг і солдатські чоботи. Міг перевдягнутися у селянський одяг, повісити на плече коробку, де лежав німецький трофейний «шмайсер» і йти на зустріч із зв’язковим. Мабуть, через таку особливість його спілкування з підпільниками псевдо «Коробка» відповідало його образу. Любив порядок і дисципліну, до підлеглих був вимогливим. Дбав про хворих і поранених. Коли під час чергової перестрілки з німцями під с. Золотим до рук повстанців потрапило понад 250 літрів спирту, то за його наказом весь спирт було передано на санпункт с. Нивецьк. На санкпункті повстанців працювали дівчата-санітарки та лікар-хірург, якого направив керівник округи «Дубовий». Також за допомогою «Дубового» сотня була забезпечена польовою кухнею на 450 л. Одним із перших повстанців, що був залучений до формування бойової сотні УПА командиром «Коробкою» став син власника оселі, де проходив вишкіл «Холодний Яр», 17-річний Бакунець Степан, нині житель с. Кураш. «Коробка» особисто запевнив батька підлітка, що бере його під свою опіку. Сотня «Коробки» складалася переважно із жителів Полісся та місцевих боївок, що виникали в населених пунктах. До сотні залучали лише добровольців, в першу чергу тих, хто мав зброю, силою не брали нікого. На ширшій нараді членів ОУН у Дубровицькому районі провідник округи «Дубовий» проінформував, що німці планують масову акцію в терені, щоб очистити його від совітських партизанів та українського збройного підпілля. Було видано наказ законспіруватись, кожний у визначеному терені. Командир «Коробка» відійшов зі своїм відділом на північ в околиці більших лісних просторів і затримався коло районнового міста Висоцька. 22 лютого 1943 р. Під час чергового перемаршу сотня «Коробки» зупинилася на постій на околиці лісу за селом Вербівка біля Висоцька. Сам командир відійшов на зустріч з місцевим підпільником в с. Бродець. Під час постою відділ УПА був заатакований німцями з батальонцями. Противники налічували приблизно 200 душ. Відділ дав рішучий опір. Після приїзду допомоги німцям, приблизно 350 людей, відділ відступив у ліс. Повстанці відступали неохоче, хотіли продовжувати бій. З ворожої сторони впало 20 людей, з нашої впав один повстанець і командир відділу сміливий «Коробка». Після перестрілки, двоє молодих, невідомих козакам сотні, доставили на місце постою тіло вбитого командира. За їхніми словами, командир загинув від «сліпої» кулі, що влучила йому прямо в чоло під час перестрілки з німцями. Як згодом згадував вояк 1-ї чоти на псевдо «Грушка» Шмалюх Олександр з с. Тинного, що ті двоє занадто підозріло виділялися, на загальному фоні сотні, своєю охайністю. Як для вояків, що постійно рейдували і не мали змоги змінити білизну або поремонтувати свій одяг, то у невідомих був добротний верхній одяг, чисто виголені обличчя, акуратно підстрижені і впевнена манера спілкування. Козаки сотні були вражені загибеллю командира, служба безпеки (СБ) перебувала в зародковому стані, а тому подробиці загибелі не досліджувалися і не аналізувалися. Таким чином смерть к-ра «Коробки» оповита цілковитою таємницею. Славної пам’яті командира «Коробку» козаки поховали на місці постою сотні в урочищі «Дубовий ліс» біля с. Бродець. На черговій нараді окружного проводу ОУН присутні стали на струнко, щоб віддати шану першому сотенному УПА командирові «Коробці», що впав геройською смертю на полі бою. Командир першої сотні УПА, вояк-революціонер з крові і кості. Виріс в діях УПА. Швидко вибився завдяки своїм здібностям і став командиром сотні. Відважний, енергійний. Він був душею сотні і завжди був перший в бою. В трудних моментах вливав віру й завзяття іншим друзям. Під його командуванням сотня не раз розбивала кількакрат сильнішого ворога. Його смерть життя розбудить у народові.
За період національно-визвольної боротьби поруч з могилою «Коробки» в урочищі «Дубовий ліс» було поховано ще вісьмох повстанців: Грицьовець Федір Кіндратович 1922 р.н. псевдо «Різун» з Висоцька, Різанович Федір на псевдо «Медвідь», троє повстанців з с. Бродця: Верес Володимир Іларіонович 1924 р.н. псевдо «Морозенко», Сокол Трохим Назарович 1923 р.н., Лійник Іван та ще троє невідомих повстанців, вояків УПА.
Варто зазначити, що у Висоцькому районі у 1943 році лише один Висоцьк був охоплений мережею ОУН, а майже весь район ставився до націоналістів вороже, оскільки комуністи разом з поляками неодноразово грабували навколишні села, застосовуючи при цьому безжальний терор до місцевого населення. Загін Висоцького дільничного уповноваженого Місюри, що складався переважно із бувших працівників райкому партії, міліції та інших державних установ, що не вспіли евакуюватися з відступаючими частинами радянської армії, наводили страх на місцеве населення своїми грабунками та розбоями, неодноразово проводив бойові дії проти повстанців. Ще один польський партизанський загін у Висоцькому районі восени 1942 року створив Роберт Сатановський, що в 1940 рр. вчителював у Велюні. Під час окупації викладав у Висоцькій гімназії, доки німці її не закрили, а потім служив санітаром у с. Лютинськ. На той час він був одним з учасників польського підпілля на півночі Рівненщини, відомим під псевдо «Лікар». Загін активно співпрацював із партизанськими загонами з’єднання Ковпака і Сабурова, які базувалися на Поліссі. За їхньою допомогою в лютому 1943 року в Озерах було створено польський партизанський загін, який було названо ім’ям Тадеуша Костюшка. У з’єднанні Сабурова загін отримав право воювати під своїм національним польським прапором, а особовий склад загону носив форму польської армії.
