ПОЛІЩУКИ ЗАВЖДИ СЛАВИЛИСЯ МИЛОСЕРДЯМ

Населення району з розумінням поставилось до заклику влади допомогти будівельними матеріалами, одягом та продуктами потерпілим мешканцям Сходу України та мобілізованим, задіяним в АТО. Усі сільські ради долучилися до цього нового благодійного марафону. Особливо ж піднатужилися релігійні общини. Велика заслуга в цьому пресвітерів Степана Курача та Василя Хомича, які завжди націлюють усіх своїх братів та сестер на милосердні вчинки. Міська рада зорганізувала на добру справу місцевих підприємців. Багато людей приносили свої пожертви осібно, навіть на вказуючи свого імені. Загалом спільними зусиллями вдалося зібрати приблизно 30 тонн продуктів, які вже в четвер планується відправити на Схід через волонтерів із Сарненщини. Ще двадцять тонн, котрі ще не зібрано з сільських рад, буде відправлено вже в останню декаду лютого.

Дякуємо усім тим нашим землякам, хто відгукнувся на людське горе й простягнув у скрутну хвилину руку допомоги.

І ШАНА, І СЛЬОЗИ

Меморіальний мітинг вшанування учасників бойових дій, які воювали  на території інших держав, пройшов у нашому районі 13 лютого біля пам’ятного знака воїнам-афганцям. Ініційований він був районною організацію ветеранів Афганістану й зібрав майже усіх ветеранів цієї війни. Подякували солдатам за ратний подвиг заступник голови районної ради Григорій Шах та голова вищеназваної ветеранської організації Микола Дашук.

Усього після Другої світової війни вихідці з України брали участь  у війнах і військових конфліктах у 26 країнах світу, де гідно і мужньо  виконували інтернаціональний обов’язок. Та найбільш тривалою і тяжкою стала військово-політична спецоперація в Афганістані: 160 тисяч  українців пройшли вогненними дорогами цієї країни, в тому числі 180  жителів нашого району. 3360 українських юнаків так і не повернулося  додому, з них дев’ятеро наших земляків. Більше як 8 тисяч зазнали  поранення, понад 100 тисяч перенесли складні захворювання.

Пандажшері, Газні, Кандагар, Гіндукуш, Джелалабад, Кабул… Багато  років ці назви афганських міст щодня лунали в теле– та радіопрограмах, не сходили зі шпальт газет. 15 лютого 1989 року став не лише днем  виведення радянських військ з Афганістану та завершенням військової  операції, а й днем єдності афганського братства та вшанування світлої  пам’яті тих, хто не повернувся з цієї війни.

Тож всі присутні схилили голови у хвилині мовчання в траурі за  полеглими у боях воїнами-афганцями, а також пом’янули й тих героїв, які  віддали своє життя на Сході України, перебуваючи у зоні  антитерористичної операції. До пам’ятного знака лягли вінки.

Бої закінчуються - а історія вічна. Ніби відійшла в історію і  афганська війна. Але в пам’яті людській їй ще жити довго, тому  що    написана вона кров’ю солдатів і слізьми матерів. Вже майже рік, як українці почали писати новий воєнний мартиролог…

Навіть ведуча заходу Олена Чернецька не могла стримати сліз, коли мова зайшла про теперішніх полеглих в боях героїв-солдатів: Олександра Ярмоліча, Івана Охмака, Віталія Мазура. Мало хто з присутніх не просльозився, молячись проникливими словами за Україну та її героїв… «Просимо тебе, Боже! Будь  милостивий до нас, українців! Зроби так, щоб наші герої повернулися  живими. І захисти всіх тих, хто зараз перебуває на передовій…».

Бойові побратими поклали вінки на всі «афганські» могили.

Людмила РОДІНА.