четвер, 5 квітня 2018 р.



ГЕРОЇ
НЕ ВМИРАЮТЬ –
ГЕРОЇ СЕРЕД НАС
22 березня на фасаді Дубровицького професійного ліцею відкрили меморіальну дошку нашому Героєві Юрію Колеснику. Саме в цей день хлопцеві виповнилося б лише 24 роки. Клята війна обірвала життя ще одного зовсім юного сина поліської землі у жовтні 2017 року. Востаннє блакитне небо над Україною він побачив неподалік Волновахи. Отож віднині поглядом своїх гарних очей Юра буде зустрічати зранку учнів ліцею і бажатиме їм з неба «Гарного дня».

«Мій син і воював, щоб діти мали можливість навчатися, відпочивати і радіти життю», – саме так сказала мені мама захисника Валентина Василівна. Разом з чоловіком Олександром Володимировичем вона пронесла цю подію крізь самісіньке серце, це читалося в їх очах, це можна було й не читати, всі це розуміємо. Адже батьки ніби з синочком зустрілися в той день біля ліцею. Велику особисту подяку тато і мама Юри передали нашому народному депутатові Василю Яніцькому, за сприяння якого було встановлено цю меморіальну дошку. Вони зазначили, що постійна увага Василя Петровича до пам’яті наших захисників – це справа його доброго серця.
На урочистій лінійці вшанували пам’ять Героя учні та працівники ліцею, учасники АТО, військовий комісар Анатолій Білаш, помічник-консультант народного депутата Оксана Слободзян, перший заступник голови РДА Микола Кохно, заступник голови районної ради Олександр Задорожний, секретар виконкому міської ради Оксана Краглевич та заступник міського голови Юрій Яременко, представники громадськості міста.
Відкрив лінійку директор закладу Михайло Лосік. З хвилюванням у голосі він згадав: 
– Щороку ліцей випроводжає у світ близько ста двадцяти випускників. У 2013 році наш заклад закінчували дуже хороші, творчі і цікаві діти. Серед них Юрко Колесник. Якнайкраще згадую цього чудового хлопця. Бувало, закінчаться уроки, а Юра ще у закладі. Він то майстру допомагає, то класному керівникові у чомусь підсобляє, то картини малює. Всюди хотів встигнути, все хотів знати, залишити по собі гарну згадку. Картини Юрка – це гарний спомин про нашого учня-патріота.
Як пригадала мама Юрка у нашій особистій розмові, син називав ліцей своїм сонечком, своїм теплим моментом життя. Захисник казав, що найбільш важливі спогади про Дубровицю пов’язані у нього із професійним ліцеєм. Наголошував, що діти, які тут вчилися, у житті не пропадуть. Професійний ліцей – це гарний старт, бо люди, які все вміють і на війні були затребуваними, і у цивільному житті мають до чого руки докласти.
Право відкрити меморіальну дошку Юрію Колеснику було надано бойовому побратиму Героя, учаснику АТО, майору Михайлу Афанасьєву. Одна мить і вже на нас дивиться щирими очима цей вродливий юнак, який не побоявся йти до кінця.
Отець Сергій звернувся до всіх присутніх зі словами: «Нема більшої любові до ближнього, аніж віддати життя за друзів своїх». Настоятель Свято-Миколаївського храму, який відспівував Героя в день поховання, освятив і меморіальну дошку.
Нагадаю, восени 2013 року Юрко підписав контракт із ЗСУ. Бог зберіг йому життя, як виходили з Іловайського котла. А під Щастям знову потрапив у велику небезпеку, був контужений. Лікувався, з перших днів перебування у госпіталі думками завжди рвався на фронт. Був час, як вступив у Військову академію Одеси, але швидко залишив навчання, бо зрозумів, що його місце на передовій.
Як розповів батько Юри, син завжди казав про те, що не сидітиме вдома, доки побратими захищають рідну землю. Він був дуже дружелюбним і щирим. Завжди намагався особисто прикрити друга, було й таке: зняв свій надійніший бронежилет і віддав менш досвідченому молодшому товаришу, щоб його захистити.
А якось до бригади приїхав служити земляк з Берестя. У молодого чоловіка не було доброго взуття, то Юра поїхав до магазину і за власні кошти купив йому берці.
Ночами він часто робив бойовим побратимам татуювання. Бійці наносили на тіло особистісні малюнки не заради моди чи розваги. Вони знали, що ходять під прицілом смерті. Дуже часто завдяки татуюванням, зробленим Юрком, вдавалося ідентифікували загиблих. Юра їздив на упізнання і бачив хлопців, яким зовсім недавно наносив малюнки на тіло. Але хлопці вже не могли нічого сказати побратиму – ні застерегти, ні порадити. Своїх полеглих друзів він возив і до матерів, щоб вони провели синочків в останню дорогу. Одного разу довелося супроводжувати тіла двох братів. Хіба треба здогадуватися, чому цей хлопчина посивів у 21 рік?
Ще один щемливий момент. Військовий комісар Анатолій Білаш вручає матері захисника нагороду сина. Згідно з Указом Президента посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» третього ступеня. Зажурена мати з нагородою в руках дуже розчулила всіх присутніх, зажурена мати Героя, син якої віддав життя за кожного з нас.
Гарно пройшла урочиста лінійка. Дякуємо ліцеїстам та їх наставнику, керівнику закладу Михайлу Лосіку за те, що так трепетно, так відповідально і щиро поставилися до цього життєвого моменту. По її завершенню зайшли до одного з кабінетів закладу подивитися на Юрині картини. Михайло Вікторович зазначив, що у цьому куточку ліцею ремонт робив Юра з однокурсниками, всьому хлопці навчилися у ліцеї. Мама ще поділилися спогадом: «За все син брався, і чайник полагодить, і по господарстві все-все умів. Він ніколи не сидів, склавши руки. Такий був енергійний, працьовитий, непосидючий».
 На одній з Юриних картин зображено візитівку Дубровиці - костел і зелень довкола. Інша картина - у стилі модерну.  Тато Юрка пояснив, що тут зображено художника з пензлями. Хлопець любив мистецтво і саме життя. Останні роки він часто слухав Біблію, в аудіозаписах на диктофоні. Герой йшов до Бога. Він прийшов до Господа зовсім юним. Богові також треба такі гарні, молоді і такі відкриті серцем і душею! Вічна пам’ять Герою!
Люба КЛІМЧУК.







Немає коментарів:

Опублікувати коментар