пʼятниця, 15 квітня 2016 р.

Молодь, котрою пишається Україна!
Нині доволі часто серед дорослих доводиться чути  нарікання на те, що не та сьогодні молодь, ой, не та! Коли чую про таке, то  намагаюся спершу вичислити, яким же шаблоном міряють дорослі сучасність, ставлячи під сумнів репутацію молоді. Якому ідеалу треба слідувати, і взагалі, чи доречно намагатися бути схожим на інших в той час, коли суспільство вимагає від усіх нас рішучості, сміливості, впевненості, індивідуальності, простими словами, бути самим собою?
Можна говорити про погане і добре, більше бачити  негативу у нашому житті, а можна, навпаки, пильно придивитися  і помітити позитивну сторону життя молодого покоління. Часто ми беремося судити чиїсь вчинки, викривати чужі недоліки, не оцінюючи реально, що саме ми зробили, щоб уникнути всього цього. Не секрет, що чужі вади і в сіні знайдеш, а свої і під лупою не роздивишся.



Проте відійду від формалізму і спробую зламати стереотип негативних думок про неблагополуччя сучасної молоді. Я розповім  вам про юнаків, які довгий час захоплюються спортом і є гордістю не тільки нашого села. Мова піде не лише про захоплення, а й професійний спорт.
Василь Полюхович (на фото внизу), Олександр Вишневський, Сергій Денисевич (на фото зліва направо Олександр та Сергій). Для наших юнаків і дівчат імена цих хлопців досить знайомі. Більше того, для прихильників здорового способу життя – це три кити спорту нашого села. На них рівняються молодші, хоча ці хлопці відрізняються надзвичайною скромністю і про свої досягнення змовчують. Тому більшість односельчан навіть і не здогадуються, що у Сварицевичах є свої тренери, інструктори, і, навіть, майстри спорту України.
Ще, будучи учнями школи, найчастіше можна було зустріти цих хлопчаків у спортзалі школи, тринажерній залі, яку хлопці облаштували власноруч у приміщенні пришкільного інтернату, а потім перенесли його у сільський клуб, ну і, звичайно, на шкільному спортивному майдані у теплу пору року. Постійні змагання, виступи у збірній команді за першість школи, вболівання за команду села «Будівельник» на районних змаганнях сприяли виробленню у здоровому організмі імунітету до негативних явищ: алкоголю й тютюну. Приємно радує, що і зараз, приїжджаючи додому, хлопці, на противагу іншій зайнятості, проводять дозвілля в улюбленій спортивній залі чи на стадіоні  в колі своїх прихильників. Це те, без чого вони вже не можуть. Позитивна звичка, яка поступово переросла у своєрідну залежність, виплекавши в юнаків стійку волю, допомагає тримати  у тонусі дух і тіло й не дозволяє їм зійти зі старту. Хто ж вони, загадкові спортсмени? Міф чи реальність оточують їх?
Полюхович Василь Сергійович, 28 років, магістр з фізичної реабілітації Східноєвропейського національного університету імені Лесі України, тренер федерації бодібілдингу Волинської області, один із найвідоміших тренерів міста Луцьк. Нині працює тренером у фітнес-центрі «MAXIMUS» у Луцьку. Згадує, що все починалося з першого і єдиного качкового залу села Сварицевичі. «Саме тут прививалася любов до здорового способу життя і занять фітнесом без усяких наставників, лише з власної ініціативи і бажання. Кому не вистачає мотивації, варто згадати, коли ми вперше прийшли сюди. Це було дуже круто! Ці спогади надихають і стимулюють рухатися далі і ніколи не зупинятися».
Василь вже довгий час займається бодібілдингом, а нещодавно почав захоплюватись і включати в свої тренування і тренування своїх клієнтів заняття crossfitom. Це новий напрямок у фітнесі, спрямований на розвиток функціональних  можливостей тіла. Дуже любить свою роботу, отримує купу задоволення, коли вдається покращити здоров’я і фізичну форму своїм клієнтам. Постійно розвивається і вдосконалюється, відвідує усілякі форуми, тренінги й семінари з фітнесу, щоб рухатися в ногу з часом.
