Аліна Стрижак: «Робота і є моє хобі»

Наша землячка, відома журналістка програми «Гроші» розповідає про українську політику, свою роботу та наше суспільство.

Нагадаємо, що спецпроект телеканалу «1+1» розслідує найактуальніші економічні та фінансові проблеми країни.

Аліно, як склалося ваше життя після того, як поїхали з Дубровиччини?

Років з 10 працювала у «Газеті по-українськи», трохи навіть керувала відділом. Була спецкором під час війни в Грузії. І десь у 2010-му прочитала сайт «Наші гроші». Те, що робили Олекса Шалайський та Юрій Ніколов, було так круто, що одразу хотілося робити самій таке. Але «одразу» не можна було. Ну, бо нічого не вміти і прийти з вулиці в «Наші гроші» – які були перспективи? Почала ходити на тренінги, знайомилася з людьми. Вразило, наскільки порядне чи, не знаю, людське середовище журналістів-розслідувачів. Наприклад, розібратися з «Вісником державних закупівель» було складно. Попросила допомогти в Андрія Марусова – голови «Transparency International Україна», одного з лекторів на тренінгу. Він задав кілька питань, побачив, що мені воно справді треба, і кілька годин витрачав свій час, пояснював, як це все працює. Уявляєте, ти – ніхто, а біля тебе сидить сам Марусов – глиба і розказує ази. Паралельно почала писати про тендери в «Газеті по-українськи». На той час уже познайомилася з Ніколовим і  Шалайським, відправляла їм якісь свої матеріали, начебто, просила поради. Насправді хотіла, щоб помітили. Але вони не помітили. Тоді зробила сюжет для одного столичного телеканалу – про корупцію в музейній сфері: пішла в музей, взяла картину начебто для виставки, повернула підробку. І в музеї її прийняли. Сюжет мені потрібен був лише для одного – взяти коментар у Шалайського про тендери, виграні музеєм, і так познайомитися з ним особисто. За кілька тижнів Шалайський телефонує і питає: «Стрижак, хочеш попрацювати в журналістських розслідуваннях?». Думаю: «Господи, нарешті це сталося». Але Шалайський сказав, що зараз набирають журналістів у телевізійну версію «Наших грошей». Погодилася – вибору особливого не було. І три роки пропрацювала на телебаченні. Але програма журналістських розслідувань – це не лише розслідування. Багато часу іде на монтаж, графіку, зйомки, іноді при лютому морозі, іноді з твоєї точки зору на абсолютну дурню – треба знімати якісь вантажні залізничні вагони чи якусь хату з гелікоптера, щоб тому, хто дивиться телек, було красиво. Є люди, які можуть пояснити собі, що це важливо. А я в якийсь момент зрозуміла, що поки можу дозволити це собі не пояснювати. Тому звільнилася з ТВ. І ось, через 4 роки, мені запропонував роботу Шалайський. В «Наших грошах» працюю трохи більше року.

Як ви охарактеризували б себе, як журналіста?

Діставуча, мабуть.

В чому полягає особливість  роботи в журналістиці розслідувань?

Останній рік ми не робили розслідувань - досліджували, як працює судова система. Наприклад, на початку 2017 року Генпрокурор Юрій Луценко відзвітував про результати роботи прокуратури за 2016 рік. І сказав, що прокуратура повернула державі понад 10 млрд. грн. Довго ніхто не міг добитися, звідки взяті такі цифри. Врешті ГПУ на запит нардепа Віктора Чумака привезла депутату в приймальню 51 том судових рішень. Які нібито мали підтвердити цю суму. Ми відчитали всі рішення. І підтвердили лише 3,8 млрд грн, про що вийшов великий матеріал. ГПУ його просто замовчала – прокурорам не було чого сказати. Утім, зараз повертаємося до розслідувань, і в момент, коли ми з вами говоримо, мій редактор працює з моїм матеріалом про міністра внутрішніх справ Авакова.

А особливіть такої роботи, які і будь-якої – роби якісно, не бреши і не бери хабарів.

Багато знаєте про політику,  яка вона, на ваш погляд, українська політика?

Це не зовсім правильне твердження. Багато знати про політику і працювати з корупційними кейсами – різні речі. Але, коли ти пишеш матеріал, зрозуміло, що з політикою стикаєшся. Наприклад, нещодавно у мене вийшов матеріал про те, що очільниця ДФС Києва Людмила Демченко фігурує у кримінальних провадженнях по конвертації та службовому підробленні. В одному з епізодів слідство встановило, що службові особи ГУ ДФС Києва використовували підроблені довідки учасників АТО для уникнення люстрації. Щодо Демченко встановлено, що вона нібито була в зоні АТО медсестрою, але фактично ніжилася в санаторії у Конча-Заспі. Чиновниця уникла люстрації, прикрившись судовим папірцем, заховавшись на посаді помічника нардепа від БПП Ніни Южаніної – екс-керівника компанії «Експрес-інформ», яка володіє ліцензією на мовлення «5 каналу» Порошенка. А на посаду головдфсниці Демченко призначив очільник ДФС Роман Насіров – «клєтчатоплєдовий», що сам ходить під кримінальним провадженням, колишній голова комітету з питань податкової та митної політики, який тепер очолює Южаніна. За інформацією нардепа Сергія Лещенка, Демченко входить до оточення Петра Порошенка і є настільки впливовою. що на наступний день після викривальних заяв міністра фінансів Олександра Данилюка про те, що ринок фіктивного ПДВ у Києві становить 1 млрд. грн. на місяць, щодо міністра почалася серія атак з боку правоохоронців.

Тому, на мій погляд, українська політика – це шеренги кандидатів на допит до НАБУ і САП. Але є і нормальні, той же Чумак, Супрун, наприклад.

Наскільки українське суспільство, на вашу думку, знає про реальний стан справ у політиці високого рівня?

За суспільство не скажу. За себе – можу. От візьмемо бурштин, це ж – теж велика політика, фінансові інтереси. 2016 року на Рівненщині прогриміла спецоперація «Бурштин». 300 правоохоронців, 123 обшуки, 160 тисяч доларів і кілька калашів – їх показували по всіх екранах країни. Викривати нелегальних копачів приїхав Генпрокурор та глава СБУ. А що в результаті? Майже всіх відпустили, я про це писала, більшість по угодах. Лишилося кілька обвинувачених, із розряду «треба посадити хоч когось», але справа настільки тухла, що це зрозуміла навіть військова прокуратура, яка її веде. Тож потягнула справу з Києва до Львова, де суд, вочевидь, лояльніший. Знаєте, як це зробили? Всіх потерпілих у справі поселили у гуртожитках львівського університету, декого – заднім числом. Підстава для заселення виявилася унікальною – згідно з документами, ці люди є працівниками управління захисту економіки Львівської області. Хоча, наприклад, Віктор Шапорда – підприємець із Олевська на Житомирщині, місцевий депутат від Радикальної партії. І з правоохоронцями його поєднує хіба те, що вони його затримували.  Відтак, якщо потерпілі живуть у Львові, то й суд може бути у Львові.

Хто там на кого натис, щоб майже всіх відпустили? На якому етапі? Хто скільки отримав? А прокурор? Я цього не знаю. Це як от собаки під килимом вовтузяться, а тобі по коливаннях судового реєстру і змінах у статутних капіталах фірм стає зрозуміло, що щось відбувається.

Коли Україна зможе подолати корупцію?

Любо, я не знаю. Хотілося б, щоб за мого життя. Але ні. І, думаю, не за життя моїх дітей.

Ваша робота ризикована, чи доводилося отримувати погрози від людей, про яких робите матеріали?

Так, під час підготовки матеріалу про заступника генерального прокурора Анатолія Даниленка мені спочатку зламали електронну пошту, потім прийшли додому. Порадили відпочити, не займатися розслідуваннями. Але погрози – це виняток. Навіщо погрожувати, якщо можна купити? Кілька років тому, щоб зняли ефір з моєю програмою про очільника Південно-Західної залізниці Олексія Кривопішина, пропонували 50 тис. доларів. Програма вийшла, Кривопішина зняли.

Що цінуєте в людях?

Фаховість і порядність, мабуть.

Сімейний стан?

Є чоловік і дитина.

Ваш улюблений вислів…

Фраза шефа, що текст нормальний.

Яку пору любите?

–

Яка ваша мрія?

Побутова до непристойності. Хочу навести порядок в квартирі, бо і досі в мене замість дверей між кімнатами – арки, а в коридорі замість частини лінолеуму – цемент. Але як подумаю, скільки це головняку і викинутих, по суті, грошей – відкладаю «на завтра». І так уже 10 років.

Чи буваєте у рідному Висоцьку?

Нечасто.

Чим живете, окрім журналістики?

Сплю. Трохи складно уявляти, як у людей може бути, окрім роботи, ще хобі. Мені повезло, бо робота – і є хобі. І якби в мене було так багато грошей, що не треба було б працювати, просто робила б свою роботу безплатно.

Розмовляла Люба Клімчук.