четвер, 5 квітня 2018 р.


МАЙСТРИНЯ ВІД БОГА

В народі кажуть: «Життя прожити - не поле перейти», так і в людини на життєвій дорозі бувають різні ситуації, які посилає їй Бог. Є особистості, які проходять свої життєві випробування, не вагаючись, і в той же час приносять іншим радість, добро, хороший настрій.
Моя розповідь сьогодні про гарну, талановиту, веселу, дотепну людину Олену Павлівну Герасимчук із села Крупове.
Народилася Оленка в селянській родині колгоспників Марії Степанівни та Павла Михайловича Придюків. З народження була хворобливою дитиною. До п’яти років батьки і не підозрювали, що у доньки – тяжке захворювання. Одного разу дівчинка бігла до бабусі, яка жила поряд, Оленці стало погано, вона впала і втратила свідомість. Батьки зразу ж звернулись до лікарів, їздили в Рівне, Київ. Дитині поставили діагноз: вада серця Тетрада Фалло. Потрібно було робити операцію, але дитина мала недостатню вагу.
Коли Оленка пішла до школи,то через постійні проблеми із серцем, часто пропускала заняття. Зимою старша сестра возила її в школу на санчатах, бо самій важко було ходити.
Першу операцію на серце зробили в Києві в науково-дослідному інституті ім. Амосова, коли дівчинці було одинадцять років. Після операції Оленка почувалася краще, але лікарі рекомендували впродовж наступних 2-5 років зробити другу операцію, адже за одну не могли усунути повністю всі вади серця. Коли настала пора робити другу операцію, так склались сімейні обставини, що не змогли поїхати до Києва.
Попри хворобу, Оленка завжди була веселою, компанійською дитиною, мала багато друзів. Часто співала в школі і на сцені сільського клубу. Після закінчення школи подала документи до Березнівського професійно-технічного училища за спеціальністю кравець з пошиття жіночого і дитячого верхнього одягу. Не дарма вибрала саме це училище, адже ще в школі на уроках трудового навчання всі вироби, які шила Оленка, були найкращими і завжди висіли на виставці «Умілі руки».
Коли подавала документи, приймальна комісія зразу відбирала тих, хто гарно співає. І коли дівчина заспівала, то вже й в свідоцтво про освіту не заглядували, одразу зарахували на навчання. І ось здійснилась Оленчина мрія навчитись шити, а оскільки любила співати, то поєднала два в одному – любов до шиття і любов до пісні.
Після закінчення навчання Олена іде на роботу в Дубровицький побуткомбінат. І тут вона знаходить собі друзів. Всі колеги гарно ставляться до Олени, бо бачать, що дівчина працьовита, старанна. В старших колег вчиться, набирається досвіду. З’являються перші клієнти, які потім часто звертаються до неї. Бо все в Олени виходило, як у досвідченого майстра, всі вироби були якісно пошиті.
Бо ж талановита людина – талановита у всьому. Олена займається шиттям, вишиває рушники, серветки, сорочки, скатертини і до всього цього співає у фольклорно-етнографічному ансамблі «Берегиня» села Крупове.
В 1984 році Олена виходить заміж. Чоловік Іван у всьому підтримує дружину. В кінці 80-х – на початку 90-х років Олена шиє серпанкові костюми для колективу «Берегиня», а це великий труд і велика відповідальність. Та костюми, як і всі її роботи, виконані на «відмінно». Багато хто запитує: «Хто шив сценічні костюми для колективу?». А коли чують, що учасниця ансамблю «Берегиня», то дуже дивуються.
В 1991 році звільняється з роботи, через проблеми із здоров’ям. Вона іде на посаду художнього керівника ансамблю «Берегиня», де пропрацювала два роки.
З часом здоров’я Олени стало погіршуватися, і лікарі наполягають на другій операції. Це рішення далося важко, але іншого виходу не було, і в 1993 році було зроблено другу операцію на серце. Після операції дають ІІІ групу інвалідності і на роботу Олена більше не виходить. Кожного року весною і осінню Олена проходить курс лікування, але продовжує шити, вишивати, співати.
Коли виходила заміж, то мріяла мати дітей, але лікарі заборонили їй народжувати. Часто шила дитячі речі, а потім дарувала сорочечки чи платтячка своїм племінникам або чужим дітям. Після другої операції здоров’я покращилось і Олені дозволили народжувати. Здійснилась заповітна мрія стати мамою. Всі дев’ять місяців вагітності вона провела в лікарнях спочатку Дубровиці, потім Рівного. В червні 1997 року народилась довгоочікувана донечка Анастасійка. З батьками розділили радість всі: родичі, сусіди, друзі, односельчани.
В подяку Богу Олена за свою донечку занесла вишиту скатертину в Свято-Миколаївський храм  міста Дубровиця. А тепер прославляє Бога своїм співом в церковному хорі села Крупове. Також є солісткою народного фольклорно-етнографічного ансамблю «Берегиня».З ансамблем Олена уже більше тридцяти років, і де тільки не побувала: в Києві, Луцьку, Тернополі, Рівному, Чернівцях, в Польщі, в Білорусі. Всюди Олена зачаровувала своїм співом.
Шиття, вишивка, спів – все Олена робить із задоволенням. Бо і сама Олена зізнається: «Коли шию, то майже завжди співаю, і тоді кожна річ виходить дуже гарна». Бог дав людині талант і вона розвинула його, не закопала. Дійсно, майстриня від Бога.

Марія СТАСЮК,  бібліотекар Крупівської ПШБ.











Немає коментарів:

Опублікувати коментар