Футбольне майбутнє України

Чи не кожен хлопчик, дивлячись футбол, уявляє себе на місці прославлених спортсменів та мріє грати у вищому ешелоні. Втім дібратися до цієї вершини вдається одиницям. Адже стежина до футбольної кар’єри зазвичай терниста. Це підтверджують біографії легендарних футболістів, котрі, всупереч поразкам, травмам та життєвим перепонам, все-таки досягли успіху. Потрапити на «спортивний олімп», незважаючи ні на що, прагнуть і наші земляки, які, попри свій юний вік, уже зробили значні кроки на шляху до цього. Так, мало хто знає, що дубровичанин Раслан Мамелі (на фото справа) наразі грає в юнацькій команді при ФК «Дніпро», а Микола Кухаревич (на фото зліва)  із Удрицька – при ФК «Волинь».

«Насправді ці хлопці можуть бути прикладом для багатьох, –  наголосив наставник юнаків в районній ДЮСШ Роман Стрибулевич. – Раслан займався в мене два з половиною роки, за цей час не пропустив жодного тренування. Та ще й регулярно приходив самостійно практикуватись. Микола такий же наполегливий. Аби доїхати до міста, йому доводилось щоразу добиратись поїздом із села. Взагалі хлопці зі стержнем та силою волі, без котрих в спорті ніяк. Тому й зрозуміло, чому їх помітили та забрали до професійних клубів».

До слова, пан Роман розповів нам, що пошуком молодих талантів займаються так звані селекціонери. Вони мандрують всією Україною, відвідуючи змагання різних рівнів. Якщо представники клубу помічають здібну та перспективну дитину, вони домовляються з тренером або з батьками про проходження співбесіди та комплексного тестування. В разі позитивного результату, юнака запрошують на навчання. Майже при кожному великому футбольному клубі функціонує своя школа або академія. Тут кваліфіковані тренери протягом кількох  років шліфують майстерність юнаків. Заклад бере на себе витрати за харчування, проживання та екіпірування. А через певний час, навіть якщо юний талант і не стане зіркою, його завжди можна вигідно здати в оренду або навіть продати в якийсь інший клуб.

Аби добитись подібного успіху, на думку Романа Стрибулевича, окрім хисту, треба мати ще й характер та бажання трудитись. «Дитина повинна любити футбол, побільше тренуватися і працювати над собою. Тільки так можна досягти цілі», – впевнений тренер.

Він також зазначив, що в нас є достатньо талановитої молоді, яку треба возити й показувати. Втім часто на заваді стає фінансове питання. Відтак хотілося б, щоб спорт в районі став пріоритетною справою, яку підтримували б спонсори та влада. Пан Роман знову ж нагадав про відсутність нормальної бази: «ДЮСШ орендує зали, які часто не є стандартними, тому й не відповідають вимогам проведення змагань. Через це діти потім губляться та дезорієнтуються на професійних, великих полях». 

Окрім тренера, нам вдалось поспілкуватися із самими хлопцями та поцікавитись їхніми думками щодо гри у титулованих клубах.

«У ФК «Волинь» я вже 2,5 року. Враження надзвичайно хороші. На щастя, добре вписався в колектив та здобув багато хороших друзів, які підтримують мене та заряджають позитивом. Звісно, навантаження там досить велике, адже ми беремо участь у Чемпіонаті України, тому і підготовка повинна бути відповідною. Тренування маємо різні, деколи загартовуємо фізичну форму, але в більшості відпрацьовуємо технічні дії з м’ячем. Буває і теорія та розбір зіграних ігор, де тренер вказує на наші помилки. За період перебування в клубі я навчився професійно ставитися до своєї справи, окріпнув у плані характеру та в спілкуванні з людьми. За цей час було багато яскравих моментів. До них однозначно можу віднести кожен мій гол у ворота суперника, а в деяких матчах мені доводилось забивати їх кілька», – розповів Микола Кухаревич.

Хлопець висловив вдячність районній ДЮСШ, де отримав перші ази футболу, а особливо подякував Роману Івановичу, який, за словами юнака, і відправив його у світ професійного спорту. Микола зауважив, що було б добре, якби не лише в Дубровиці, але й по селах працювало побільше секцій, котрі мали б на меті зацікавлювати та залучати дітей і молодь до спорту. Наостанок він зізнався, що прагне стати сильним футболістом. «А зараз мені залишається наполегливо та невпинно працювати і, думаю, результат таки буде», –підсумував хлопець.

Лише позитивні емоції і в Раслана Мамелі: «Граю за юнацьку команду ФК «Дніпро» уже 5 місяців. Тут добра база та умови. Також в нас хороший тренер, з яким швидко знайшли спільну мову. Він і вислухає, і пояснить все доступно. Маємо посиленні тренування, що проходять два рази в день». Майбутні плани у юнака досить амбітні, він мріє потрапити до іспанської футбольної команди «Реал Мадрид».

Андрій Шевченко почав грати в основному складі «Динамо», коли йому ледве виповнилось 18. Ще раніше дебютував у «Шахтарі»  Сергій Ребров. У сімнадцятирічному віці почали свою футбольну кар’єру  Андрій Ярмоленко та Євген Коноплянка. Миколі Кухаревичу зараз 15, Раслану Мамелі – 14. Тож, можливо, і ми незабаром будемо спостерігати за професійним злетом наших земляків. Принаймні, щиро цього їм бажаємо.

Леся КОНДРАТИК.