четвер, 5 березня 2015 р.

УЧИТЕЛЬ – ЦЕ ПТАХ, ЩО В НЕБО ЗЛІТА…

Юлю Михайлівну знаю 3 1969 року, коли прийшла працювати у Лютинську десятирічку.
Заходжу в учительську і бачу біляву дівчину, що сидить і перевіряє зошити. Одразу зрозуміла, що це вчитель української мови. Так з тиждень заходила на перерві до вчительської і не бачила, щоб вона відпочивала. Якось не втрималася і сказала: «Давайте познайомимося, я старша піонервожата – Тамара, а я – Юля Юхимівна». З тих пір минуло 46 років, а ми так і залишилися подругами.
Ця врівноважена вчителька залюблена в літературу, поважає дітей, робить свою справу красиво, доносячи учням основну думку літературного твору, без метушні й окриків, від душі. Адже розуміє, що «в дитяче серце увійде лише те, що буде від серця».
Юлія Михайлівна дуже людяна, безкорислива, не шукає в дружбі вигоди, а власним прикладом вчить дітей принциповості, ось чому її уроки були такими цікавими, а зерна знань падали в грунт і паростками проростали в серцях вихованців. Адже тепер вона – на заслуженому відпочинку, але її учні завжди вітають і запрошують до Селецької школи (це останнє місце роботи).
Спільно з своїм коханим Миколою Олександровичем Ютовцем виховали двоє дітей – дочку Людмилу і сина Романа, мають уже онуків, радо зустрічають їх, коли ті приїжджають до них на ціле літо. Отоді вже гомоном повниться хата, шкварчить на кухні сковорідка, і аромат домашнього борщу чують навіть сусіди.
У переддень жіночого свята і дня народження вітаю дорогу подругу і колегу. Зичу їй довгих років життя, сімейної злагоди, щастя. Вчитель, а тим паче філолог – це птах, що в небо зліта без кінця на крилах пера й олівця. Тож хай ще довго вдячні учні пам’ятають її, шанують колеги, люблять близькі люди.
Тамара КРАСНОВСЬКА, м. Дубровиця.



Немає коментарів:

Опублікувати коментар