Людмила ГРИЦЮК:

«ДУЖЕ ПРИЄМНО БУТИ ЧАСТИНОЮ СВЯТА»

Нині, коли постійно на слуху президентський «Рошен», мало  хто навіть знає про скромну львів’янку Климентину Авдикович. Ця жінка, шукаючи, як прогодувати дітей після смерті чоловіка, почала продавати домашні солодощі, що згодом виросло у цілу фабрику. Ту саму, котра стала попередницею львівського «Світоча». До чого це? А до того, що справжня мама ніколи не буде сидіти, склавши руки, якщо йдеться про майбутнє й добробут її дітей.

Людмила Грицюк із Лісового – поки що про власну фабрику не замислюється. Але в момент відчаю так само не опустила руки.  Жінка освоїла нову справу й тепер працює провідним кондитером  відомого в нашому краї кафе «Золоте» та однойменної кав’ярні.  Сьогодні наша розповідь про цю жінку та її захоплення.

Пані Людмило, розкажіть трошки про себе. Хто Ви та звідки?

Народилась я в АР Крим, в смт. Коктебель. Та після розлучення з татом мама забрала мене на свою батьківщину, в Запоріжжя. Там я закінчила одинадцятирічку. На подальше навчання грошей не було, тому повернулась до Криму. Там в літній період, коли сезон відпусток в розпалі, підзаробляла, працюючи покоївкою в готелях та пансіонатах. В Коктебелі познайомилась з своїм майбутнім чоловіком,який там служив прикордонником. Побралися, в нас народилось двоє діток. Жили дуже скромно, бо все вкладали в майбутнє власне житло. Мені там залишилася невеличка земельна ділянка у спадок. Я все мріяла відкрити скромний пансіонат для відпочивальників. Планувалося одне. Вже й кредитів набрали, земельну ділянку оформили, почали зводити будиночок…

В народі кажуть інколи про сприятливу нагоду: «Не  було щастя, то нещастя допомогло». Чи не про Вас це випадково?

2014 рік змінив наше життя... «Ми покинули все, щоб залишитися вдома», - вираз не мій, але для мене дуже актуальний. Були скрутні часи – для держави та й особисто для нашої родини. Кинувши все надбане, з кредитами рушили сім’єю на материк, додому в Україну. Довелося знову все починати з нуля на батьківщині в чоловіка, в селі Лісове. Юрія майже ніколи не було вдома – завжди працював на декількох роботах, щоб якось зводити кінці з кінцям... Чим я могла допомогти, сидячи в декреті за третьою дитиною та й без освіти, спеціальності? Намагалась щось продавати через Інтернет, хотіли з чоловіком розвести якусь худобу, шукали можливість займатися сільським господарством. Але все марно, новий кредит брати не хотіли, та й під заставу ми нічого запропонувати не могли. А мали ж іще розрахуватися з боргами.

...Якось подзвонили мені люди і запитали, чи могла б я зробити торта у вигляді мультяшного персонажу та капкейки, і все це їде на Київ?! Я звичайно погодилась, це ж були хоча б невеликі, та гроші. А вже потім мені стало дуже страшно, адже всі мої вироби з мастики  видавалися мені такими примітивними. Я ж ніде, окрім інтернетівських майстер-класів, тоді не вчилася кулінарії. Навіть не вірила, що звичайне хобі зможе мені приносити прибуток. Одне слово, перед тим, як віддавати це перше кулінарне замовлення, про всяк випадок прийняла заспокійливе. Хоча, заради справедливості, варто зауважити, що тортик той таки вдався. Ото вже правда, що новачкам везе.

Коли відкрили в себе кулінарні здібності?

Я завжди любила  почаклувати на кухні. А коли з’явилися малятка, то частенько влаштовувала для родини «свято шлунка».  Мабуть, це в мене закладено на генетичному рівні.

Як майстер Ви людина критична?

Я й досі дуже хвилююсь, коли роблю  щось на замовлення, бо завжди дуже критична до себе. З тих людей, що перш ніж відрізати, разів сім відміряю. Добре обмізковую, як й що зробити. Вже добре набивши руку, долаючи всі внутрішні протиріччя та невпевненість в собі – створила сторінку в Інтернеті, де почала виставляти фото своїх робіт. Але бути «самоучкою» не дуже добре. За теперішніх цін на витратні матеріали-інгредієнти, кулінар права на помилку не має. А інколи знань та навичок таки бракує. Тим паче коли доводиться мати справу з великою кількістю різнопланових десертів. Тоді на допомогу приходять різні майстер-класи. Звісно, я була на них і в нашої землячки О.Клюйко,з якою, до речі, ми дуже подружилися, та відвідувала такі кулінарні вишколи і в Києві.

На Вашу думку, справжні гурмани – це які люди?

Мені здається, що в нашій бідній виснаженій Україні  гурманом може вважатися вже той, хто зможе калорійно та більш-менш збалансовано прогодувати себе та сім’ю.

Хтось із жінок мріє про діаманти, хтось – про дорогі шуби,  про власні шикарні авто. А про що мріє Людмила Грицюк?

Мрію про затишний власний будинок, в якому можна буде облаштувати собі майстерню для роботи. І звичайно про те, щоб всі мої рідні були здоровими. На даний момент це для мене дуже болюче питання, яке зачіпає за живе. Моя рідна сестра, що залишилася в Криму, раптово захворіла в травні минулого року. Дiагнози ставили різні: рак стравоходу, ахалазiя... В липнi забрала до себе її дитину, не могла ж я дозволити, щоб рідна кров десь поневірялася без нагляду. Пробувала кілька разів  добитися, що необхідно для видужання сестри. Але згодом зрозумiла, що лiкування вона не отримує зовсім. Порадилася з чоловіком, й було вирiшено транспортувати сестру до Києва в якусь нормальну клініку. Менi допомагали друзi, та й зовсiм чужi люди взяли витрати на лiкування на себе. Найняли реанімобiль, щоб перевезти мою сестричку з-пiд кордону Чонгар до Києва. 27 липня її забрали в лікарню, а 29 липня, якраз на своє 37-рiччя, вона впала в кому, потім були реанімація й довгі дні та ночі на межі життя та смерті.  Дива не сталося, 7 вересня моя сестра в агонії померла – в неї виявився менiнгоенцефалiт. А час було безнадійно втрачено. Поховала я її коло себе – в Лicовому. Тепер для племінниці намагаюся замінити маму.

Коли менi запропонували престижну офiцiйну роботу, я дуже зрадiла. Ми разом облаштовували примiщення, була закуплена сучасна спецтехнiка, в нас були великi плани... Та життя внесло свої корективи, у зв’язку з хворобою сестри вiд працевлаштування змушенна була вiдмовитися. Бо й дiток вже стало четверо... Але вiд мене не відмовились – домовилися, що чаклуватиму над десертами вдома. Ось так вже i працюємо

Пані Людмило, до речі, а продукції яких кондитерів Ви надаєте перевагу?

Зазвичай я дивлюсь роботи кондитерів на просторах Інтернету, підписуюсь на їхні канали... Бадді Валастро – король кондитерів, в нього дуже цікавий канал на «Ютуб», Алекс&Мілана дарує багато свіжих ідей...

Яких принципів дотримуєтеся у виготовленні десертів?

Щоб випiчка чи десерт вдався, треба, по-перше, не боятися тiста. Головне все гарно вимiсити. В декорi важливо не поспiшати (з цим в мене проблема), також всi інгредієнти мають бути однакової температури.

Чи є серед цих ласощів якісь найулюбленіші?

Люблю легкi суфлейнi торти з рiзними конфетюрами.

Незабаром ми святкуватимемо Світле Воскресіння Господнє. Чи не могли б поділитися з нашими читачками Вашим рецептом паски?

Звісно, охоче. Я випікаю цей великодній хліб за таким рецептом:

Інгрідієнти: 0.5 л молока, 5-6 яєць, 0.200 г масла, 0.100 мл.вершків, 50 г. дріждів, 0.300-0.400 г цукру.

Приготування: Дріжді перемішуємо з цукром, додавши трішки теплого молока; добре розмішуємо всі інші інгредієнти за кімнатної температури; додаємо борошно та вимішуємо гарно тісто; ставимо в тепле місце для піднімання. За бажанням можна додати курагу, родзинки, горішки. Коли тісто підніметься, його гарненько ще раз вимішуємо та розкладуємо по формочках, паперових або металічних, змащуємо олією, чекаємо, поки все підійде в формах та ставимо в попередньо нагріту до 180 градусів духовку. Готовність перевіряємо дерев’яною шпажкою.

Кулінарія – це єдине Ваше захоплення?

Поки що так. Кондитерство вміщає в собi дуууже багато нового та цікавого. Тим паче я вiд тортiв вже залежна, хоча до солодкого, можна сказати, байдужа. Як не дивно, проте в кулінарії мене більше приваблює не смак, а емоції. Так приємно бути частинкою свята, особливо дитячого. Адже я печу не тiльки на кав’ярню «Золоте», а i приймаю замовлення через Інтернет та по телефону.

Основним своїм покликанням Ви самі вважаєте ….?

На майтер-класі в Києвi серед багатьох зовсiм незнайомих людей врізалися в пам’ять слова однієї його учасниці. Ця дівчина менi сказала, що вiд мене йде дуже сильна дитяча енергетика... Напевно, бути насамперед мамою і є моїм покликанням.

Людмила РОДІНА.