ЗАКОХАНА В КВІТИ Й ПОЕЗІЮ

–  Якщо хочете побачити мої квіти, завітайте, поки кручені паничі «не задрімають», – гостинно погодилася поділитися часточкою позитиву Уляна Адамівна Букайло.

Ми таки впоралися вибратися до Крупового, доки сонце ще високо не піднялося. Блакитні та рожеві іпомеї, котрі тут захопили в свої обійми навіть вуличну лавочку-альтанку, ще порадували нас своїм буйноцвіттям. А погляд переманювали різнокольорові гладіолуси, що гордовито здіймалися до неба, виглядаючи через огорожу. Незважаючи на серпневу спеку, квітували пишно троянди. Словами важко передати красу королеви квітів. Вишуканно-кармінні, тепло-коралові, незаймано-рожеві, шляхетно-жовті. Навіть годі шукати той відподник кольорів, щоб змалювати всі зваби цієї квітки. Поміж кущів та багаторічників дбайливо випещені доріжки з однорічників – багряні сальвії, волошкові агератуми, «джмелясті» низькорослі чорнобривці, пухнасті мальовничі астри. І стільки різнобарвних гераней… «Дуже люблю цю кімнатну квітку. Вона – з мого дитинства», – каже квітникарка. А – також хости, іриси, тюльпани, лілійники, лілії, папороті та ще стільки всякого гарного квітучого зела.

«Люди в ліс за якоюсь поживою мандрують, а я по красу, – демонструє господиня розлогий кущ, що здалеку нагадує екзотичну папороть. – Ця рослина купава лікарська – незмінний супутник конвалії, цвіте гарними білими дзвониками. Замилувавшись в лісі якось такою довершеністю, «запросила» до свого квітника».

Господиня любить експериментувати з квітами. На її клумбі чудово вживаються кімнатні та садові квіти. «Коли бачу, що якась кімнатна рослина «впадає в депресію», «прописую» їй клумбове утримання. Напевно, навіть вазонам час від часу хочеться волі».

Якоїсь особливої квіткової пристрасті у пані Уляни немає. Колись, згадує, «хворіла» жоржинами. Зібрала сорок видів. Згодом потроху охолола до цієї квітки. На зміну прийшли інші захоплення. Має в колекції досить багато нових «фаворитів». У кожної пори року – вони свої.

«Всяка рослина гарна по-своєму. Треба лише знайти її місце в саду й доброго «сусіда». Адже добросусідство в рослинному світі так само важливе, як і в людському суспільстві. Заберіть з моєї клумби однорічники, й наскільки вона одразу збідніє. Квітка має доповнювати одна одну, а не пригнічувати, підкреслювати винятковість одна другої, а не притіняти чи виснажувати».

Як всяка городня робота, квіткарство – не лише аромат та зваба, а піт й мозолі. Квітуча клумба – результат повсякденної праці. Догляд за рослинами – цілий комплекс маніпуляцій. Висівання розсади, ділення чи пасинкування, постійна боротьба з бур’янами, кількаразове підживлення, захист від шкідників, достатній полив. Ціла агрономія. «Добрячу частину теплиці займають мої квіти. З початком весни вже починаю клопотатися з насінням. Більше доглядаюся до сальвій, ніж до помідорів. Часом люди дивуються, для чого стільки часу й снаги віддавати квітам, котрі по суті нічого, крім естетичного задоволення, не приносять? Просто люблю красу в усіх її проявах. Намагаюся втілювати на землі те, що ношу в душі».

А ще квітникарка розвінчує усталений міф, мовляв, якщо ділишся якоюсь квіткою, то вона зводиться. «Завжди наділяю пасинками чи розсадою всіх сусідів чи родичів. Гарно ж бо, коли квітує така краса довкруг».

Таке прекрасне хобі вносить відбиток й на поетичний доробок пані Уляни. Тому квіти, природа ріднокраю займають в її творчості чільне місце.

Напередодні Макавія не могли не поцікавиться, яке зело збирає Уляна Адамівна до своєї корзинки для посвяти. «Традиційно вкладаю туди євшан-зілля, чорнобривці, петрові батоги, деревій, чебрець, м’яту та мелісу. Прикрашаю корзинку найніжнішіми квіточками хост».

Людмила РОДІНА.

Морозки

Ніжність осені – в бабинім літі,

В цьому блакитному дивному цвіті,

Що крізь мороз нам усім усміхається,

Зменшити настрій сумний він старається.

Сонце яскраве цвіт цей голубить,

Хоч і холодне, красу – таки любить.

Личко промінню квітки підставляють,

Згасаюче літо продовжить бажають.

Високо й гордо на стеблах стоять,

Землю в красі ще побачить велять,

Хоч і не чути вже шепоту трав,

Співу птахів і дитячих забав.

Хто ж то назвав оцей цвіт морозками?

Краще б були вони диво-казками!

Хоч морозець, він легкий, ще відійде,

Надія й тепло ще у душу надійдуть…

Ніжність осені – в бабинім літі,

В цьому прекрасному пізньому цвіті.

З кольором неба він сперечається,

А чи вони отак родичаються?

Уляна БУКАЙЛО.

* бабине літо – народна назва квітки морозок.