четвер, 5 квітня 2018 р.


ПУБЛІЧНО ПРО НАБОЛІЛЕ
Першого березня голова райдержадміністрації Микола Петрушко звітував перед громадськістю про пророблене за минулий рік. Текст звіту ми вже публікували в одному з номерів газети. Сьогодні ж ознайомимо наших читачів з тими питання, що порушувалися в його обговоренні.

Іван КУШНІР, пенсіонер, м. Дубровиця:
1. У нас дуже «гарячий» регіон через незаконний видобуток бурштину. Чи зверталася райдержадміністрація у «верхи» з приводу узаконення цього промислу?
2. Чи зверталася РДА з цього питання до районної ради?
3. Ви детально звітували про ту кількість звернень, що надійшла до райдержадміністрації від мешканців району через різні «гарячі» лінії.  А чи мають люди  можливість поспілкуватися з вами безпосередньо, скажімо, через сеанс прямого зв’язку в студії? У Сарнах подібний публічний звіт голови райдержадміністрації транслювався по радіо. Чи є у Вас можливість оперативно донести до населення району якусь важливу інформацію?

Микола ПЕТРУШКО: Мої двері завжди відкриті для усіх жителів району. Уся важлива інформація висвітлюється в місцевій районній газеті «Дубровицький вісник», на сайті РДА. Радіо, на жаль, у нас не працює, хоча старші люди, які звикли до домашньої радіоточки, звертаються до мене, аби відновити роботу місцевого радіо. Але, знаєте, як часто буває: навіть найкраща  ідея перекреслюється нестачею фінансів для її втілення. Зрозуміло, про проводове радіо нині навіть не може йти речі – технічно це вчорашній день. А як мене інформували, для створення свого ФМ-радіо необхідно значних капіталовкладень – вісім тисяч доларів для придбання ретранслятора, ще для отримання ліцензії порядком восьми-десяти тисяч грн. Звичайно, таких коштів у нас нема. Але днями я мав розмову з керівництвом сарненського ФМ-радіо на предмет того, щоб наша інформація звучала на їхніх хвилях. І виявляється це цілком можливо. Ціна питання – 1 тис. грн. на місяць, тобто 12 тис. грн. на рік. Думаю, що депутати районної ради підтримають відповідну програму й виділять під неї кошти. Тоді радіоефір буде заповнено й нашими новинами.

Любов КЛІМЧУК, журналіст газети «Дубровицький вісник»:
1. Як Ви оцінюєте роботу своєї команди, себе в цій команді, якої співпраці Ви хотіли б від тих людей, що Вас оточують?
2. Хотілося б почути сьогодні про госпітальний округ, роботу госпітальної ради. Це питання, думаю, хвилює сьогодні все населення району. І загалом, що Дубровиччина наша робить задля того, щоб медицина наша зробила крок вперед, а не два кроки назад?

Микола ПЕТРУШКО: Найважче самому оцінювати свою роботу. Ви краще за мене знаєте, як працює райдержадміністрація. Бо ця інформація є відкритою. Але, на мою думку, було набагато краще, якби її діяльність організовували не просто колеги, а справжні друзі, котрі є твоїми однодумцями. Люди, з якими разом пройшов не одне випробування.
Тепер з приводу госпітальної ради, членом якої я є. Засідання пройшло поки що тільки одне, організаційне. Більше нас не запрошували.
Щодо первинної ланки медицини, то ви знаєте, що за ініціативи нашого Президента в 2018 році всі потуги спрямовані задля того, щоб наблизити її до людини. На нашу область виділено 186 млн. грн. на удосконалення, розширення мережі ФАПів, сільських амбулаторій. Ми з нашим керівником ПМСД Вікторією Островець також розробили відповідну програму. Захистили її на рівні області. Приємно було чути від заступника голови ОДА, що наші проекти розроблені найкраще з-поміж усіх районів області. Відповідно до цієї програми ми плануємо побудувати амбулаторії в Кривиці та Тумені. Передбачається переоснащення ФАПів під амбулаторії й в інших населених пунктах. Також відповідно до цієї програми планується будівництво або переоснащення житла для сімейних лікарів. Однак на усіх нарадах в області наголошується: першими отримають кошти на реалізацію програми реформування медицини на селі  ті райони, хто найшвидше зуміє підготувати повний пакет документів (відведення землі, забезпечити наявність сімейного лікаря тощо). Але маємо всі надії, що наш район таки буде в числі цих щасливчиків – й кошти прийдуть вже в цьому році, принаймні, райдержадміністрація, сільські голови, керівництво ПМСД докладає для цього максимум зусиль.

