пʼятниця, 28 лютого 2020 р.


пафос – це справді піднесення
(Продовження. Початок в № 6).

Зоопарк у Пафосі став домівкою для більш ніж 1200 тварин, птахів і рептилій 210 видів. До речі, тут зібрана найбільша з усіх європейських зоопарків колекція птахів. Різноманітність і кількість рідкісних тварин зоопарку дійсно вражає. А ще більш – той факт, що заснував її як приватну місцевий бізнесмен Христос Христофер в двохтисячних роках. З часом ця колекція виросла в національний зоологічний парк, що поряд з експозиціями тварин пропонує ще й кілька шоу та виставки картин і побуту кіпріотів. Сам зоопарк розміщено за 15 кілометрів від Пафоса і до нього ходить громадський автобус із знаменитого пляжу Корал-бей. Щоб не забулася, пляжний відпочинок на Кіпрі – всюди безкоштовний, там немає приватних пляжів, всі вони перебувають у власності держави і вхід та більшість комфорту, як-от шезлонги чи лежаки, там безкоштовні. Але… вартість охолоджуючих напоїв тут дуже б’є по кишені, для економії про них краще подбати заздалегідь, закупившись в найближчому маркеті.














У зоопарку Пафосу можна подивитися на великих хижаків, травоїдних ссавців, екзотичних тварин і птахів з тропіків, смертельно небезпечних змій. Особисто мене дуже розчулило, коли на вході нас зустрів лелека, котрий мирно прогулювався поза своїм вольєром. А павичу наша компанія взагалі полюбилася настільки, що він перелітав за нами з клітки на клітку протягом всієї прогулянки, кілька разів розпускав свій розкішний хвіст, щоб постати перед нами у всій своїй принаді. Крутилися під ногами постійно й маленькі, ну просто карликові, півники та вгодовані, схожі на перепілок, якісь пташечки. Певно, відчували наше аграрне коріння і як дбайливо ми доглядаємо домашнє птаство.
Вхід до зоопарку вартує 16,5 євро з одного дорослого, або 10 – з дитини. У вартість квитка входить і знамените «Шоу папуг та сов», яке проводять тут тричі на день.
Ссавців в зоопарку представляють хижі, домашні і дикі звірі 37-ми видів. Мешкає тут сімейство амурських або «уссурійських» тигрів – один з найбільш малочисельних і рідкісних підвидів тигра, які в дикій природі зустрічаються тільки на південному сході Росії.
Похвалитися зоопарк в Пафосі може не менше рідкісним і екзотичним хижаком із сімейства котячих – трансваальскими (африканськими) левами з білим забарвленням шерсті. Цар звірів незворушно пролежав протягом всього часу, що ми прогулювалися парком. Живуть в зоопарку і два види слонів – азіатський і африканський. Що цікаво, слони живуть однією сім’єю і виховують дитинчат разом.
Ще одна вкрай цікава тварина, привезена з Африканського континенту в цей зоопарк – жирафи. Жирафа навіть можна погодувати прямо з рук. Для цього в кіоску біля його вольєра за 5 євро потрібно придбати пакетик з солодкими плодами ріжкового дерева, які ці тварини дуже люблять. Ми валютою не розкидалися. Тим більше перед вольєром стоїть табличка із застереженням: «При годуванні жирафа не зайвим буде проявити обережність – у цієї тварини довгий і сильний язик».
Не чекали ми й на знамените пташине шоу. Папуги й так гарно нас розважили, довго не відпускаючи своїми привітаннями та запитаннями на кшталт «Hello, my dear lady» та «How do you do?». Нервовим тут можна досхочу полегшити душу, виливаючи свої печалі на пернатих. Вони так мило охкають після кожної вашої відповіді. А так шоу проходить в приміщенні критого амфітеатру, розрахованого на 350 місць. Глядачі розміщуються на кам’яних сходах, як це було в давнину. Для зручності відвідувачам пропонують послати на сходи м’які подушки. Перед виступом сов, дресирувальники просять батьків простежити, щоб діти під час польоту птахів не вставали зі своїх місць і не піднімали вгору руки.
Що ще із кіпріотської екзотики розповісти? Нікосія – остання столиця на землі, яку й досі розділяє стіна. Понад 20 років минуло від часу падіння берлінського муру, але кіпріоти по обидва боки загороди в своїй столиці надій на її падіння не плекають.
Центр Нікосії може видатися мандрівникові «містом привидів». Занедбані одноповерхові будинки з черепичним дахом, заховані десь між заростями пожовклої від палючого середземноморського сонця трави. Це ніби нічийна територія – зовсім поруч пролягає кордон між двома частинами острова Кіпр. Турецьку та грецьку частини Кіпру розділяє колючий дріт та блокпости ООН, а сам кордон відомий серед мешканців, як «зелена межа». Тут навіть звичайна вилазка на закупи може завершитися перевіркою документів, тому місцеві мешканці, як і наші східняки, воліють мати по два паспорти. Якщо ненароком потрапили не до того району, одній стороні показують паспорт прогрецької Республіки Кіпр, на іншій частині демонструють другий – Турецької Республіки Північного Кіпру. ТРПК визнана тільки Туреччиною, ООН вважає цю територію окупованою Туреччиною.
1974-го Туреччина вдерлася на Кіпр для захисту турецької меншини після того, як грецькі націоналісти здійснили з потурання Афін спробу перевороту. У колишньому міжнародному аеропорті Нікосії досі стоять літаки, яким вже ніколи не здійнятися у небо. Вони ніби нагадують про насильство, яке спалахнуло після тих подій. Відтоді острів так і залишається розділеним на турецьку та грецьку частини.
Є в людей така риса: здається, що тебе всюди хочуть наколоти. Раніше я так завжди гадала, купуючи банани. Вражала їх вартість при мінімальних, здавалося б, затратах. Тепер, коли я побачила на власні очі, як їх вирощують, переконалася, що це – також тяжка праця і собівартість немаленька. Індивідуальний полив кожної пальмочки, захист бананових початків від атмосферних аномалій, збір урожаю вручну... Це тільки те, що бачиш одразу. А є ж напевно ще якісь агротехнічні особливості. Навіть виходити в тих бананових плантаціях по червоній густючій багнюці, бо поливати це дерево треба добряче, зовсім непросто. Гарують біля тих бананів не менше, ніж ми біля буряків чи картоплі.
Всі мої друзі, напевне, знають, наскільки я люблю квіти. На Кіпрі моє серце раділо і плакало одночасно. Плакало від того, що такої краси я не можу розвести на своєму квітнику – клімат не той. Але кіпріоти просто «помішані» на озелененні. Біля кожного будиночка – розмай з вічнозелених і квітучих. Квіти – на клумбочках, в горщиках, античних амфорах, з них огорожі, ними прикрашено будинки. На жаль, камера не змогла зафіксувати всієї чарівності цієї квіткової атмосфери і ароматів. Маса сукулентів і цитрусових по-сусідськи вживаються і доповнюють одне одного. А ось троянд тут не так й багато. Хоча куди ж без королівни квіток?! Ще зробила висновки, що ні греки, ні кіпріоти, напевне, не закладають плодів на зберігання: апельсини, мандарини, лимони, грейпфрукти, фіги просто висять на деревах. Ніхто з перехожих не пробує їх «обнести», як інколи буває у нас, що й господареві урожай не доведеться спробувати. Розчавлені апельсини валяються на проїжджій частині і пішохідних доріжках. Ох і «заїлися» ж тут ними в цій екзотичній стороні...
Сказати, що на Кіпрі багато кішок, це нічого не сказати. Бо коти тут всюди: вони вільно розгулюють вулицями міста, гарно почуваються в новобудовах, а вже обживати готелі їм сам Бог велів. Кіпріоти з великим благоговінням ставляться до цих хвостатих-полосатих. З цього приводу є навіть легенда. У IV столітті на острові трапилася сильна посуха, яка тривала 17 років. Тоді ж з’явилося дуже багато змій. Вони стали так лякати місцевих жителів, що ті почали острів.
У цей час, у 326 році, мати Костянтина Великого, Свята Єлена вирішила відкрити монастир на Кіпрі. Припливши туди, вона побачила величезну кількість змій. Тоді наказала завезти на острів 1000 кішок. Їх заселили в монастир, а монахи отримали гроші на їх утримання. За кілька років кішки впоралися з покладеним на них завданням – змії майже зникли. А самі кішки розплодилися по всьому острову.
«Котячі монастирі», до речі, існують на Кіпрі по наш час. Мешканці святих обителей опікуються популяцією кішок десь в кілька сотень. Держава досі виділяє кошти на утримання цих тварин. На жаль, в монастир ми не потрапили, але з котами Кіпра наспілкувалися досхочу.

Далі буде...
Людмила РОДІНА.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар