«Свята моя родино…»

Бувають в житті кожної людини моменти, коли вона освідчується в коханні чоловікові чи жінці своєї мрії. Приходить час, коли хочеться сказати теплі слова вдячності й любові батькам. Так само настає момент, коли виникає потреба висловити свою любов і відданість рідній землі, куточку, де народився, зробив перші кроки й перші, але найважливіші відкриття, пізнавав світ навколо себе й людей, діставав перший досвід успіхів і розчарувань. Думаю, немає у світі людини, яку не тягне туди, де закопана її пуповина, де могили її батьків і дідів. А вже ж особливо, коли тобі «за …», коли розумієш, як важливо, що саме в цьому селі народився, саме ці люди були твоїми першими вчителями, – тому ти сьогодні той, хто є. І чим ближче до Вічності, тим частіше сняться рідні пороги, тим сильніше бажання вклонитися землякам й сказати їм про свою любов.

Саме такі думки снували в голові, коли славна залузька родина святкувала День села й храмове свято, бо я теж народилася в цьому селі. В день вшанування православною церквою святого пророка Іллі, на честь якого названа місцева церква, Залужжя зустрічало багаточисельних гостей та своїх земляків, яких життя розкидало по усенькому світу.

Позвав село на свято ранковий церковний передзвін. А згодом святкову мелодію дзвонів підхопив божественний спів церковного хору храму святого пророка Іллі, потужні й врочисті голоси 19-ти святих отців, що приїхали зі своїми парафіянами спільно помолитися за здоров’я й добробут залужан та мир і спокій в усій Україні. Принагідно відмічу, що церковний хор залузького храму давно радує душу прихожан багатьох церков області, де вони бували, й інакше як божественним, їхній спів не називають. Цього ж дня їм допомагали хори з інших церков, возносячи молитви до небес. Народу ж на храмове свято в Залужжі з’їжджається завжди багато. Люди знають гостинність залужан, тому охоче їдуть сюди.

Весь день було велелюдно на центральній вулиці села. Все було святковим у цей день – і настрій людей, і їхній одяг, переважно в національному стилі, і сміх дітей, і навіть погода. Стараннями сільського голови Віктора Олексієвця, секретаря сільської ради Олександра Котяша, працівників культури, учасників художньої самодіяльності, педагогів, сільського та церковного активу програма дня була насиченою й цікавою. Для дітей працювали пересувні атракціони, з ними проводили ігри спеціалісти-фізкультурники Юлія та Юрій Жакуни, Михайло Олексієвець та Григорій Котяш. Цілий день тривали змагання із різних видів спорту для дітей та дорослих.

Гостей села запросили на святковий обід в імпровізоване кафе в будинку культури. А всі учасники свята могли скуштувати юшки з рибою, козацького кулешу, шашликів. Все це готувалося тут же, біля будинку культури, під відкритим небом, тому смакувало по-особливому. Та на цьому меню залузьких господинь не закінчилося. На десерт тут пропонували налисники з медом та малиновим варенням, домашні тортики. Ой, хто-хто, а дітки вже ж поласували! Та це були не всі сюрпризи для маленьких жителів села. В цей день відкрили дитячий ігровий майданчик із гойдалками, гірками, будиночками й дерев’яними статуями казкових героїв. Зробили такий подарунок своїм діткам самі ж місцеві жителі, котрі своїми руками й виготовили все це. Особливі заслуги в оформленні казкового містечка належать професійному  художнику Василю Олексієвцю.

По обіді будинок культури гостинно запросив на врочистий концерт та пошанування видатних односельчан.  Талановите це село, співоче. Концертна програма захоплювала. Пісні й гуморески чергувалися з щирими виступами шанованих земляків.

Своєрідний тон сповідальної щирості, теплоти й зворушливої любові задав Григорій Яцута, відомий на теренах області краєзнавець, нині височанин, автор книги про історію рідного Залужжя.

- З висоти моїх літ все більше розумію, що найдорожче – це земля, що зростила мене, – з хвилюванням у голосі сказав Григорій Васильович. – Чим більше років, тим сильніше тягне в рідне село. Вже й батьків немає, а воно манить. І не треба мені ні асфальту, ні парків, я хочу босими ногами пройтися по рідному піску… Скільки талановитих людей народилося в цьому селі, які прославляють його на всю Україну! Добрі й трудолюбиві мої земляки, я пишаюся усіма вами. Радий, що так багато підростає дітвори, значить село житиме.

Був серед присутніх і особливий гість, 90-річний Анатолій Кумпан, який з 1964 по 1968 рік керував місцевим колгоспом. Були голови колгоспу перед ним, було багато й після нього. Та от Анатолій Володимирович залишив яскравий слід у пам’яті залужан, теплі спогади й вдячність. «Це людина великої душі, дуже відповідальний,  вимогливий до себе і до всіх, – каже про нього Андрій Котяш, що працював у ті часи конюхом в колгоспі. – Під його невтомним керівництвом за один рік господарювання ми отримали такий врожай, що колгосп зміг розрахуватися з колгоспниками за попередні п’ять років боргів. А що вже людина добра! Хто б не заходив у кабінет, то про все розпитає:як живеш, скільки діток, які проблеми? І допомогу дасть, і порадить.  Поруч із нами ставав і робив, від світання й до ночі». Про цю хорошу людину я напишу окремий нарис, бо це справді постать. Ви зможете почитати його в одному з наступних номерів. А зараз скажу лише, що в його серці теж живе любов до людей, з якими працював в молоді роки, тому й приїхав аж із Херсонської області на цю зустріч.

- Мене так щиро зустріли тут два роки тому, що я приїхав знову, щоб відчути цю радість, – розчулено сказав далекий гість. – Я за своє життя пізнав найголовнішу істину – роби добро людям, і воно повернеться до тебе сторицею.

А потім він … заспівав! «Два кольори мої, два кольори»…  Голос дзвінкий, сильний, красивий, аж не вірилося, що цій людині 90. Зал підспівував, а проводжав зі сцени вигуками «Многая літа!».

Ведучі концерту згадали теплими словами про єдиного в селі ветерана Другої світової війни Жакуна Лукаша, найстарішого жителя села, 95-річного Федора Яцуту. Слова вдячності й хорошу пісню адресували сучасним захисникам рідної землі, учасникам АТО. Їх в Залужжі аж 19. Дякувати Богові, всі повернулися живими. Пишаюся цими хлопцями, бо вони свою любов до рідної землі довели справою, не ховалися по кущах.

І знову виступи поважних гостей. Свою поезію читали Микола Жакун, відомий в області поет, що проживає нині в Тучині Гощанського району, та Людмила Котяш, педагог місцевої школи, уродженка Колок, що заслужила повагу й авторитет у залужан, стала «своєю», бо багато років віддає знання й любов їхнім дітям. В їх поезіях бринить любов до рідного краю та України.

Цікавим був виступ гостя із Бабина Гощанського району Леонтія Олексієвця. В селі його і досі називають «Лобановський», це був один із найкращих футболістів району протягом багатьох років. «Ви не дивіться, що зараз я так погано ходжу, – жартує він зі сцени. – О, як я колись бігав! І тепер, приїжджаючи в рідне село, набираюся сил та енергії, бо це особливе місце на усій Землі…».

Було тепло, щиро й по-родинному затишно. Люди висловлювали вдячність молодим керівникам села, які організували таке свято. Сільський голова подякував приватним підприємцям села та народному депутату України Василю Яніцькому, які стали спонсорами цього свята. На жаль, газетні сторінки не дозволяють передати коментарів багатьох людей, з якими спілкувалася. Та головне, що їхні душі в цей день наповнилися світлом.

А завершилося свято приємною подією: заступник голови РДА Микола Кохно разом із начальником відділу освіти Ніною Стасюк привезли в село новенький шкільний автобус – хороший подарунок! До нього в придачу – 15 новеньких комп’ютерів. А усі бажаючі продовжили вечір на дискотеці.

Многая літа, моє рідне село!

Оксана СЛОБОДЗЯН.