Григорій ШАХ, керівник КП «Теплосервіс», член колегії:
Раніше дуже популярним був такий жарт: «Дубровіца – велика століца, можна заблудіца». Але тепер ми бачимо, що наш район, не буду говорити, що з Вашої вини, але втрачає свій «центровий» статус. У нас уже давно нема державного нотаріуса, населення мусить звертатися до нього в Зарічне. Центральний офіс Пенсійного фонду перейшов  до Зарічного, податкова, поліція, прокуратура – до Сарн, зараз йдеться про перетворення управління УВГ на  філію Зарічнянського.

Микола ПЕТРУШКО: Так, структура відомств змінюється й часто не на користь нашого райцентру.  Хоча деякі структури все ж залишаються й в Дубровиці – окружний суд, наприклад, хоча також йшла мова про можливість його розміщення в тому ж Зарічному. Віділення об’єднаного фонду соціального страхування населення  також базується в Дубровиці. Про УВГ поки що остаточно не  відомо, хоча центральне керівництво відомомства наполягає на тому, щоб у нас залишалася тільки філія, оскільки більшість мереж – у Зарічнянському районі.

Андрій КУЛИК, керівник ПСП «Промінь», член колегії:
1. Будівництво підвідного газопроводу до Соломіївки та Кураша. Його протяжність не така вже й велика – необхідно трохи більше 1 км труби, щоб  природний газ прийшов в оселі колишніх колгоспників. Це люди постраждалі від Чорнобильської катастрофи. Вони животіють на  мізерні пенсії. І в той же час  позакопували більш як по тисячі доларів в землю. Вони так само трохи хочуть пожити на державних субсидіях й не так тяжко обігріватися взимку.
2. Якість автомобільних шляхів. Через наші села пролягає міжнародна траса. Якість дорожнього полотна така, що покійника не можна провезти – остерігаєшся, хоча б не випав із труни. А все через те, що важковаговий транспорт геть знищує покриття. Мабуть, варто задуматися про встановлення дорожніх ваг.
3. Шкільний автобус. У нашій школі – він найстаріший в районі. Батьки весь час скаржаться на поломки.  З усією відповідальністю можу сказати – за двадцять сім років Незалежності держава для школи тільки виділила вхідні двері та «Шкільний автобус». Все інше по селах – ту ж школу, церкву, ФАПи, відділення зв’язку, дитсадок, будинки культури побудувало сільгосппідприємство.

Мирослав КРЕМЕЗЬ, Бережницький сільський голова:
Якщо хтось думає, що достатньо буде протягнути газ тільки до Соломіївки, то він помиляється. Саме наша сільська рада є замовником проекту, й ми категорично проти того, що достатньо тільки 1200 метрів підвідного газопроводу. Наші люди так само інвестували  кошти в будівництво вуличних газових мереж.  Тож або газ прийде до крайньої точки – в Бережницю, або його не буде зовсім.

Микола ПЕТРУШКО: З цього приводу ми вже неодноразово зустрічалися з керівництвом  газотранспортників. Написано ряд звернень, їздили ми з Мирославом Володимировичем й у різні «високі» кабінети. Все впирається в те, що нині наша держава взяла курс на відновлювальні альтернативні види енергії. Через те будівництво нових газових підводів нині важко й важко просувається. Хоча, з свого боку, я дуже розумію людей, що відірвали від своєї родини значні кошти на будівництво сільських газових мереж. Технічно є можливість підключити частину Соломіївки до газової труби. Але це передбачає зміну проекту й нові витрати відповідно. Тож є певні складності.

Мирослав КРЕМЕЗЬ: Щоб змінити проект, необхідно рішення замовника, тобто нашої сільської ради. Як Ви думаєте, хтось з наших депутатів проголосує, знаючи, що газ прийде тільки до Соломіївки?
2. Як ви всі знаєте, зараз в нашій області реалізується митний експеримент. Кошти, зароблені митницею, спрямовуються саме на будівництво нових шляхів. Минулого року будувалися відрізки шляху на трасі Рівне-Сарни, а цього року планується така реконструкція  ділянок, що йдуть від білорусько-українського кордону. Передбачається, що покриття шляхів буде якісним й складатиметься з трьох шарів асфальту.

