Дві стихії Альони Буткевич

З Альоною Буткевич познайомилась напередодні Дня жінок в науці. Власне це і мало стати приводом для розмови. Адже дівчина – хімік, працює в Національному центрі «Мала академія наук України». Та виявилось, що вона значно багатогранніша людина. Вміє «дружити» не лише з колбами та реактивами, але й з м’ячем та кросівками.

Футбольне дитинство

Хто сказав, що футбол не для дівчат? Дехто із задоволенням міняє туфельки на бутси і ганяє в дворі м’яча. Так було і в Альони. Вона змалечку захоплювалась спортом. І у восьмому класі вступила до Костопільського ліцею-інтернату на відділення «жіночий футбол».

«Мені подобалось все, що там відбувалось. І спортивний режим (мали ми зранку двогодинне тренування, після уроків ще одне трьохгодинне. Але я частенько залишалась зі старшими дівчатами додатково позайматись). І перші серйозні змагання. І задачі тренера, які хотілось виконати якнайкраще. Чому все ж не склалось? Батьки були проти. Наполягали на тому, щоб я забирала документи. Та й згодом травма перекреслила бажання пов’язати життя зі спортом. Але від нього нікуди не дінешся. Фанатом футболу і досі залишаюсь. Хоча й не часто граю. А ще люблю баскетбол та біатлон».

Наука – це магія, яка працює

Коли одні двері зачиняються, відкриваються інші. У шкільні роки дівчина й не уявляла, що займатиметься наукою, а тим більше викладатиме. Бо у родині вчителів не було. Мама – за освітою ткаля четвертого розряду, нині працює техпрацівницею в Дубровицькому НВК, а тато – водій, зараз на пенсії.

«Колись навіть хотіла служити в армії, – посміхається моя співрозмовниця. – Але так складається: здобуваєш знання, зустрічаєш хороших вчителів, викладачів і вуаля – ти хімік. Саме в педуніверситеті імені М.П. Драгоманова я ввійшла в смак. Відкрила для себе хімію по-новому. Вона здається до лиха складною, але це все на перший погляд. Насправді ж особисто для мене – це найцікавіша і найлегша наука.  «Love is all around you?..» – забудьте. «Chemistry is all around you!». Хімія – це все, що нас оточує. Потрібно розуміти її принаймні для того, щоб не говорити: «то все хімія винна» або «та там одна хімія!».

Альона, як і годиться, пройшла всі щаблі науковця. Написала диплом, який, до речі, підказала їй бабуся.

«Вона задала просте питання: чого тут на городі росте, а тут не росте? Тож я взялась за дослідження ґрунтів. В одному із дослідів близько 40 разів заливала водою зразки і калатала. Хтось скаже нудно, а мені було цікаво, що вийде у фіналі».

Далі дівчина закінчила хімічний факультет. Три роки віддала аспірантурі в Інституті сорбції, розбираючись в нових сорбентах для лікування алергії та печінкової недостатності. Хоче колись довести цю справу до кінця і захистити дисертацію.

«Одна з цілей в житті – здобути «корочку» кандидата наук не для себе, а в пам’ять про дідуся, який вірив, що його внучка стане, як Вернадський. Мене, правда, трішки занесло не в ту галузь. Мама і тато народились в Залужжі. Я вже – у Дубровиці. Втім багато часу проводила в селі з дідусем та бабусею. Вони стали для мене «вчителями життя».

Врешті дівчина пішла працювати в НЦ «МАНУ», де нині, окрім паперової роботи з наказами і закупками, власного екологічного проєкту, виконує обов’язки завідуючої експериментальної лабораторії «Ex Lab».

Уроки з хімії в школі мало кому до вподоби. Формули, задачки і мудровані закони не додають інтересу. А в цій лабораторії діти на кілька годин стають маленькими вченими – проводять досліди, вчаться самі творити «дива» і краще розуміти світ довкола. Як тут не зацікавитись наукою, коли дають можливість побути секретним агентом і виготовити безбарвні чорнила, які можна побачити тільки під ультрафіолетом. Або ж виділити ДНК з яблука та помідора. Чи поринути в таємничий світ бактерій з допомогою мікроскопа.

Альона Буткевич особисто влаштовує майстер-класи з виготовлення ароматних шедеврів – яскравого мила та бомбочок для ванни. Отож науку поєднує ще й з творчістю. Додає, що саме за підтримку керівництвом будь-яких ідей і крутий колектив, любить свою роботу в НЦ «Мала академія наук України».

Питаю, а що найбільше подобається в ролі чарівника-експериментатора? «Звісно емоції дітей. Коли змішуєш різні речовини і розчин стає то насичено-синім, то прозорим, або коли прямо в долонях палає вогонь, їхні захоплені очі треба бачити. Такі показові досліди зазвичай проводимо на різних заходах.

Кумедно, що діти називають мене Герміоною. Я ж натомість кажу, якщо мріяли потрапити на урок до Хогварсу, то маю гарну новину: наука – це магія, яка насправді працює. У відвідувачів Ex Lab є можливість поринути у цей магічний світ з найкращими науковцями. А обдаровані учні з усієї України тут мають змогу навчатися хімії та біології в справжній, сучасно обладнаній лабораторії.

Взагалі в нас є дуже багато талановитих та розумних дітей. Спілкуючись з ними, сама набираюсь позитиву, мотивації розвиватись і правильних життєвих орієнтирів, настільки вони по-дорослому мислять».

Здається, що в цієї дівчини не 24 години на добу, а значно більше. Бо знаходить вона час і на репетиторство, і на викладання хімії в київській альтернативній школі (в закладі з особливою програмою, де класи складаються не більше як з 10 дітей).

Віддушина, що розфарбовує будні

Та не роботою єдиною. Ще одна її пристрасть – спортивне волонтерство. Альона частинка «Iron Volunteers» - команди небайдужих людей, які допомагають в організації спортивно-масових подій в Україні. Потрапила дівчина в «залізну родину» несподівано. Втім настільки захопилась, що вже п’ять років цим «горить». За цей час «виросла» з волонтера до координатора, на її рахунку вже більше сотні заходів. Тому недаремно кажуть, що випадковості зовсім не випадкові.

«Напевне, найпам’ятнішим з-поміж усіх був перший досвід – «АнтиZомбі пробіг». Як зараз згадую, Голосіївський парк, майже осінь (30 серпня) і білочки, які кидались з дерев горішками. Було дуже кумедно. Мене тоді поставили маршалом траси, дали червоний прапорець і я мала направляти бігунів в правильну сторону. Не забуду і перший масовий київський марафон. Де ще дівчинка із Дубровиці могла побачити одночасно п’ять тисяч людей, об’єднаних спільною пристрастю до спорту».

 Вдалось Альоні поволонтерити і під час Євробачення, яке приймала Україна в 2017-му.

 «Це була чудова нагода підтягнути англійську і порівняти український менталітет з європейським. Ми стояли на рамках і пропускали гостей до євромістечка на Хрещатику. Також допомагали поліцейським. Дівчат-патрульних було вкрай мало, тому ми ставали в нагоді. Але найцікавішим було спілкування з іноземцями. Вони відкриті, ставились до різних неприємних дрібниць простіше, без скандалів (що не скажеш про деяких наших людей). Не було жодного іноземного відвідувача без посмішки на обличчі. І цей позитив передавався нам».

Спакувати десятки тисяч пакетів для бігунів, на ходу дати попити водички чи підживити в пунктах харчування, простежити, щоб марафонці бігли в правильному напрямку, підбадьорити їх, одягти на шию медалі фінішерам… Це далеко неповний список того, чим займаються спортивні волонтери. Власне від них великою мірою залежить, наскільки вдало пройде захід. Альона розповідає, що в дні забігів сама стає марафонцем на велосипеді. Намотує біля сотні кілометрів на двоколісному транспорті, контролюючи, щоб на трасі було все в порядку і всі на своїх місцях. Інколи спить по кілька годин. Та все ж називає волонтерство своєю віддушиною, що розфарбовує її будні.

«Чому цим займаюсь? Причин достатньо. Це можливість бути деталькою у великому механізмі, який лупає сю стіну і популяризує спорт в цілому. Це заряджає драйвом і емоціями. В мене завжди мурашки по тілу від неймовірних людей, котрі долаючи дистанцію, встигають і «п’ятюньку» дати, і хоч трішки криво, але посміхнутись у відповідь на твою підтримку. Це дозволяє вилізти із зони комфорту і навчає вирішувати проблеми, до яких життя тебе не готувало. Це нагода познайомитись зі спортсменами, якими захоплюєшся і бачиш на п’єдесталі Олімпійських ігор. Це хороша фізична розрядка після праці головою. Можна продовжувати і продовжувати, але найцінніше – це люди, з котрими пліч-о-пліч робиш цю справу. Мені подобається Одеса, там волонтерять пенсіонери. Їм давно вже за 70-ят, але вони справжні енерджайзери, яким не сидиться на місці. Такі люди надихають. А ще надихає той факт, що марафонці зазвичай приходять з родинами. Їхні діти біжать інші дистанції, а дружини, мами, бабусі активно підтримують. Тоді розумієш, що не все в нас так і погано».

По інший бік

Який волонтер не хоче спробувати себе в ролі бігуна. Тож і дівчина не раз побувала по інший бік свого захоплення.

«В 2016 році вирішила взяти участь у пів марафоні (21 кілометр). Рішуче почала підготовку за кілька місяців, але перед самим забігом захворіла. Втім все-таки бігла. Не для результату, а задля задоволення. А от в цьому році взяла за мету зібрати всі медалі фінішера на десятикілометрівках. З 10 вечора до 6 ранку мали вільний час. Тож збирала бажаючих координаторів, і ми влаштовували власні забіги по маршруту пів марафону. У цьогорічній колекції зібрала вісім нагород. Запам’ятався і захід Race Nation 2018 року.  «Забіг волі» – 10 кілометрів+25 перешкод. Це хард-версія «Котигорошка», що проводять біля Золотого. Емоції зашкалювали, і це можна було побачити на фото через кілька днів».

«Змінюйся сам і змінюй свою країну»

Чимало куточків України дівчина побачила за роки волонтерства. Бо забіги відбуваються в різних містах. Та й зі своєю «Екологічної інспекцією» об’їхала не один регіон, досліджуючи воду та ґрунти. Побачила, наскільки прекрасною є наша країна. На жаль, не завжди тут таке ж прекрасне життя. Тому цікавлюсь, чи не було думок шукати кращої долі за кордоном, як нині робить багато молоді.

«Були пропозиції працювати в Чехії, в тамтешній лабораторії. Але, мабуть, мої рожеві окуляри ще не розбились до кінця. Я хочу, щоб Україна розвивалась. А те, що я виїду, нічого для цього не зробить. Якщо покидати її, то повністю міняти громадянство. Закривати цю сторінку і не нити, як в Україні погано. Щось не подобається, змінюйся сам і змінюй свою країну. А не нарікай, сидячи за кордоном. Навіть в дрібницях можна вкладати власну лепту. Варто тільки захотіти. Звісно це важче, ніж жалітись на владу, на когось збоку, на погані умови. Кожен коваль своєї долі і майбутнього своєї держави. Ось, приміром, організатор марафонів Діма Черніцький. Він завдяки своїй наполегливості за роки вийшов на високий рівень проведення забігів. Зміг «запалити» спортом тисячі людей. Бо хотів щось змінити на краще. Хочеться вірити, що колись настане час, коли дбати про Україну, жити її інтересами і турботами, стане модно і престижно».

Наостанок дівчина дякує найріднішим людям: батькам за терпіння і  допомогу та чоловіку за підтримку у всіх починаннях. А ще вдячна вчителю хімії Дубровицького НВК Тамілі Валеріївні Ремезюк за орієнтир у житті. 

Спілкувалася Леся КОНДРАТИК.