КОМАНДА – ЦЕ СИЛА

Мій колега полюбляв говорити, якщо йшлося про інновації: «Я хлоп з села, не помацаю пальцями – не повірю». Певна доля скептису присутня в кожному з нас. От й майбутнє об’єднаних територіальних громад – формування, якого досі Україна не знала – бачиться декому досить й досить примарно. Чим живуть наші «піонери», котрі першими наважилися стати на шлях децентралізації, ми вирішили дізнатися, завітавши до Миляч.

Миляцька об’єднана громада – одна з перших не лише на Рівненщині, але і в Україні. Об’єднатися вони встигли ще до місцевих виборів, які відбулись торік, тож у жовтні вибрали вже нового спільного голову та з першого січня живуть за новими законами. Раду доводиться давати самим, без районної влади.

«Тепер ми опікуємось і освітою, і медициною, і культурою, – ділиться сільський голова Федір Хлебович. – На освіту та медицину отримуємо прямі кошти з державного бюджету, а культуру фінансуємо з власних джерел».

Свого часу чимало списів було поломано навколо обговорень доцільності цього об’єднання. І його ініціатори почули про себе чимало не зовсім доброзичливих відгуків. Втім, як мовиться, собака бреше – караван іде.

Перші місяці показують: Миляч – гарний приклад об’єднаної громади. Завдяки непоганій базі оподаткування навіть перевиконують бюджет. Держава теж не стоїть осторонь децентралізації, й всіляко сприяє тим, хто не побоявся відповідальності, вирішивши господарювати на своїх територіях самотужки. Це дозволило новій громаді не тільки утримувати себе, а й укладати чималі кошти в реконструкцію об’єктів соцкультпобуту.

Довгий час не вдавалося стикуватися з керівництвом громади. І голова Федір Хлебович, і заступник Геннадій Рожко – рідко засиджуються на місті. Позаяк й територія у їхньому підпорядкуванні чималенька, й господарство бажало б кращого, й готових рецептів на шляху реформування ніхто не підкаже, тож доводиться неабияк крутитися, щоб громада відчула істотні зміни вже навіть на цьому початковому  етапі.

«Зараз вже можемо говорити про певні перспективи. Цьогоріч для реалізації місцевих проектів відповідно до планів соціально-економічного розвитку для нашої громади виділено дев’ять з половиною мільйонів гривень. Але це ж не означає, що ці гроші добрий дядя з Києва привіз до Миляч й поставив мішок в кабінеті голови, мовляв, на, Хлебович, розбудовуйся. Державні кошти передбачають строгий порядок використання, й щоб віртуальні обіцяні гроші «зайшли» в громаду реальними справами, необхідно пройти довгий й складний шлях. Спочатку ми обговорюємо список бажаних проектів на місцях, готуємо необхідні обґрунтування їх пріоритетності й соціальної значимості, вони проходять обов’язкову експертизу в облдержадміністрації та Міністерстві регіонального розвитку, виготовляємо проектно-кошторисну документацію, проводимо тендер  й лише тоді можемо приступати до будівництва того чи іншого об’єкта. А кожна з названих процедур регламентована часовими рамками. В цілому ж маєш освоїти кошти до кінця календарного року. От й доводиться крутитися, як білці в колесі, щоб встигнути це зробити», – ділиться сільський голова Федір Хлебович.

Замахнулися в громаді на багато - підготували сім проектних заявок. Кожен проект, куди плануються вливання з держбюджету, добре обмізкований. Насамперед намагалися досягти порозуміння між собою – в депутатському корпусі, на виконкомі. Старалися не обділити жоден населений пункт, ставку робили на найбільш вразливі об’єкти, що становлять вагомий інтерес для всього населення. Чотири проекти вже пройшли необхідне погодження в області та Києві.

«Найближчим часом плануємо проведення капітального ремонту дошкільного навчального закладу в с. Миляч. Думаємо в майбутньому відкрити тут додаткову групу, щоб незабаром могли відвідувати дитячий садочок дошкільнята й з Жадені. «Ціна питання» - 677,4 тис. грн.

Як вже писав «Дубровицький вісник», Миляч – одна з двох громад в Україні, що виграла грант проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» на створення ЦНАПу. Загальна кошторисна вартість цього проекту – 1248 тис.грн., в тому числі 519, 8 тис. грн. за рахунок субвенції з державного бюджету на формування інфраструктури об’єднаних громад (нагадаємо, 677 тис.грн. надійде в рамках грантової угоди).