Ніна СТАСЮК, начальник управління освіти, молоді та спорту: Орв’яницький шкільний автобус є справді одним з найстаріших, він придбаний ще 2005 року. Але минулого року ми за кошти управління провели його капітальний ремонт, й автобус нині на ходу. Питання в іншому. Він розрахований тільки на 24 посадочні місця, тому ми хотіли, задля економії, поміняти його на великоозерянський шкільний автобус на 31 посадочне місце, що надійшов нам кілька років тому за кошти держави.
Але водій орв’яницького шкільного автобуса категорично проти. Каже: «Наш автобув після ремонту в експлуатації є більш надійним».
Сьогодні питання треба ставити по-іншому. Держава дає шкільні автобуси тим, хто провів оптимізацію освітньої мережі. Приміром, якщо понизити ступінь Бережницької школи з подальшим підвозом старшокласників до іншої школи, то можна отримати ще один новенький шкільний автобус. Але тоді постає інша проблема. На сьогодні обслуговування шкільних автобусів іде з районного бюджету. Наш район, як бачите й чуєте, не може власними надходженнями забезпечити навіть вчасну виплату заробітної  плати тому ж обслуговуючому персоналу шкіл та медикам.
А щодо виділення коштів на утримання шкіл, то тільки за останні два роки за сприяння нашого народного депутата Василя Яніцького школи отримали нові вікна, спеціалізовані класи, ігрові майданчики.