На запитання «Як ти святкуєш з друзями свята, приміром, Новий рік?» - він відповів з посмішкою: «Ніколи не зраджуємо своїм традиціям, тому нинішній Новий рік зустріли мега хардкорним тренуванням в колі друзів. Друзі практично всі в спорті. Це дуже добре, коли тебе розуміють і підтримують. Ну, а якщо щастить побувати вдома, то відвідую дискотеки, спілкуюся з друзями. Мама намагається догодити, коли я приїжджаю. В моєму харчуванні переважає білкова їжа зі свіжих продуктів: м’яса, риби, сиру і яєць, а також  вуглеводи  у вигляді різних круп, овочів і фруктів».
Вишневський Олександр Віталійович, 27 років, спеціаліст  з фізичного виховання Східноєвропейського національного університету імені Лесі України. Цілеспрямований, врівноважений, красивий юнак. Упродовж 4 років працював тренером у фітнес-центрі, 1 рік в «Інтер-Атлетиці», з 2012 року інструктор фітнес-центру «Спайкер» в Луцьку. Найбільший інтерес вбачає у спорті. Зізнається, що захоплення пауерліфтингом не з легких і не з дешевих. Спеціальне спортивне харчування, постійні тренування, робота над собою дає позитивний результат. Без цього вже ніяк. За плечима багато змагань, ну і, звичайно, довгоочікувані перемоги – дві бронзові медалі. Першу бронзу завоював у 2012 році на Кубку України з пауерліфтингу в місті Ковель. Другу – на VI-му Відкритому Чемпіонаті ВПА України, який проходив нещодавно у  Луцьку 4 квітня цього ж року, виконавши досягнення з пауерліфтингу на звання «Майстер спорту України».
Старший брат Олександра – Андрій розповів про те, що любов до спорту Саші привили батько і вони, старші його брати, усі ще й досі завзяті футболісти, при нагоді виступають у збірній команді «Будівельник», хоча проживають не у селі. «Ми з Іваном грали до пізньої ночі, поки мама додому з лозиною не прожене зі стадіону, – згадує Андрій. – Тому, дивлячись на нас,  він не міг стояти осторонь. Грав з нами у футбол, а потім почав відвідувати качковий зал, качав біцепси на тренажерах. Це заняття припало йому до душі, тому своє життя він пов’язав з пауерліфтингом. Любов до спорту настільки справжня, що коли говорю  про це, то такий адреналін відчуваю! Ми усі гордимося Сашею! Про себе він мало говорить, скромничає. Наполегливості від нього не забереш. Він завжди домагається того, що хоче. Шкода, що у нас в селі нема спортшколи. А скільки молодих хлопців мріють про це!».
Денисевич  Сергій Юрійович, 21 рік, закінчує Кременецьку педагогічну академію. Майбутній вчитель фізичного виховання пішов слідами свого батька Юрія Сергійовича, вчителя фізкультури Сварицевицького НВК. Головним в житті вбачає саморозвиток, у людях цінує доброту і чесність. Займається волейболом. У свої 21 цей красивий, спортивний юнак здобув титул «Майстер спорту України». Оскільки на VI-му Відкритому Чемпіонаті ВПА України Сергій виконав норматив у ваговій категорії 75 кг з дисципліни «Станова стяга». Завоював золоту медаль і отримав це високе звання.
«Звідки ж виникло бажання займатися пауерліфтингом?» –запитую у Сергія і отримую від нього змістовну відповідь. «Дивлячись на Сашу Вишневського, вирішив ходити у тренажерний зал, щоб підвищити свої фізичні якості і мати гарну спортивну структуру, аби подобатись дівчатам. Почав тісно товаришувати із Сашею, як пішов вчитися в Луцьк. А до цього спостерігав за  його успіхами, саме він мене мотивував зайнятися цим видом спорту. Але, як правильно займатись і харчуватись, я не знав, тому завжди радився з ним. Після того, як він став бронзовим призером на чемпіонаті світу ВПА з пауерліфтингу, в мене з’явилось ще більше бажання займатись цим, і по-маленьку з часом мої силові результати покращувались. А на одному з тренувань в січні цього року, де я показав непоганий результат, ми дійшли згоди з Сашею, щоб виступити на Чемпіонаті. Батьки також підтримали мої наміри. На підготовку в нас з Сашею залишалось 2 місяці, це зовсім