Із щоденника бойових дій Р. Сатановського 8.4. 43 р. вислана розвідка в район Домбровиці і в містечко для розвідки гарнізону, настроїв населення, вербування поляків і складання іменних списків керівників націоналістів. Завдання виконано без власних втрат. Приведено 5 чоловік поляків у загін.
У січні 1943 року партизанський загін, створений жителем с. Удрицька поляком Яном Бужинським, що налічував 187 бійців і загін Білоруського з’єднання Г. Линькова, Сазонова, що діяв на межі Рівненської і Житомирської областей, реорганізовано в партизанську бригаду особливого призначення, командиром став капітан Каплун, а його заступником – Я. Бужинський.
Загальний список націоналістів ОУН, що підлягають знищенню партизанським загоном Чепіги (станом на 12.III.1943 р.).
Список націоналістів с. Бережки: Бойко Андрій Микитович, Костюк Семен, Яковець Онисько, Яковець Андрій Тихонович, Остаповець Іван, Костючок Федір, Жмура Іван Павлович, Жмура Павло, Сайчишин Данило Якимович, Розкевич Степан Федорович, Розкевич Федір, Житинський Олександр, Ткач Савва Красикович, Лазарть Опанас Терентійович, Саковський Захар, Костюкевич Володимир, Костюкевич Михайло, Дубина Трохим, Шкодич Іван, Сайчишин Микола, Чередник Микола, Велінець Микола, Копоть Сергій Федорович.
Націоналісти с. Нивецьк (22 км. з м. Сарни): Кучманич Юрко, переселенець із Галичини, організатор, їздить по селам і по хуторах та агітує за Україну, має револьвер «Маузер»; Колесник Федір Артемович, голова с. Нивецьк, організатор і зв’язковий; Кулик Данило Прокопович, агітатор; Попко Артем, агітатор; Кули Петро Прокопович; Кухаревич Феодосій, зв’язковий, має обріз; Бохер Петро; Кулик Демид Наумович, агітатор; Пацикайло Юхим Сидорович; Верзун Лавро; Торелюк Терентій.
Націоналісти с. Орв’яниця (17 км. на північ Сарни): Бабич Мартин, командир; Каширная Надія; Американчин; Цудик Василь; Біжанець Іван; Бульна Остап; Ревнянкин Микита; Красько Антон, командир; Купець Юхим, к-р, має автомат; Красько Іван, командир; Краски Беньо; Деркач Іван, командир; Свирид, секретар; Правник Мартин, організатор; Пуримов Михайло; Чабан Василь; Накол Трохим; Буткевич Василь, голова, має кулемет; Сранкобец Наним; Правник Микита; Кралько Олександр; Кулик Григорій командир; Олесюв Григорій; дочка друкує на машинці; Васильчик; Правник Іван; Декалув Михайло; Васькевич Борис і 3 сини; Гаврило Вовк; Буткевич Нестор; Трусюк; Хохол Трохим, командир; Вавилов Іван; Фурсович Олександр, організатор; Вавилов Михайло; Фурсович Василь; Булава Іван; Буткевич Василь; Буткевич Михайло Іванович, по забезпеченню продуктами.
Майже по всіх селах спецслужби радянської влади створили підпільну мережу із членів партії та їх прибічників, що на місцях виконували різноманітні завдання, підтримуючи, при цьому, зв’язок з партизанськими загонами. Для всіх більшовицьких сил, що базувалися на теренах району, сотня «Коробки» була найзапеклішим ворогом і його смерть для них першочерговим завданням.
Завдяки підтримці небайдужих людей, справжніх патріотів і членів районної організації ВО «Свобода» на могилі славно полеглого командира «Коробки» і його побратимів у 2012 році було насипано козацький курган і встановлено меморіальну плиту. Кожного року в день загибелі «Коробки» 22 лютого націоналісти та прихильники вшановують пам’ять полеглих козаків.
На прикладі таких героїв, як «Коробка» і його побратими треба кожному вчитися патріотизму, відданості та самопожертви заради держави та людей. Дубровицька районна рада в бюджеті на 2015 рік згідно з районною програмою про увічнення пам’яті про події II Світової війни 1941-45 рр. та її учасників на період до 2017 року за № 273 від 28 лютого 2013 року планує виділити кошти на встановлення на могилі «Коробки» та вояків УПА пам’ятного знака та впорядкувати прилеглу територію.
Слава Україні!!! Героям Слава!!!
На фото: Встановлення меморіальної плити на могилі «Коробки» та вояків УПА. Жовтень 2012р.
Володимир Мозоль.



Немає коментарів:

Опублікувати коментар