Думати про наш спільний дім

Минулої суботи мала відбутися громадська толока по прибиранню берега Горині в районі урочища «Старий перевіз». Прибирання відбулося, та от

«народною толокою» його ніяк не назвеш. Нас було семеро. Сміливих, небайдужих, відповідальних чи… дурнуватих?..

Ініціатором заходу став наш земляк, а нині житель Монастириська, що на Тернопільщині, депутат тамтешньої міської ради від «Солідарності» Олександр Сидоришин. Він приїжджає порибалити у тих місцях, бачить весь той бруд, отож знайшов однодумців серед депутатів нашої міської ради від «Солідарності»  і вирішили зробити прибирання. Так би мовити, одним замахом вбити двох зайців: прибрати сміття й привернути увагу земляків до проблеми культури відпочинку в громадських місцях, бо не там чисто, де прибирають, а там – де не смітять. Його задум підтримав і Богдан Микульський, і фонд народного депутата Василя Яніцького «Наш край», за кошти якого ми готові були після сумлінної праці порадувати свідомих громадян ухою та козацьким кулішем.

І реклами було достатньо, бо, крім «Дубровицького вісника», оголошення давали на дубровицькі сайти в інеті, «Вконтакті», на «Фейсбуці». Та люди не прийшли. Писали там коментарі, що вони не смітять, що забирають усе додому. Обурювалися поведінкою «свиней», котрі по кущах розкидають сміття й пляшки. Пропонували ввести штрафи, щоб «вчити» таких відпочивальників. Ну що ж, це справа кожного, його совісті. Як писав у «Фейсбуці» Геннадій Рожко, «це справа добровільна, навіщо людей соромити?». Я й не соромила – просто констатувала факт… До речі, ми навіть привід для толоки знайшли, пропонували громадянам до чергової річниці Незалежності навести порядок в спільному домі, бо в українців так заведено – прибиратися до свята: у домі, на вулиці, в місті чи селі, в душах…

Ми стоїмо на порозі глобальної проблеми: людство може згубити саме себе, умовно кажучи, риємо собі могилу в побутовому смітті. Синтетичні упаковки піддаються руйнуванню аж протягом сотні років, а їх спалювання призводить до неймовірного забруднення повітря токсичними речовинами. Багато європейських країн повертаються до натуральної упаковки – скла та паперу. В Україні стоїть ще «первісне» завдання – цивілізований збір побутового сміття та його утилізація. Проїдьте по селах, подивіться, як у багатьох із них сміття валяється де завгодно. Ми не маємо грошей на паспортизовані смітники, маємо надто обмаль сучасних заводів по переробці цього сміття без шкоди для довкілля. Та це вже тема для іншої публікації. А поки що, коли вам фасують цукерки в дві-три поліетиленові упаковки, скажіть продавцеві, що вам і однієї досить.

Що можемо зробити зараз? Перше: вести себе на природі як люди. Друге: не бути байдужими і все ж приходити на подібні акції. Третє: у місцях масового відпочинку повинні стояти великі смітники. І не треба виясняти зараз, чия це територія, треба сісти разом і подумати, як мінімально облаштувати місця масового відпочинку людей.

Насамкінець, хочу подякувати семи сміливцям, які все ж прибрали урочище, хоч і подерлися в кущах до крові. Уже на обіді, в кафе «Доміно», познайомилися поближче. Було весело й цікаво, душа радіє, що маємо таку молодь, котра думає про день прийдешній.

Оксана СЛОБОДЗЯН.

Етюд у фіолетових тонах

В дитинстві всі ми чули чудовий вислів: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять», але, на жаль, не всі українці цілком усвідомлюють його суть. Брудні узбіччя, сміття в центрах міст, стихійні звалища – сучасні реалії екологічної ситуації в нашій країні. Мої знайомі подорожуючі часто жартують, що Україну можна розпізнати за двома рисами: поганими дорогами і сміттям біля тих же доріг. Чомусь у нас так прийнято – наводити хаос будь-де, але не в себе вдома.

Звичайно, можна все скинути на ментальність (себто особливі риси народу), але і тут щось не сходиться. Українці з давніх-давен були високоінтелектуальними людьми, культура у нас розвивалась чи не найшвидше в Європі. Мені навіть інколи здається, що ми рухаємось у зворотній бік еволюції. Я аж насичуюсь цією думкою, прибираючи територію біля свого дому від свіжих відходів «цивілізованих» людей (я про сміття та пляшки).

Цей філософський вступ я адресую всім громадянам як їжу насущну для мозку. Хочу передати свої враження від толоки «За мальовниче Полісся», ініційованої Олександром Сидоришиним та підтриманої депутами Дубровицької міської ради із фракції «Солідарність» і благодійним фондом «Наш край» народного депутата України Василя Яніцького не як незалежний журналіст, а як українка.

Я впевнена, що Оксана Слободзян вже проінформувала про «масштабність» та «масовість» цієї акції, я ж просто хочу винести на полеміку ось що. Фестиваль фарб – наче крута подія в нашому містечку, проте я не розумію: чому масове дійство хаотичного забруднення один одного (не безкоштовне, до речі) збирає сотні, а добра справа щодо прибирання рідного куточка одиниці? Ваша головна фарба, браття, фіолетова. Я не ручаюсь за всіх. Можливо, у когось була поважна причина, але я сумніваюсь, що її мали всі дев’ять тисяч.

Від вашого патріотизму кишить: ви малюєте прапори на щоках, вдягаєте вишиванки, кричите «Слава Україні», але запитайте в себе про те, що особисто ви зробили для держави. Розпочнемо навіть з мінімального – невже потребує особливих зусиль викинути сміття в урну чи зібрати його до пакета під час відпочинку? Я вам відповім – ні. Це один із найперших обов’язків громадян – дбати про екологію дому. Наголошу, що під терміном дім я маю на увазі не окрему приватну власність, а країну.

Країна починається з тебе. В демократичній державі сотні не змінять напряму думок мільйонів. У нас прекрасна держава із мальовничою та розкішною природою, багатими землями, і життя у нас не таке важке, як його малюють. На жаль, у нас просто всі люблять не жовто-блакитну комбінацію, а фіолетовий колір, бо так зручно.

Мирослава Сахвон.