недостатньо часу, враховуючи, що тренування були нерегулярними за браком часу. Про те, що я їду на змагання знало дуже мало людей, я це старався не афішувати, а вболівали за мене і переживали, в першу чергу, мої батьки і кращі друзі. Один Саша не переживав,  бо він був впевнений в тому, що я покажу кращий результат. Завдяки тяжким тренуванням і впевненості в собі підготувались, виступили, стали переможцями. Після виступу посипалось багато привітань, що було досить приємно. Коли виходив на п’єдестал, в голові промайнула така думка: «Прості хлопці з якогось далекого села стали чемпіонами України! Це щось нереальне!». Цю ейфорію важко описати. Це був мій дебют на змаганнях з пауерліфтингу. Заняття цим видом спорту допомагає мені розслабитись, разом з цим усякі проблеми і негаразди відходять на другий план, просто від цього отримую «кайф».
Я спробувала дізнатись, що йому найбільше подобається в людях, на що він мені відверто сказав: «Мені подобаються люди, які здатні залишати слід. Після зустрічі з ними, завжди є над чим подумати і є відчуття, що час з ними проведений недаремно, а ще з’являється внутрішнє задоволення від того, що ти спілкуєшся з такими людьми». 
Отакі вони хлопці із Сварицевич! Наша гордість! Вітаємо спортсменів-переможців з достойними нагородами!
Дізнавшись про досягнення юнаків, мені було по-особливому приємно поспілкуватися з ними в мережі Інтернет і довідатися  про них дещо більше, ніж знають інші. Наважилась запитати у хлопців про їхні подальші життєві плани і була вражена почутим. Василь мріє відкрити мережу власних фітнес-центрів, один із яких обов’язково буде в Дубровиці або у Сварицевичах  з метою популяризації спорту, здорового способу життя. Має намір проводити різні семінари і показові виступи. Олександр і Сергій планують і надалі займатись своєю улюбленою справою і не зупинятися на досягнутому. Олександр сказав, що лише люди із стійкою волею можуть протистояти нинішньому хаосу. А Сергій  у свою чергу побажав для молоді: «Хай завжди себе розвиває, як фізично, так і розумово, тому що спортивна молодь – здорова нація!».
На завершення нашої приємної розмови мені особисто кожному захотілося побажати безперешкодного здійснення їх задумів у спортивній кар’єрі, а також в особистому житті, бо дуже важливо, щоб поруч з такими хлопцями була та найкраща і найбажаніша дівчина, яка ніколи не стане на заваді їхнім захопленням.
Стає відрадно, що спорт набуває масового захоплення  серед юнаків у сільській місцевості. Думаю, зі мною погодяться читачі, що набагато приємніше спостерігати за фізично здоровими і спортивними юнаками, без шкідливих звичок, і на противагу негативним явищам, що дедалі частіше охоплюють  усе суспільство, ставити людей із стійкою життєвою позицією.
Думаю, це стане хорошим поштовхом і для інших хлопців та юнаків, які захоплюються спортом. Бо для чоловіка бути спортивним – це не тільки мати фізичну красу, а й здоровий дух. Тому, дивлячись на таких юнаків, дещо по-іншому, у новому вимірі звучить колишній принцип, набутий ще дідами-прадідами  «У здоровому тілі – здоровий дух!». Розуміючи його суть,  цілком правильніше говорити «При здоровому дусі – здорове і  тіло!».
Оксана Яцута, заступник директора
з виховної роботи Сварицевицького НВК.


1 коментар:

  1. Нічого собі "здоровий" спосіб життя! Напишіть краще скільки вони приймають андрогених та анаболічних стероїдів від метану до деки! Цей матеріал можливо для недосвідчених читачів, але той хто займається (вся) спортом чудово розуміє про що мова. М'язові волокна не реально наростити, як зображено на фото. Є випадки окремі, але там вони значно менша м'язова маса. Тратять на такі речі від 10-15 років тренувань у культуризмі, пауерліфтингу та важкій атлетиці + прийом спеціального харчування (креатин, протеїн, амінокислотний комплекс тощо.

    ВідповістиВидалити