Станіслав РОЖКО, голова постійної комісії районної ради:
Ми не так давно з головою районної ради були на засіданні ради регіонального розвитку. Я вкотре переконався, як багато ми згаяли, не скориставшись можливістю, як пропонувалося, об’єднатися в одну велику громаду. В Україні вже створено половину із запланованих громад. Рівненщина посідає восьму сходинку в цьому рейтингу. Першими йдуть волиняни.  Нам також вже можна було б давно вирішити задавнені питання ремонту освітніх закладів, ФАПів, дитсадків, побудувати нові, відремонтувати дороги. Держава п’ять років гарантує бюджетну підтримку новостворених громад, виділяючи дотації на розвиток інфраструктури. Отримали б дуже гарні гроші, «підлаталися б» й впевненіше дивилися б у майбутнє.
Що я почув на цій раді? Названо точку неповернення – 2020 рік. До цього часу йде добровільне об’єднання в громади. І нам треба вже на щось наважитися. Вирішувати, звичайно, кожному населеному пункту окремо. Але ми вже втратили так багато грошей, якщо подивитися навіть на наші в районі перші ОТГ. Тож маю велике бажання, щоб врешті запустився процес зі створення громади й у нас. Нам вже давно пора створювати робочі місця, щоб мали більші податкові надходження. Як голова постійної «гуманітарної» комісії районної ради об’їхав всі районні лікарні нашого округу, й порівнюючи їх, можна сказати, що наша, Дубровицька,застряла десь в минулому столітті. Нині маємо колосальне недофінансування бюджетників. Техпрацівники в цьому бюджетному році  забезпечені зарплатою тільки на вісім місяців, дошкільники – на 11-ть. Ми передали на освіту опалення 14 шкіл, одинадцять з них уже на грані замерзання батарей. У нас зараз НВК на карантині, то техпрацівники ходили й розбирали стару закинуту ферму, щоб було на чому школі дозимувати. Проблем достатньо. Якось треба виживати й держава дає таку можливість. Треба скористатися шансом.
Микола ПЕТРУШКО: 1. Станіслав Миколайович висловлює дуже слушну пропозицію. Ми вже якось рахували, що якби район уже пішов по шляху децентралізації, отримали б до ста мільйонів гривень так званих «підйомних». В цьому є позитив. Якщо говорити про спроможність громади, то, на жаль, в якому форматі не об’єднався б наш район, він все одно мало зароблятиме самостійно. Аналізуючи бюджет двотисячсімнадцятого року, можу сказати одне: самі ми заробляємо менше десяти відсотків до потреби, а 99 відсотків зароблених нами коштів, це – відрахування на заробітну плату, в основному – бюджетників. Тож перше, на мою думку, над чим слід працювати – створення нових потужних бюджетоутворюючих підприємств. Звісно, є надія, що прийде інвестор й розпочне тут велике виробництво. Однак сучасні технології не потребують багато робочих рук, а в районі більше 20 тисяч незадіяного працездатного населення. Що можемо пропонувати? У нас велика лісистість, але дерево ми відправляємо на експорт як сировину. А треба було б, мабуть, переробляти на місцях. Щоб з Дубровиці їхав не кругляк, а вироби, які можна виготовити з нього. Інші варіанти? Узаконення того ж нелегального видобутку бурштину. Це закрило б ряд нагальних потреб.
2. Минулого року, як ви вже чули, нам бракувало 18 млн. грн., щоб медицина та освіта якісно функціонували. З районного бюджету левову частку віддали освіті – близько 4 млн.грн. Якби навіть віддали всі зароблені кошти, все одно всіх потреб галузі  не забезпечили б. Була надія на стабілізаційну дотацію. Наприкінці 2016 року її надійшло в обсязі більше 4 млн. грн., але минулого року стабілізаційної дотації надійшло трохи більше одного мільйона. Цього року ситуація ще гірша, оскільки влітку має зрости мінімалка до 4100 грн. Ми вже направили відповідні листи до Кабінету Міністрів, адже не покривається бюджетними коштами навіть заробітна плата. Будемо чекати на допомогу держави. В області, варто зазначити, тільки Дубровицький та Млинівський райони в такому плачевному становищі.
Оксана СЛОБОДЗЯН, помічник-консультант народного депутата В. П. ЯНІЦЬКОГО:
У мене навіть не запитання. А крик душі. Це стосується реалізації Чорнобильського закону. Нас, на жаль, покинули з нашими проблемами наодинці. Ми тут потроху вимираємо, то в одній хаті ховають від онкозахворювання, то в іншій. Страшно, що ми вже звиклися до цього. Так не повинно бути.
Сьогодні було питання про команду. Як на мій розсуд, у нас немає в районі дизеля, щоб рухав й генерував ідеї. Нам треба більше заробляти самим. В районі є досить значна частина багатих людей. Але вони не вміють організувати власний бізнес. Тож, напевно, завдання адміністрації – допомогти їм його налагодити. Сісти за стіл переговорів й домовитися про спільну працю задля порятунку Дубровиччини.
Микола ПЕТРУШКО: Ми вже неодноразово мали розмову з представниками малого та середнього бізнесу щодо повноти сплати податків. Хочу сказати, що бажаних результатів це так й не дало. Як продавали підакцизні товари без чеків, так й продовжують продавати. Як намагалися обійти закон з найманими працівниками, так й продовжують це робити досі.
А у п’ятницю на прийомі голови побувала також делегація батьків з Лісового. Прочитавши звіт у газеті, вони сполошилися з приводу перспективи перетворення школи в їхньому селі на початкову. Люди більше години дискутували з керівництвом РДА та районної ради, відстоюючи освітній заклад в Лісовому. Наводимо текст їхнього звернення.
Людмила РОДІНА.


Голові Рівненської облдержадміністрації Петрушку М.М.
Голові Дубровицької районної ради Кухарцю М.М.
Депутатам Дубровицької районної ради

ЗВЕРНЕННЯ
У травні 2016 року сесія районної ради прийняла рішення про реорганізацію Лісівського НВК «ЗОШ І-ІІ ступенів-ДНЗ», Озерського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ДНЗ», Зеленської школи І-ІІ ступенів у філії Сварицевицького НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ДНЗ».
Адміністрацією Лісівського НВК до батьків доведено інформацію, що з 01.09.2018 року наш навчальний заклад буде реорганізовано у філію І ступеня, а діти 5-9 класів будуть підвозитись до Сварицевич.
Висловлюємо категоричну незгоду з приводу такої реорганізації і великого бажання чиновників відправити наших дітей на навчання у Сварицевичі і ставимо запитання: хто уповноважений прийняти рішення про дату реорганізації, беручи до уваги, що умова (капітальний ремонт доріг) не виконана.
Із початку цього проекту нас, батьків, ніхто не ставив до відома, не запитували нашої думки. Тільки після звернення батьків та громадськості села влада наважилася на одноразову зустріч з нами.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» інформація про питання, які передбачаються внести на розгляд ради, повинно завчасно доводитись до відома населення, що забезпечує обговорення громадянами проектів рішень ради, важливих питань місцевих значень. Але питання про реорганізацію Лісівського НВК було винесено на розгляд ради без донесення інформації до жителів села Лісове. В окремих навчальних закладах ця реорганізація нічого не змінить або ці зміни будуть незначними, а у Лісовому це призведе до фактичного закриття закладу.
Для Сварицевицького НВК з вашого благословіння, районні депутати, придбано два шкільних автобуси, на які видано чималі кошти із дірявого районного бюджету. Якщо один із них дійсно завантажений довезенням дітей із Зелені, то другий возитиме повітря, тому що батьки із Лісового та Озерська категорично проти підвезення дітей до Сварицевич.
Лісівський НВК має хорошу матеріальну базу. У навчальному закладі створені необхідні умови для здобуття учнями базової загальної середньої освіти завдяки управлінню освіти, батьків та співпраці з міжнародними організаціями (реалізація проекту Чорнобильської програми відродження та розвитку): 2 корпуси навчальних приміщень, їдальня, спортивний зал, тренажерний зал, комп’ютерний клас, внутрішній санвузол. Школа є центром соціально-культурного життя села. Реорганізація школи теж призведе до соціальної напруги, погіршення і до того несприятливої соціальної ситуації в селі.
Ми розуміємо, що держава потребує реформ, що такі навчальні заклади як наш є невигідними з точки зору фінансових витрат. Але та сама держава, згідно Конституції України проголошує людину, її життя та здоров’я найвищою соціальною цінністю. Тільки це гасло залишається декларативним, тому що шалені фінанси на зміцнення опорного закладу, придбання та утримання автобусів є, а на підтримання закладів освіти у невеликих населених пунктах – дірка від бублика. Уже зараз молоді сім’ї в Лісовому задумуються, чи варто залишатися в селі при такій невизначеності із школою. У нашому навчальному закладі наповнюваність класів відповідає нормам наповнюваності класів, визначених п.2 ст.14 Прикінцевих положень Закону України «Про освіту» та ч.ІІст.14 Закону України «Про загальну середню освіту». Тому відповідні підстави щодо реорганізації навчального закладу відсутні – оскільки дотримано нормативи щодо наповнюваності класів! Головною причиною є відсутність у держави бажання знайти фінанси на утримання таких навчальних закладів.
Ми обізнані з проблемами в дошкільній освіті та оплаті праці обслуговуючому персоналу шкіл. Ми читали, як замерзали навчальні заклади у січні цього року. Але район з автобусами, з опорними закладами. Швабри можна дати учителям, нехай після уроків займаються прибиранням приміщень, а техперсонал скоротити – буде значна економія, купимо ще декілька автобусів.
Неодноразово жителі Лісового на сході села заявляли про своє бажання входити до Дубровицької об’єднаної територіальної громади, для утворення якої не робляться ніякі кроки. Нас вперто хочуть затягнути у Сварицевичі, але там ходить думка щодо об’єднання із селами Зарічненського району. То, може, найперше треба було добре подумати про план децентралізації в районі, а не спішити будь-якими способами залучити кошти в одне окремо взяте село з вашої, депутати, подачі, знищивши освіту в малих селах.
Якщо і ставити питання про підвезення дітей із Лісового, то це можуть бути школа Золотого або навчальні заклади Дубровиці (наприклад, ЗОШ №1).
І ще одне. Наслідки цього проекту для шкіл неоднакові. У Зелені практично ніяких змін не буде. У Озерську планується зняти III ступінь, а у Лісовому закрити основну школу, яка давала роботу педагогічним працівникам, обслуговуючому персоналу, можливість учням 5-9 класів здобувати освіту вдома. Тобто, найбільш негативні наслідки відчує наш навчальний заклад. Працівники школи – у повній невизначеності.
Уже розпочинається процес попереднього розподілу тижневого навантаження на 2018-2019 н.р., що розподіляти – невідомо.
Під цим зверненням підписалося 180 жителів села Лісове.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар