пʼятниця, 28 лютого 2020 р.


25 грудня 1979 року в Афганістан було введено радянські війська. Для тисяч наших солдатів, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна. На далекій землі ложили голови й сини України. Бентежні дні чекання, безсонні ночі й тривоги, тривоги... Посивіли батьки. Непростими були ці роки. Бо де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі десять років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова.

А 15 лютого 1989-го генерал-лейтенант Борис Громов, який виводив останню колону так званого Обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану,на мосту через ріку Амудар’ю сказав історичні слова: «За мною не залишилося жодного радянського солдата»… Відтоді щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, по-доброму пам’ятатимуть Афган, який багато чого навчив їх.
За довгих десять років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Тільки в нашому районі таких поховань  десять. А по всій Україні скільки таких «афганських» могил, в яких лежать дев’ятнадцятилітні юнаки?! Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого... І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще багато поколінь.
Дуже зворушливо минулої п’ятниці у Дубровиці вшанували  учасників бойових дій на території інших держав. У своїх виступах голова райдержадміністрації Олександр Гузич, голова райради Микола Кухарець, міський голова Богдан Микульський, т.в.о. військового комісара Олександр Ярмошевич, голова спілки воїнів-афганців Микола Дашук говорили про солдатську доблесть та дружбу, про самовіданність та самопожертву.
«Бойовий досвід колишніх афганців став дуже необхідний Україні у військових операціях на Сході. І ми пишаємося самопожертвою тих, хто добровільно, без жодних вагань у перші дні стали до зброї, щоб захистити державу, приєднались до загальнонаціонального волонтерського руху. Це було особливо важливо у перші дні та місяці, коли у нас не було армії, не було ким захищати українську землю.
Прямо з майдану сотні воїнів-афганців пішли до лав Збройних сил, до лав Національної гвардії, були кістяком новостворених підрозділів. А хто за віком не мав можливості брати безпосередню участь у бойових діях, доєднались до волонтерського руху і зараз продовжують бути бойовими наставниками для молоді», говорили виступаючі.
Так, воїн-афганець Микола Мисько, який згодом пройшов п’ять ротацій на сході України, отримав грамоту від обласної ради за свою активну громадянську позицію, а його бойові побратими Олег Міщур та Григорій Петрович грамоти районної державної адміністрації та райради.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар