Кордон охороняють дві чарівні білявки

Я часто бачила її неподалік дому. Вона радісно гуляла то поруч з чоловіком, то з симпатичною жінкою. Завжди спадало на думку: «Мабуть, це дуже важко і відповідально тримати породистого пса у квартирі і взагалі приручити ближнього – це завжди відповідально!». 8 Березня поверталася зі святкового концерту. Зустріла знову свою сусідку, яка стежила, як вигулюється пес.

Не втрималася, підійшла, привітала зі святом. Ну й перейшла до головного: «Така гарна у вас собака, але це ж, мабуть, і клопоту чимало біля неї». Пані Ніна з усмішкою розповіла, що Альбіна – це службова собака, яка захищає кордон України разом з донькою Лесею. Живе вдома у Лесиних батьків, бо донька мешкає наразі у них. Альбіну люблять всі, вже без неї не уявляють своє сьогодення. А гуляють з собакою Лесині батьки. Бо дівчина часто приходить з нічної зміни і їй треба відіспатися. Ну, Альбіна, звісно, відпочиває менше. Попросила свою співрозмовницю організувати нам зустріч з донькою, в той момент, коли йтиме Леся на службу, щоб сфотографувати у формі поруч з Альбіною.

Леся зателефонувала за кілька днів близько сьомої, перепросила, що так рано, але запропонувала зустрітися ненадовго у скверику поряд з домом. Дівчата вирушали охороняти кордон. Ці дві чарівні блондинки зробили мій ранок особливим – приємним і позитивним. Отож… Все по порядку.

Інспектор прикордонної служби, інспектор-кінолог Леся Цуп зустрічає мене приємною посмішкою, Альбіна сидить поряд, як дівка на виданні, і хорохолиться. Мабуть, відчуває, що я робитиму їй фотосесію. Вона позує так, як каже Леся: сісти, встати, йти. Слово господині для Альбіни - це закон. Собака наразі зовсім не така грайлива, як бігала поруч з Лесиною мамою. Не бешкетує і не біжить геть. Прикордонниця пояснює, що Альбіна завжди перед чергуванням така відповідальна, знає, що робота є робота і треба відповідно налаштуватися. Але я ловлю себе на думці, що Альбіна вміє ще й хитрувати. Біля Лесиних батьків вона схожа на маленьку дитину, якій дозволено біля дідуся і бабусі бути більш балуваною.

Леся стверджує, що собака завжди характером схожа на свого господаря. Маленьке щеня звикає до людини, яка про неї дбає та її виховує, отож з часом стає схожим на власника у поведінці. Леся додає:

– Я холерик. Отож і моя Альбіна саме така, якщо працювати – то працювати, якщо відпочивати – то відпочивати! Коли йшла працювати кінологом, то не знала, яка собака мені попаде у колеги. Зателефонувала знайомим у Мости (кінологічний навчальний центр державної прикордонної служби). Там якраз один з викладачів їхав у Польщу, залишав собаку. Отак Альбіна стала моєю. Це гарне ім’я (яке мені дуже до вподоби) я їй не вибирала, брала її вже з документами.

Розпитую у Лесі про уподобання Альбіни. Цікаво, якій їжі пес надає перевагу, як любить Альбіна релаксувати. Леся розказує:

– Моя панянка любить посмакувати печінкою, все одно якою. Це смаколик, якому надає перевагу завжди. Альбіна, як і кожна жінка, буває мінливою у настроях – то радісна, а то раптом трішки засумує. Ще Альбіна дуже любить водні процедури. Вона використовує кожну можливість скупатися. Бачить водойму, навіть невеличку, - туди бігом. Навіть коли вода вже геть холодна, Альбіна бовтається в ній залюбки. Вона хороша спортсменка.

Коли тепло, Альбіна спить на балконі. Близько шостої починає неголосно мене будити. Зранечку звучить обережне «Гав…».

За словами Лесі, якщо ж чарівна хазяйка не реагує, то наступний привіт трішки голосніший. Альбіна вихована і розуміє, що довкола у багатоповерхівці живуть інші люди, отож її примхи – це не найважливіше.

Альбіна любить весну і осінь, коли надворі не гаряче, таку погоду, коли файно дихається. А ще, як і Леся, любить літо – літо вечорове або зранечку, як не палить сонце. Найбільша розлука у цих чарівних дічат тривала два тижні. Леся підліковувалася у госпіталі. Альбіна дуже сумувала вдома. Вона ходила по квартирі у пошуках господині, не знаходила Лесі, лягала і просто тужила. Леся також у лікарні сумувала за своєю подругою-колегою, телефонувала до рідних, перепитувала, що і як. Леся пригадує: «Побачила мене і так скакала, що думала зіб’є мене з ніг. Ми намагаємося якомога частіше розлучатися насправді. Бракує нам одна одної. Коли я хворію, Альбіна дуже відчуває мій настрій і стає напрочуд лагідною і ніжною. Ляже біля мене і спокійнісінько жалібними очима дивиться. А от коли я у чудовому настрої, то й Альбіна бешкетує».

Колеги по службі дуже люблять Альбіну. Вони її балують. Альбіні приносять солодощі, хоча собаці не можна багато цих смаколикв. Ну, але ж трішечки. Ну, як нам, дамам, не з’їсти солоденького? Чотири кінологи несуть службу на пунктах пропуску, що межують з Білоруссю. Звісно, Альбіна любить поспілкуватися безпосередньо з колегами-собаками. Але от в день нашої зустрічі в Удрицьку вона працювала сама.

Альбіна вміє шукати наркотики. Як вчує цю гидоту, то сідає поруч і лає. Півроку навчалася цій відповідальній справі собака в Мостах. Зокрема, привчали Альбіну реагувати на тампони, настояні на наркотичних речовинах. Отож тепер не пропускає заразу на територію України.

5 років служить Леся Цупа у прикордонній службі. Зараз стояти на сторожі кордону непросто. Чергують Леся з Альбіною доба через добу. Приходять додому втомлені, треба ж і відіспатися. Практично часу на себе у Лесі нема.

Леся зазначила, що гордиться своєю роботою, пишається тим, що для України разом з Альбіною вони роблять корисну справу. Отож вони патріотки своєї рідної землі. Так-так, Альбіна теж патріотка, вона знає, що кордон України – це не забавка, а робота. Прикордонниця Леся Цупа не жаліє, що обрала такий фах – непростий і відповідальний, як для дівчини. Каже, якби повернути все назад, то зробила б так само, ані на хвильку не вагаючись.

Ось такі красуні охороняють наш кордон. А ще живуть поруч зі мною. Приємно завжди бачити. Обох. Якось пізнаєш людину, коли почуєш від неї думки – думки про життя, роботу, захоплення. Альбіна говорити не може. Але її мову, мову без слів, добре розуміє Леся. Дякую інспектору прикордонної служби за переклад. За час, знайдений для спілкування, і за турботу про Альбіну. Зрозуміло, що у них взаємна любов, про це й не треба навіть говорити вголос.

Люба КЛІМЧУК.