На часі – капітальний ремонт системи опалення будинку культури в с. Миляч (250 тис. грн.) та с. Удрицьк (300 тис. грн.), де левова частка коштів – також субвенція з державного бюджету, – розповідає заступник сільського голови Геннадій Рожко. – Ще три не менш гострих потреби також постараємося закрити вже до кінця поточного року. У плані соціально-економічного розвитку - будівництво спортивної зали в Жадені (в цьому селі найбільша школа І-ІІ ступенів, що не має ні спортивної, ні актової зал, тож спорудження подібного об’єкту – вкрай необхідна справа й дуже гарне вирішення для організації дозвілля молоді). На ці потреби з держбюджету передбачено 1100 тис. грн. Також задумали капітальний ремонт Будимлянського сільського клубу під центр дозвілля (588,3 тис. грн.), вбачаючи велику перспективу для села у цьому об’єкті. Капітальний ремонт приміщення передбачається також в приміщенні амбулаторії загальної практики сімейної медицини, де розміщено й дитячий садочок (657, 98 тис.грн.)».

Поряд з цими задумами у громаді ще багато гарних планів, котрі роками чекали реалізації. Ремонти дорожнього полотна, освітлення вулиць, створення пункту пожежного спостереження, придбання спецавтомобіля для нього… Це далеко не повний перелік, що тут необхідно, хочуть й, впевнена, зможуть зробити.

«Проте все це – лише надбудова, поверхня проблем місцевого самоврядування. А їх корінь криється значно глибше, зовсім в іншій площині. На жаль, ми не маємо досить «земельних» повноважень, не можемо суттєво впливати на розвиток економіки територій. В ідеалі майбутнє таких громад я бачу за інвесторами, що створять чи відродять виробництво, повірять в Україну й добропорядність  її влади, щоб не побоятися налагоджувати тут бізнес, – каже Федір Хлебович. – Коли кожна підприємлива людина буде показувати реальні прибутки й сплачувати відповідні податки – лише тоді Україна відбудеться. Але людина повинна бути впевнена, що її кошти не осядуть в бездонних чиновницьких кишенях, а будуть використані за призначенням й прозоро – на лікарні, школи, садочки, утримання поліції, армії. Або взяти дороги. Разюча різниця між шляхами державного значення та комунальної власності. Якщо ремонт дорожнього полотна останніх ми можемо спланувати, використавши власні кошти, то дороги державного значення – геть зношені, і коли дійде черга до них – не відомо. Звичайно, ми не мовчимо й порушуємо цю проблему на всіх рівнях. Однак одна справа, коли ти можеш вирішити її сам, інша – коли виступаєш в ролі прохача».

Розказує сільський голова, як їм давалися перші  кроки такого прозорого розподілу коштів освітньої субвенції, скільки довелося витримати пересудів й навіть недвозначних звинувачень, чи не приростили тим грошам ноги. Максимально пояснили, яким чином відбувався розподіл. Адже хоч й рахується така субвенція на учня (кмітливі порахували швиденько, яка школа тоді буде в зиску) не гоже в одній громаді, щоб одні жирували, а інші бідували – старалися збалансувати видатки на всі навчальні заклади (а вони ж є  тут, як і всюди, багаточисельні й малонаповнені) таким чином, щоб було більш-менш пропорційно на першочергові статті й дещо на матеріально-технічну базу залишилося. Як результат кожна школа наприкінці минулого навчального року закупила щонайменше зо три десятки пластикових вікон та по кілька дверей. Не стояли осторонь й батьки – повіривши в добрі наміри керівництва громади, встановлення вікон провели власними силами.  

«Нам важко, як кожному першопрохідцю. Виникає багато юридичних колізій, вчимося й набиваємо гулі. Але таку вагому фінансову підтримку з місцевого бюджету маємо вперше за всі мої двадцять років роботи в школі», - каже директор Жаденської ЗОШ Тетяна Легка.

Побували ми й в Миляцькому дитячому садочку – тут дошкільні заклади працюють й в літню пору. «Маємо достатньо коштів, щоб не припиняти роботу дитсадків в такий «стратегічний» для селян сезон, як заготівля дарів лісу та збирання врожаю», – каже Геннадій Рожко.

У сільському будинку культури його працівники обговорювали, як проводитимуть храмове свято Паликопи. Вже традиційно в громаді такі заходи святкують гуртом, щиро й доброзичливо підтримуючи один одного. «Ми ж одна команда», - сміється директор будинку культури Тетяна Ярмошевич. Дуже добре, якщо так вважають усі жителі цієї великої й досить потужної громади. Бо команда – це сила.

Людмила РОДІНА.