четвер, 25 серпня 2016 р.

ТАКІ  ДВІ  РІЗНІ 
БАТЬКІВЩИНИ
Нещодавно проїжджаючи нашими Гранями, з гіркотою подумала: чверть століття Україна є незалежною та суверенною, а в селі цьому, уславленому своїм буремним минулим, завжди патріотично налаштованому, час немов би зупинився на початку минулого століття. Прикро було від мимовільного порівняння – то ж наша Україна вся така, сіра й понура, поросла чортополохом…







Та недавні враження від відвідин житлового комплексу «Львівський маєток», що в Софіївській Борщагівці під Києвом, на щастя, розмалював яскравими барвами мої гнітючі роздуми про сучасну Україну. А відвідали ми цей комплекс зовсім не випадково, скористалися гостинним запрошенням нашого хорошого друга та мецената Віктора М’ялика подивитися, чим він займається й завдяки чому має змогу допомагати землякам-поліщукам.
Попри зайнятість, екскурсію комплексом провів нам сам забудовник, викроївши з свого щільного графіка кілька годин для розмови з журналістами та мером Дубровиці Богданом Микульським.
Ще перед зустріччю з Віктором Ничипоровичем пройшлися його затишним кварталом чотироповерхівок. Сучасний дизайн й ошатність новобудов, впорядкованість прибудинкових територій, їх озеленення чимось невловимим нагадували колоритність старого Львова чи Дрездена. Ті ж вазончики поміж будинками з молоденькими декоративними кленами, туйками та барбарисами. Смарагдові килимки стрижених газончиків. Мальовничі клумби-альпійські гірки з вічнозеленими багаторічниками. Ковані лавочки й підставки для підвісних кашпо з петуніями. Це не стара й сита Європа. Це також Україна. Теперішня й вибудована стараннями такого ж як і ми поліщука. Навіть не віриться, що на місті цього по-європейському претензійного кварталу ще чотири роки тому було пустирище.
Віктор М’ялик зустрів на порозі офісу теплою посмішкою, як добрих знайомих. Саме проводжав ділових партнерів. Столичний темп. Тут обліковується кожна хвилина. Як й домовлялися, рівно о 12-ій ми вже сидимо в його кабінеті. Поцікавився, чи не стомилися в дорозі. «Міг би вам довго розповідати в Дубровиці про свій бізнес, але хотів, щоб побачили все своїми очима. Моя біда в тому, що не вмію піаритися словесно. Більше звик себе рекламувати ділом, – каже Віктор Ничипорович. – Я почав опікуватися рівненським Поліссям в якості кандидата в народні депутати, й своєї допомоги не збираюся згортати. Хотілося б, щоб такий приклад наслідували й мої конкуренти. Хай би кожен поділився своїми прибутками, скільки справ можна було б зробити й для Дубровиці в тому числі».
В його робочому кабінеті – та ж стримана вишуканість. «Я особисто розробляв інтер’єрний дизайн. Замолоду взагалі багато робив своїми руками гарних речей так, що скоро заслужив слави будівельного майстра, хоча ніхто ніяким особливим премудростям не вчив. Рано залишившись сиротою, мусив самотужки набиратися досвіду та вчитися справи, що даватиме в житті хліб насущний. До речі, й музичні інструменти освоїв без спеціальної науки. Навіть не одне весілля потім відіграв в якості  визнаного музиканта».
Про малу батьківщину й дитинство пан М’ялик згадує розчулено. «Народився на Володимиреччині у багатодітній сім’ї. Матуся згоріла рано, навіть не хворіла довго. Згодом пішов за нею й батько. Тож дорослішати довелося cтрімко. Мусив сам шукати собі місце під сонцем. Але, можливо, саме така рання самостійність й загартувала характер. Дякую Богові й тим хорошим людям, що не дозволили мені озлобитися на життя й вистояти в усіх випробуваннях».
Це вже зараз цей чоловік – визнаний лідер у будівельному бізнесі, шанований платник податків, філантроп та меценат. Але коли слухаєш про довгий та тернистий шлях до вершини, здається, що перемотуєш кадри казкової кінострічки. «Інколи мені самому здається, що це сон, особливо, якщо пригадаю, як важко довелося спочатку».
