четвер, 5 березня 2015 р.

НОБЕЛІАТ З ДУБРОВИЦІ

Рівненщина. На берегах річки Горинь (притоки Прип’яті) розмірено живе і трудиться роботящий люд міста і залізничної станції Дубровиця.
Всього 25 кілометрів від кордону з Білорусією.
Тут живуть близько 10 тисяч переважно українців. Назва містечка походить від невеличкого дубового гаю «Дубровиця». Городяни пишаються своїми земляками, шанують уродженців краю, які з тих чи інших причин нині живуть в інших куточках країни.
Це діячі науки і культури, економісти, юристи, політики.
… Так ось у старовинній, удільній, князівській Дубровиці Сарненського повіту 1 серпня 1924 року народилася знаменита у світі людина, гордість цивілізації, славнозвісний фізик, академік  Французької АН Гриць Харпак. Про нього наша газета у свій час писала, правда, побіжно, дещо поверхово, бо не мали достатнього фактажу, не дозволяла секретність. Сьогодні ми маємо нові незаперечні матеріали. Саме про них ми і хочемо розповісти шановним читачам «Дубровицького вісника».
Не так вже й багато людей знають про нелегку долю єврейського хлопця Григорія (Гершеле), який з’вився на світ між двома світовими війнами. Його мати у вільний час любила читати. Ця любов до класики передалася і синові. Від батька у спадок дісталися скромність, діловитість, закритість. У 1926 році сім’я з дворічним Григорієм виїхала до Ізраїля. Малюк надзвичайно швидко освоїв арабську мову, якою розмовляли діти. Батьки гнули спини на каменярні у Хайфі, страждали від нестерпного клімату. Після двох років виснажливої праці на чужині, родина повернулася додому. Батько влаштувався бухгалтером у Сарненському лісовому господарстві.
Гриша ходив до школи, вчився у місцевій гімназії. Перша його вчителька помітила небуденні здібності свого учня, захоплювалася багатством його дотепностям. Проте, батьків не покидала думка податися в інші краї, це не викликало якихось труднощів. На початку 30-х років Шарпаки емігрували до Франції, де там вже жили близькі родичі батька. Двоюрідна сестра Жанін навчала хлопця французькій мові. Саме тоді Григорій дізнався, що він є «обірванцем» (так звучить у перекладі французьке слово «Харпак»). У ліцеї Святої Луїзи, де він вчився, його стали називати Жоржем Шарпаком. Та несподівано почалася Друга світова війна, яка різко загострила єврейське питання у Франції. Через сплеск антисемітизму Жоржу довелося припини навчання.
Рятуючись від погромів, родина виїхала з Парижу на південь країни і там за підробними документами на ім’я Жоржа Шерпантьє 19-річний юнак вступив до руху Опору, який вів героїчну боротьбу проти нацистів. У 1943 році його арештували і помістили до концтабору Дахау. 29 квітня 1945 року Жоржа звільнили війська союзників.
Вже після війни наш земляк закінчив ліцей Монпельє, потім Паризьку школу гірничої справи – один з престижних навчальних технічних закладів. Невдовзі став бакалавром. Його прийняли на роботу у Національний центр наукових досліджень. Тоді ж одержав французьке громадянство, зустрів подругу життя, став батьком трьох дітей. Мешкав у Парижі, а потім у Женеві. Понад сім років Ж. Шарпак слухав лекції, згодом працював у Коллежі де Франс, в лабораторії ядерних досліджень, якою керував видатний французький фізик Фредерік Жоліо-Кюрі. Молодого вченого повністю захопила експериментальна фізика. У 1954 році він захистив дисертацію на вчений ступінь доктора наук.
…Понад 30 років Жорж Шарпак трудився у  ЦЕРНі – потужному Європейському центрі ядерних досліджень. Улюблена робота втягнула його у бурхливий і хвилюючий світ відволікань, колективного ентузіазму, полум’яних суперечок. Пізніше наш земляк обіймав посаду професора кафедри Жоліо-Кюрі у Вищій школі фундаментальних досліджень з фізики і хімії у Парижі, обирався членом Французької академії наук, почесним доктором Женевського університету.
Крім своїх дітей (Іви, Нататлі і Сержа), у сім’ї зростали четверо малолітніх напівкитайців-напівфранцузів, чиї батьки не могли виїхати з Китаю під час «культурної революції». Всім цим дітям Жорж Шарпак давав уроки математики і фізики. На початку 1980 року дружина купує ферму і 75 гектарів землі. Там вона влаштовує притулок для молодих людей.
За своє 86-річне життя, Григорій Шарпак вніс значний вклад у розвиток світової фізики. Розробка детектора елементарних частин у 1992 році принесла нашому землякові світову славу – він удостоївся високого і престижного звання – лауреата Нобелівської премії. Саме цією важливою проблемою він і займався у Центрі ядерних досліджень у Женеві протягом 25 років.
Через певний час Г. Шарпак захопився іншою ідеєю – застосуванням детекторів у медицині. Багато років він розвивав тонкі методи діагностики, у т.ч. раку, впроваджуючи у медицину передові технології фізики високої енергії. Додамо, що вчений зарекомендував себе активним захисником використання мирної ядерної енергії, виступав за ядерне роззброєння, закликав поставити під міжнародний контроль всю ядерну зброю у світі.
Про свою українську малу батьківщину (Дубровиця, Рівне) Жорж Харпак говорив: «Це всесвіт мого дитинства». Не стало лауреата Нобелівської премії восени 2010 року. Похований у Парижі. Він єдиний з Рівненщини, хто удостоївся такої високої честі.
…З Рівненщиною пов’язане ім’я ще одного лауреата Нобелівської премії. Слідкуйте за нашими публікаціями, щоб дізнатися, хто це.
Валентин САНДУЛ, історик, краєзнавець.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар