четвер, 5 квітня 2018 р.



Фотопроект викликав різні емоції:
від приємного захоплення до співпереживання

Напередодні свята весни спільно з депутатом обласної ради Віталієм Суховичем ми провели фотоконкурс «Жінка – це весна, весна – це жінка». Як зазначив Віталій Миколайович, проект мав на меті якомога яскравіше відобразити світ наших землячок, їх захоплення, громадянську позицію, адже наші жінки такі різні – дружини, доньки, мами, бабусі, майстрині, лікарі, освітяни, бізнес-леді, громадські діячки, патріотки. Ми їх поважаємо, ми ними пишаємося. Рідні і друзі присилали на конкурс світлини дорогих людей і коротко розповідали про учасників.


26 фоторобіт отримали ми на конкурс. На фото – наші прекрасні дівчата і жінки: мами, донечки, дружини, сестри, подруги, колеги, учасниці танцювального колективу. Жінкам зізнавалися у повазі та коханні. Говорили про безмежну материнську любов, про жінок, які чекають захисників, про їх світ захоплень і роботу.
Два дні у мережі «Фейсбук» користувачі голосували за переможниць проекту. Найбільшу кількість голосів набрав хореографічний колектив «Юні колків’яночки»». В дарунок від депутата обласної ради Віталія Суховича дівчата отримали нові сценічні костюми для своїх виступів! Хай радують земляків ці щирі і гарні україночки під керівництвом талановитої Мирослави Мороз, художнього керівника Колківського СБК.
До речі, кожна учасниця проекту отримала сюрприз від Віталія Миколайовича, який був вражений спілкуванням з учасницями, їх харизмою та життєвою позицією.
Нашою наймолодшою, найулюбленішою конкурсанткою стала Христинка Гром із Висоцька. Фото дівчинки на проект надіслала її сестра Наталія Карпінська. Про свою сестричку вона написала так: «На фото зображена моя найменша сестричка Христинка (6 років). Завжди усміхнена, ласкава і щира дівчинка. Пробувши в лікарні 8 місяців, вона твердо вирішила, що хоче стати лікарем і допомагати людям. Поки що її пацієнтами є ляльки, якими вона дуже любить гратися. Бажаю їй міцного здоров’я та цілеспрямованості, щоб досягти своєї мрії. Фото зроблене до курсу хіміотерапії». Ось такі хвилюючі рядки. Зізнаюся, отримала цю світлину і серце защеміло, бо насправді історія маленької дівчинки не може нікого залишити байдужим. Фото Христинки ми відокремили від інших учасниць, задля того, щоб якомога більше людей підтримало цю чарівну учасницю, даруючи дівчинці свою позитивну енергетику.
Спільно з Віталієм Миколайовичем ми вирішили відвідати Христинку, познайомитися з нею ближче, подарувати їй хвилини приємного спідкування. Дуже хотілося підтримати цю гарну дівчинку, яка пройшла нелегкий шлях у боротьбі з онкологією. Шлях до повного видужання ще триває, адже після лікування настає довгий час реабілітації. Я написала пост у «Фейсбук» про нашу зустріч. Хочеться, щоб ці рядки прочитали і жителі району, які не користуються Інтернетом. Велике прохання: «ЯКЩО У ВАС БУДЕ НАГОДА ПІДТРИМАТИ ХРИСТИНКУ, ТО ЗРОБІТЬ ЦЕ ОБОВ’ЯЗКОВО». Отож моя розповідь до вашої уваги.
9 березня 2018 рік. Висоцьк.
Сьогодні у моє життя увірвалося шестилітнє сонечко, маленьке і ніжне! Але про все по порядку. Їдемо до маленької учасниці нашого фотопроекту Христинки Гром (фото на стор. 1). і хвилюємося. Купили вітамінів, а як до дівчинки без іграшки?
З Віталієм Миколайовичем ми довго вибираємо у магазині ляльку для Принцеси. Як їх багато тепер і які вони різні! Депутат обласної ради виправдовується, пояснює, що виховуючи двох синочків, на ляльках абсолютно не розуміється. Я хоч і гралася ними, теперішні модні тенденції в ляльках абсолютно не ідентифікую: що модно у ляльковому царстві, а що не модно серед дітей. Сучасні ляльки зовсім не такі, як бавилася я. Зрештою купуємо сучасну пані, за порадою продавчині, я навіть не можу повторити її назву – ім’я цієї стрункої дами. Це не класична лялька з гарним обличчям і кучерями. Цікава, щонайменше. Але саме зараз такі ляльки люблять дівчатка.
Христинка ходить по подвір’ю з мамою, вона у масці. Така маленька тендітна дівчинка. Лише очі визирають з-під шапочки, а там маска, така, як ми при грипі одягаємо. Як метелик пурхає вона у хату, і поки ми, на запрошення мами, заходимо у вітальню, перед нами вже без маски сидить дивовижна дівчинка з очима, в яких купається всесвіт.
– Я – Люба, – представляюся.
– А я – Христинка, – дитина у відповідь.
– А я дядя Віталій, – розповідає про себе Віталій Миколайович. З нами ще Людмила Федорівна Гура, сільський голова. Христинці вручили ляльку і модну сумочку, а її племінник Владиславчик (молодший від тьоті тільки на рік) бере до рук пакунок з гостинцями. Доки дівчинка просить Віталія Миколайовича розкрити коробку з новою подружкою, Владік цікавиться смаколиками. На запитальний Христинчин погляд він звертається до дяді, який пакунок приніс:
– Ти ж мені його дав в руки. Значить, можу їсти.
Владік – це синок старшої сестри дівчинки. Хлопчик гарний і дуже розумний, він розвіює сьогоднішню буденність Христинки. Бавиться з нею, не пішов у садочок.
Як каже мама Надія, з минулого травня найменшеньке її сонечко Христинка (господиня має четверо дочок) веде майже тепличний спосіб життя. Мама схвильовано згадує:
– Донечку турбував животик, ну думаю, зелених абрикосів поїла. Потім підозра впала на апендицит. На УЗД побачили щось зайве у животику. Це зайве було розміром з дитячу голівку.
Апендицит у Христинки був справа, поряд пухлина, якби вона не надавила на апендицит, то хтозна, чи була б ця Принцеса зараз на світі. Адже захворювання могло досягти останньої стадії, на початках не турбуючи маленьку.
Далі все пішло, як у страшному сні: операція, чотири блоки хіміотерапії, ще одна операція в Киві, ще два блоки хімії.
«Як заїхала я в лікарню, де були онкохворі діти, – згадує мама, – то жахнулася, два дні не могла відійти. Я думала, що ото по телевізору бачу хворих, то й усе. Боже, скільки у нас таких діточок! Скільки грошей треба на їх лікування, а держава дає мізер.
Зараз загальний аналіз крові здаємо через день-два, якщо певні показники падають, то контроль стає суворішим. Щомісячно онкомаркери (1300 гривень), УЗД – 250, УЗД серця –180, через кожні три місяці КТ, а треба ж машину найняти, щоб поїхати в Рівне».
Мама не скаржиться на нестачу грошей, це я прошу її розповісти про витрати. Пенсія по захворюванню у дівчинки становить аж дві тисячі чотириста гривень. Вони спостерігатимуться шість років, щоправда, з наступного року трішки рідше здаватимуть аналізи.
Мама продовжує:
– Христинка знає про всі граничні показники, якою має бути кров. Дітки у таких лікарнях «медично» грамотні всі. От недавно телефоную, щоб дізнатися, яка кров на онкомаркер. Мені кажуть, що аналізи хороші, я плачу від радості. А донечка і собі вплач, бо подумала, що аналізи погіршилися. Вона цього дуже боїться і хоче бути здоровою.
Своїми великими оченятами дівчинка бере моє серце в полон. Вона просить Віталія Миколайовича дістати ляльку, одягає ляльці окуляри і тішиться подарунком. Цей світ дитинства зачаровує так, що забуваєш про вчорашню недугу Христинки. Хіба що волоссячко коротке, після хімії відростає. Воно значно світліше, аніж було. Христинка перепитує маму, а чому ж воно не кучеряве і не таке темненьке, як раніше.
Людмила Федорівна каже, що мама завжди робила донечці на свята у садочок прекрасні зачіски, бо волосся до хвороби було густе, кучеряве і довге. На випускному у садочку Христинка була, як Попелюшка на балу. І, як грім серед ясного неба, цей онковирок.
Надія, хвилюючись, додає:
– Батьків у мене нема давно, є брат і той далеко дуже. Я думала, що буду одна в біді. Але я кланяюсь всім односельчанам, які прийшли на допомогу: Висоцький лісгосп дуже підтримував (хлопці і кров здавали), Висоцька сільська рада, народний депутат Василь Яніцький, благодійник Віктор М’ялик, ви теж, Миколайовичу, мені допомагали (звертається до Віталія Суховича). А яка молодець наша директор школи Валентина Пилипівна Креденсир, як вона організувала збір коштів – освітяни району, школярі також були з нами на шляху до виздоровлення. (Я ж пригадую, що Дубровицький ліцей (дир. Володимир Кушнір) назбирав більше 11 тисяч, директор запропонував спеціальну акцію) допомогла Дубровицька школа №1, Туменський, Берестівський, Людинський, Мочулищенський, Лісівський, Нивецький, Бережківський навчальні заклади. Школярі провідували постійно дівчинку з солодощами та іграшками. Підтримала харчуюча організація (кер. Геннадій Конончук). Допомагали і німецькі благодійники, які беруть діток з Висоцька на оздоровлення. Низький уклін всім!
Я підсідаю ближче і розпитую, чи хоче Христинка літечка. Зізнається, що хоче, як всі дітки, побігати по зеленій травичці, хоче сонечка (зараз дівчинка бліда). Я обіцяю, що буду з нею тепер дружити і приїду ще. Дівчинка замовляє у мене вже м’яку іграшку і банани. Віталій Миколайович теж наголошує, що стане Христинчиним добрим другом, а він таким і був, просто Принцеса не знала його в обличчя.
В оселі тепло і затишно, бачу, що Надя – гарна господиня, людина сильного духу, яка вірить, що донечка буде абсолютно здоровою. Жінка розповідає мені про прекрасних старших доньок, двох онуків, каже, що гордиться зятем. Щастя воно ж ніби поруч, тільки б Христинка зовсім видужала.
Беру в долоні маленьку руку дівчинки, так би і тримала її, стільки позитиву йде від дитини. Дівчинка каже, що до неї приходять вчительки, а вона так хоче до школи. Дітки провідують, а якось гуляла з мамою біля навчального закладу і побігла за парту. Скучила за всіма і своїм класом. Ще вона каже, що дивиться, скільки лайків ставлять під її фото в Інтернеті. От така у нас особлива учасниця фотоконкурсу!
Мені, здається, що зі мною в Дубровицю приїхав її погляд, як блиск сонечка. Поїду до Сонечка ще, я ж пообіцяла.
Віталій Сухович передав мамі матеріальну допомогу на лікування Христинки Гром.
Друзі, підтримуйте тих, хто цього потребує! Разом легше пройти навіть найскладніший шлях. А з Христинкою ми ще обов’язково зустрінемося!
Люба КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар