пʼятниця, 28 лютого 2020 р.


ФЕДЬКО-ПРИБУЛЕЦЬ
ТА ІНШІ ГЕРОЇ СЕРГІЯ ГРИДІНА
Якщо після презентації з письменником захотілось взяти до рук його книжку, значить місія виконана – він зміг достукатись до серця читачів. Так сталось з Сергієм  Гридіним. Виявляється на Рівненщині мешкає один з найвідоміших дитячих літераторів сучасності. Його роботи кілька разів потрапляли до списку престижної премії «Книга року ВВС». Він знає, як легко і невимушено «полонити» молодого читача не лише своїми книжками, але й розповідями про них. В цьому переконались минулого тижня, коли пан Сергій приїжджав познайомитись з шанувальниками в районну дитячу бібліотеку. З гумором він розповів про своє життя та творчість.


«Я народився в часи, коли не було мобільних телефонів та Інтернету, а по телевізору показували кілька каналів. Тому замість того, щоб просиджувати дні в чотирьох стінах, ми  гуляли і вичворяли різні речі. Пам’ятаю, в років 10-11 з товаришем вирішили зробити акваріум. Грошей у нас не було, тож купити скляний ящик для риби не могли собі дозволити. Зате могли його викопати. Що й дружно зробили. Яма вийшла класною, глибокою. Наловили ми туди карасів. Справа залишалась за водою. Носили її з колодязя годину, дві, три. А води все було мало. Залишалось загадкою, куди вона дівається. Розгадали ми цей ребус, коли тьотя Зойка залізла у свій погріб, який був по-сусідству за парканом. Ох, і дізналися тоді багато нових слів про себе, яких при дітях зазвичай не говорять. Таких пригод було багато. І коли я трошки підріс, захотілось їх описати».
За освітою Сергій Гридін – економіст, багато років пропрацював з цифрами на держслужбі. А на літературну стежку став, як сам жартує, уже в поважному віці, коли йому було біля сорока. І посприяли цьому син… і комп’ютерний вірус.
«В дитинстві мій син Сашко хронічно не любив читати. Натомість сидів годинами за комп’ютером та грав у різні ігри. І от одного разу завдяки вірусу, підхопленому в мережі, занапастив операційну систему і знищив всі файли. Мені цілу ніч довелося їх відновлювати. Тоді й виникла ідея: а чому не створити  книгу про прикольного ком’ютерного віруса, і таким чином відволікти сина від «залізяки» та зацікавити. Так народилась перша книжка «Федько-прибулець Інтернету». Я змусив Сашу її прочитати. Йому сподобалося, і я був просто зобов’язаний писати продовження».
А от сам письменник книжки обожнював завжди. Каже, як навчився читати в 4,5 роки, так і досі не може зупинитись. Зі своєю електронною бібліотекою не розлучався навіть тоді, коли брав участь в антитерористичній операції у 2015-му. Якомусь конкретному авторові переваги не віддає. Зате має кумедну згадку.
«В першому касі мені на уроках було не цікаво, бо я вже знав усе, що проходили мої однокласники. Тому мені вчителька дозволяла тихенько читати, що захочу. Якось побачив, що батьки від мене ховають книжку. А якщо ховають, значить вона найцікавіша. Якщо дитина поставить собі за мету знайти, вона знайде. З цим справився і я. Кинув ту книжку в рюкзак і поніс в школу. Відкрив на уроці  і наполегливо намагався вникнути. Вчителька, побачивши її, округлила очі і подзвонила мамі. Бо був це «Декамерон» – досить доросла література з відвертими ілюстраціями. В першому класі вона явно мені не сподобалась».
Сергій Гридін зрозумів, що він таки письменник у той момент, коли в невеличкому містечку на Львівщині під час презентації першої роботи дуже серйозна дівчинка років десяти поцікавилась, чи знав він особисто Лесю Українку.
«Я очманів, але одразу з гордістю відчув себе причетним до племені творців літератури. «Хітовим» також стало питання, чи я живий, при цьому було вказано на стіну, де на портретах «справжніх письменників» стояла дата народження і відходу в інший світ».
Саме на зустрічах пан Гридін часто черпає ідеї нових творів. Наприклад, задум книжки «І паралелі перетинаються» підказали йому двоє десятирічних читачів. Вони підійшли до автора на Форумі видавців і запитали, чи не хоче він написати про хлопця-самогубця з щасливим закінченням. Так виникла повчальна книга для батьків і дітей, яка закликає бути уважнішими до близьких.
А ось в дубровицькій бібліотеці юні шанувальники порадили написати письменнику про працівника лабораторії, який випустив у світ смертельний вірус. Такі думки навіяли їм події в Китаї. 
Багато в роботах літератора взято з реального життя. Як-от спогади про дитинство пана Сергія – колись повненького хлопчика, через що той був білою вороною серед однолітків. Або ж історія його кума, який став батьком у десятому класі. Обраницею виявилась взагалі восьмикласниця.
«В них було чисте світле кохання, від якого інколи з’являються діти. Дівчину вигнали зі школи, а він довчився, бо бабуся була начальником освіти. Пожили молоді закохані після народження дитини три роки і розійшлися. Суть в тому, що такі випадки трапляються дуже часто. Тому й взявся за написання. Книжка «Дорослі зненацька» має не підштовхнути, а навпаки вберегти від небажаної вагітності».
Загалом в арсеналі письменника 15 різнопланових книг для дітей та дорослих. Він не цурається «незручних» тем із життя підлітків. Пише жіночі оповідання про кохання, відносини та емоції. Є автором кількох робіт про бойові дії на Донбасі. Про них пан Сергій знає не  з розповідей, адже сам скуштував  «воєнної» каші як командир саперного взводу. Втім це не кінець. Поки їхав в Дубровицю, автор  «дописав» в голові ще одну книгу.
А читачі? Вони є! І минулого тижня з`явилися ще нові…

Немає коментарів:

Опублікувати коментар