Про «Львівський маєток» Віктор М’ялик говорить як про ще одну, сьому, свою дитину, з теплом та любов’ю. Як й про найменшого сина, вік якого називає до дня, про свій житловий комплекс теж розказує дуже детально. Показує, як вдало тут поєднано всю необхідну інфраструктуру.  Особлива гордість для мецената як людини, що понад усе цінує родинні цінності – приватний дитячий садочок. Прикметно, що цей заклад зовсім близько від церкви, яку Віктор М’ялик – людина віруюча – вважає невід’ємною частиною комфортності «Львівського маєтку».
Богдан Микульський, чия мета поїздки не просто екскурсійна, а насамперед збагачення досвіду з облаштування й організації роботи з обслуговування житлової інфраструктури, цікавиться, в скільки обходиться перебування в такому садочку. «Наш садочок лише нещодавно збудований, він розрахований на 95 малят. Ми вже маємо необхідні освітні ліцензії, тож садочок повністю укомплектований. Є й ще охочі влаштувати до нас свою дитину. Приймаємо ми малят з дворічного віку й вартість їх перебування тут – 3500 грн. на місяць», – розповідає завідувачка садочком пані Валерія.
Власне житловий комплекс «Львівський маєток» багатий різноманітністю комфортабельних квартир. Крім класичних варіантів планувань, є квартири для неординарних творчих особистостей, що прагнуть завжди дивувати оточуючих.
Широкий діапазон квартир по площі дозволяє вибрати найкомпактнішу, оптимальну або шикарну простору квартиру.
«Варто зауважити, що квартири в ЖК «Львівський маєток» не є найдешевшими, і цьому є багато причин. Але сукупність усіх технічних, естетичних й інших рішень дозволяє отримувати неабияке задоволення від проживання в житловому комплексі «Львівський маєток».
Можна купити квартиру від забудовника з 1, 2, 3 кімнатами, а також 2-рівневу квартиру з 2,3, 4, 5 або 6 кімнатами і загальною площею більше 100 кв. м. Варіанти планувань найрізноманітніші – від стандартних до оригінальних, які оцінять люди, які люблять неординарність у всіх сферах.
Свою квартиру тут зможе знайти і людина, що живе одна, яку задовольнить компактне житло, і велика родина, яка б вимагала додаткових квадратних метрів.
«Покупці наших квартир отримують й інші переваги: всі стіни в квартирах оштукатурені, виконана стяжка підлоги; всі комунікації (включаючи Інтернет) проведені і готові до функціонування; можемо допомогти з обробкою квартири і замовленням меблів; власник житлової площі отримує безкоштовне паркувальне місце; територія житлового комплексу захищена від сторонніх втручань; тут є магазини, кафе, ресторан, спортивні майданчики, той же дитячий садок та інші інфраструктурні об’єкти. І хоча житловий комплекс розташований поблизу від Києва, але є екологічно чистою і по-старосвітському тихою й затишною територією. В той же час будинки розташовані так близько до столиці, що вважати житло заміським можна тільки номінально адже до найближчого метро від «Львівського маєтка» можна дістатися за 10 хвилин».
По суті це – таке собі невеличке містечко з чисельністю понад 15 тис. чоловік. Цікавимося у забудовника принагідно й про заробітні плати будівельників та інших працівників, що обслуговують його інфраструктуру. Виявляється найнижча з них – в межах 10000 грн.
Ось такий він гарний бік сучасної України. Залишаємо цю територію з почуттям білої заздрості. На жаль, особисто для нас така Батьківщина як зарубіжжя. Можемо подивитися, поахати в захваті, але не більше того. Такі квадратні метри для мене, як не прикро, не по кишені. Втішаю себе звичною в таких випадках думкою: «Можливо, хоча б діти житимуть краще…».
Приклад Віктора М’ялика – людини, що зробила себе сама, дає підстави так думати. «Все життя слідував одному принципу – кожну справу починай з Богом, з добром, допомагай людям й все в тебе вдасться».
Людмила РОДІНА.

Фото Любові КЛІМЧУК.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар